Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №420/36272/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36272/25

Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_5 ) (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_5 ), в якому просить:

- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок №1078) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2018 по 12.10.2018;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2018 по 12.10.2018 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44);

- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_5 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 12.10.2018 по 05.12.2019;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_5 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 12.10.2018 по 05.12.2019 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - з 27.04.2018 по день фактичної виплати заборгованості;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_5 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати з 12.10.2018 по день фактичної виплати заборгованості.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2018 до 11.10.2018.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 27.04.2018 до 11.10.2018 з розрахунку 4463,15 грн. на місяць у загальній сумі 24345,87 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_5 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.10.2018 до 05.12.2019.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_5 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 12.10.2018 до 05.12.2019 з розрахунку 4463,15 грн. на місяць у загальній сумі 61332,49 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі, ВЧ НОМЕР_5 посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та не встановлення належним чином обставин справи, просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та з урахуванням приписів абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Як зазначає апелянт, суд першої інстанції не прийняв до уваги положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 02.02.2016 № 73 (далі – Інструкція № 73), а тому не врахував, що приріст грошового забезпечення в березні 2018 року в порівнянні із лютим цього ж року склав 2952,75 грн., та за розрахунками апелянта, розмір фіксованої індексації, з урахуванням указаної різниці становить 1510,4 грн. З урахуванням викладеного, на переконання апелянта, відсутні підстави для виплати індексації-різниці у визначеному судом розмірі.

Військова частина НОМЕР_2 також не погоджуючись із висновками суду першої інстанції в частині задоволених вимог, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не встановлення належним чином обставин справи, просить рішення суду в цій частині скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Мотивуючи свою позицію про помилковість висновку суду першої інстанції в означеній частині зазначає, що розрахунок індексації-різниці суд здійснив шляхом порівняння грошового забезпечення за лютий та березень 2018 року, не врахувавши, що Порядок № 1078 вимагає врахування складових грошового доходу, які не мають разового характеру, а не механічного порівняння загальної суми виплаченого грошового забезпечення без встановлення її структури.

Крім того, звертає увагу на те, що порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України регулювався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ДПС України, затвердженою наказом Адміністрації ДПС України від 20.05.2008 № 425 (далі - Інструкція №425), яка була чинною до 10.08.2018, а надалі з 10.08.2018 цей порядок регулювався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ДПС України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція № 558).

Так, на переконання апелянта, суд першої інстанції не встановив структури грошового забезпечення позивачки за лютий та березень 2018 року і не відокремив виплати постійного характеру від разових виплат, в тому числі, порядок виплати грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету міністрів України від 22.09.2020 №889, а тому не погоджується із висновком суду про те, що розмір підвищення доходу позивачки у березні 2018 року дорівнював 0,00 грн. та відповідно із зобов`язанням суду нарахувати та виплатити останній індексацію-різницю грошового забезпечення у визначеному судом розмірі та взагалі заперечує її право на виплату індексації.

Також апелянт вважає, що суд належним чином не встановив, в якій частині позивачка перебувала на забезпеченні у лютому та березні 2018 року та чи були належним чином передані відомості про розмір та складові її грошового забезпечення до ВЧ НОМЕР_2 .

Також ВЧ НОМЕР_2 заявлене клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, в обґрунтування якого заявник посилається на складність спірних правовідносин, необхідність дослідження бухгалтерських, кадрових і правових питань нарахування індексації-різниці, а також на необхідність надання пояснень.

Позивачка своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційні скарги ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_5 не скористалася.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до Витягу з послужного списку ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної прикордонної служби України, а саме:

- у період з 27.04.2018 до 12.10.2018 на посаді старшого інспектора прикордонної служби 3 відділення інспектора прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » І категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_2 );

- у період з 12.10.2018 до 09.11.2018 у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (ВЧ НОМЕР_5 ).

