Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №490/5397/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 490/5397/26

Перша інстанція: суддя Саламатін О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

при секретарі – Жигайловій О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить :

- визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 1394 року від 17.12.2025, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова винесена із суттєвими порушеннями як матеріального (відсутність доказів наявності у його діях складу правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП), так і процесуального законодавства (не направлення постанови особі, яка притягається до відповідальності, внаслідок чого позивач позбавлений права оплатити штраф у 15-денний строк, а також оскаржити її до вищого органу або у судовому порядку).

Окрім цього, позивач зазначає, що територіальний центр не забезпечив належне повідомлення про необхідність проходження повторного медичного огляду, адже обов`язок проходження медичного огляду кореспондується із обов`язком органу центру комплектування щодо направлення відповідного повідомлення. На переконання позивача це свідчить про не доведення вини з його боку, у розумінні статей 9 КУпАП та 62 Конституції України, та за відсутності такої ознаки складу правопорушення, постанова є протиправною.

Отже, як вважає позивач, оскільки територіальним органом центру комплектування порушені процедура винесення та вручення постанови, строки і процедура належного повідомлення, постанова про накладення адміністративного стягнення має бути скасована.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції; постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, та вважає, що суб`єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваної постанови.

Заперечуючи правомірність спірної постанови апелянт зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не надав належної оцінки положенням законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, внаслідок чого помилково залишив поза увагою те, що адміністративне стягнення згідно оспорюваної постанови накладене на поза межами строку, встановленого статтею 38 КУпАП.

На переконання апелянта, під час вирішення спору суд першої інстанції наведені обставини не встановив, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої скарги. Відповідач звертає увагу, що згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 06.09.2021 у справі № 560/2798/19, триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. На переконання відповідача, оскільки ОСОБА_1 продовжував перебувати у стані безперервного невиконання покладеного на нього обов`язку щодо необхідності проходження повторного медичного огляду, правопорушення залишалося триваючим до моменту складення протоколу, а тому підстави для застосування приписів статті 38 КУпАП відсутні. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів відповідно до приписів частини 2 статті 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

13.12.2025 начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , складений протокол №1125 про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що 13.12.2025 близько 14.00 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлене правопорушення вчинене ОСОБА_1 , яке полягає в тому, що останній порушив законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: самостійно не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного з метою отримання направлення на військово – лікарську комісію для проходження медичного огляду та до 05.06.2025 не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби, що свідчить про наявність в його діях ознаки правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

В протоколі наявний підпис ОСОБА_1 щодо сповіщення про дату час розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке призначене на 17.12.2025 о 17:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 .

17.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_3 , винесена постанова №1394 у справі про адміністративне правопорушення, згідно якої ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає у не прибутті за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк зазначений у повістці.

Таким чином, ОСОБА_1 притягнутий до адміністративного відповідальності за порушення, передбаченого частиною 3 статті 210 -1 КУпАП та на останнього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000,00 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн.

Позивач, вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП є доведеним, а тому визнав постанову по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП правомірною.

Суд указав, що відповідно до пункту 2 Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12.02.2025 №4235-IX, який набрав чинності 15.02.2025, громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом (з 15.02.2025) зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. При цьому, як зауважив суд, такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування або через електронний кабінет призовника, з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Як встановив суд, на час прийняття спірної постанови, позивач був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, натомість у визначений законом строк не виконав свій військовий обов`язок та самостійно не ініціював проходження військово-лікарської комісії шляхом звернення до відповідного центру комплектування. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Стаття 9 КАС України визначає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений КУпАП.

Положення статті 1 КУпАП встановлюють, що завданням цього кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

За статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Стаття 235 КУпАП передбачає, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як вбачається з постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, на останнього накладене стягнення за вчинення правопорушення, яке передбачене положеннями частини 3 статті 210-1 КУпАП.

Так, стаття 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до частини 1 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно частини 3 статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів враховує, що правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі – Закон №3543-ХІІ).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України введений воєнний стан, який триває і на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 оголошене проведення загальної мобілізації.

Отже, на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності в Україні діяв особливий період.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені статтею 22 Закону №3543-ХІІ.

Пункт 3 частини 1 статті 22 Закону №3543-XII визначає, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Пункт 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-IX визначає, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, в силу наведених приписів Закону №3621-IX, громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, з дня набрання чинності цим Законом (04.05.2024) зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно указав, що такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення з причини не одержання від ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідного виклику для проходження медичного огляду, у тому числі відповідного направлення на медичний огляд.

Водночас, відповідаючи на доводи апеляційної скарги про те, що під час вирішення спору суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що адміністративне стягнення, згідно оспорюваної постанови, накладене поза межами строку, встановленого статтею 38 КУпАП, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до частини 1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Частина 9 статті 38 КУпАП визначає, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладене протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Тобто, строк накладення адміністративних стягнень за вчинення правопорушень, передбачених статтями 210 та 210-1 КУпАП, становить три місяці з дня його виявлення.

При цьому, під час вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, першочерговим є встановлення дотримання уповноваженою особою строку накладення адміністративного стягнення.

Повертаючись до обставин