До переведення до ВЧ НОМЕР_2 , згідно Витягу з послужного списку, позивачка перебувала на посаді начальника секції навчального курсу факультету іноземних мов Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького з 28.11.2014 по 27.04.2018.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України від 17.12.2019 №552-ОС лейтенант ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_5 та всіх видів забезпечення з 17.12.2019, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.12.2019 №419-ос про зарахування останньої у розпорядження НОМЕР_6 прикордонного загону ДПС України.

Представник позивачки звернувся до відповідачів із заявою щодо виплати індексації-різниці за спірні періоди, відповідно до положень абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, однак відповідь не отримав.

На виконання ухвали суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_5 надані докази, а саме: копії особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2018-2019 роки; копії наказів про зарахування та виключення до списків особового складу.

Відповідно до інформації архівної відомості №4 з січня 2018 року до грудня 2018 року, ОСОБА_1 виплачене грошове забезпечення у лютому 2018 року у розмірі – 9291,32 грн, у березні 2018 року – 9291,32 грн. Також з архівної відомості вбачається, що у спірний період позивачці індексація-різниця не виплачувалась.

Відповідно до інформації особистих карток грошового забезпечення за 2018 та 2019 рік, індексація-різниця за період з 12.10.2018 до 05.12.2019 позивачці не виплачувалась.

Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що позивачці у спірні періоди індексація-різниця грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, а відтак, суд дійшов висновку, що такі дії є протиправними. Суд зауважив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування індексації, відповідач повинен був здійснити позивачці нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення. Виходячи з положень Порядку №1078, суд встановив, що індексація-різниця у спірні періоди має бути виплачена позивачці у розмірі 4463,15 грн., щомісяця.

Водночас, суд визнав передчасними позовні вимоги щодо виплати компенсації втрати частини доходів, відповідно до положень Закону №2050-ІІІ та відмовив у задоволенні вказаної частини позовних вимог.

З огляду на обсяг вимог апеляційної скарги та керуючись положеннями статті 308 КАС України, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення, в тій частині, яка не оскаржена.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення заявленого ВЧ НОМЕР_2 клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів керується наступним.

Так, згідно матеріалів справи, оскаржуване рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до приписів частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Водночас, частина 6 статті 262 КАС України передбачає, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, а також якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Проаналізувавши апеляційну скаргу, зміст оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не встановив необхідності надання учасниками справи можливості усних пояснень з огляду на межі перегляду судового рішення, встановлені статтею 308 КАС України. Зазначена справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Отже, апеляційний розгляд зазначеної категорії справ, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, здійснюється в порядку письмового провадження.

Слід вказати, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які можуть бути висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Враховуючи, що в силу пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України дана справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи та підстави для апеляційного розгляду справи у відкритому судовому засіданні відсутні, тому клопотання ВЧ НОМЕР_2 задоволенню не підлягає.

Переходячи до оцінки доводів апеляційних скарг ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_5 про відсутність у позивачки права на виплату індексації-різниці грошового забезпечення, згідно положень абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів керується наступним.

Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).

Положення статті 1 Закону №1282-XII передбачають, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Перелік об`єктів індексації установлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

До таких об`єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі і вище - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин зумовлено не виплатою позивачці індексації-різниці грошового забезпечення.

Зокрема, слід звернути увагу на те, що в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Верховний Суд у свої рішеннях неодноразово наголошував та тому, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Отже, для вирішення питання наявності у позивачки права на отримання індексації – різниці у спірні періоди, слід встановити співвідношення розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру) та суми індексації, що мала скластися в цьому місяці.

Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762 грн.

Відповідно до приписів абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, даних Мінстатистики щодо індексів споживчих цін, сума індексації за березень 2018 року розраховується: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 слід помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,*253,30%/100), та становить 4 463,15 грн.

Варто зазначити, що матеріалами справи підтверджується, що у спірні періоди позивачці індексація-різниця не виплачувалася, що не заперечується відповідачами, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про протиправність таких дій, оскільки це порушує права позивачки та державні гарантії щодо оплати праці.

На підставі даних архівної відомості про розмір грошового забезпечення позивачки та з урахуванням приписи абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд першої інстанції здійснив розрахунок щомісячного розміру індексації-різниці, та дійшов висновку, що він становить 4463,15 грн.

В апеляційних скаргах ставиться питання про помилковість застосування судом приписів пункту 5 Порядку № 1078 в частині встановлення розміру підвищення доходу у березні 2018 року, оскільки порівнюючи розмір грошового забезпечення позивача у березні із лютим 2018 року, суд врахував фактично отриманий дохід у цих місяцях та не застосував правила виплати грошового забезпечення.

При цьому, ВЧ НОМЕР_5 наголошує на тому, що відповідно до пункту 6 Інструкції № 73 щомісячна додаткова грошова винагорода позивачці виплачувалась у 2018 році за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Оцінюючи доводи скаржника про те, що суд першої інстанції під час вирішення спору не прийняв до уваги положення Інструкції № 73, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виплати індексації-різниці у визначеному судом розмірі, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частини 2-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначають, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

22.09.2010 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889).

Згідно підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови №889, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Пункт 2 Постанови №889 визначає граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Постанови №889 та з метою впорядкування виплати щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, наказом Міністерства внутрішніх справ України №73 від 02.02.2016 затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі і вище - Інструкція №73), яка була чинною до 09.11.2018.

Згідно підпункту 2 пункту 2 Інструкції №73, виплата винагороди військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) здійснювалась у розмірі до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 Інструкції №73, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).

Пункт 4 Інструкції №73 визначає, що виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).

Відповідно до пункту 5 Інструкції №73 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Пункт 6 Інструкції №73 передбачає, що військовослужбовцям, які вибувають із військової частини раніше дня, установленого для виплати грошового забезпечення, належні суми винагороди виплачуються до дня їх виключення зі списків особового складу частини.

Жодних посилань стосовно того, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць, як посилається апелянт, вказаний пункт не містить.

Окрім цього, стосовно посилання ВЧ НОМЕР_2 про необхідність застосування положень Інструкції №425 і Інструкції №558, колегія суддів зауважує, що наведені нормативно правові акти, що регулювали порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ДПС України у спірні періоди, так само передбачають, що грошове забезпечення складається із посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Тобто, до місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір індексації грошового забезпечення входить винагорода, що передбачена Постановою №889.

Варто зазначити, що положення наведених вище інструкцій щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ДПС України не містять застережень щодо не врахування винагороди, передбаченої Постановою №889 під час обрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ДПС України.

Окрім цього, колегія суддів вважає необхідним наголосити на тому, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права особи на врахування такої винагороди, під час обчислення індексації грошового забезпечення, встановленого актом вищої юридичної сили, зокрема, нормами Закону №2011-ХІІ, щодо визначення складу грошового забезпечення.

Таким чином, за правилами абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивачка має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Як мовилося вище, на підставі даних архівної відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 та з урахуванням приписи абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд першої інстанції здійснив розрахунок щомісячного розміру індексації-різниці, та дійшов правильного висновку про те, що він становить 4463,15 грн.

Посилання апелянта на те, що приріст грошового забезпечення в березні місяці 2018 року у порівнянні з лютим місяцем цього ж року склав 2552,75 грн. не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження та правильність висновків суду першої інстанції про наявність у позивачки права на виплату індексації у визначеному судом розмірі не спростовують.

За такого правового регулювання колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання відповідачів нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення позивачці за спірні періоди.

Посилання НОМЕР_7 161 на те, що суд не встановив у якій військовій частині позивачка перебувала на службі у лютому та березні 2018 року та не дослідив, чи були належним чином передані відомості про розміри та складові грошового забезпечення позивачки жодним чином не свідчать про відсутність у позивачки права на виплату індексації грошового забезпечення, яка відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та щодо того, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані на території України, які не мають разового характеру.

Отже, слід констатувати, що доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає що відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні містити достатньо мотивів, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційних скарг та не вбачає підстав для їх задоволення.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Відмовити в задоволенні клопотання НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Апеляційні скарги НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький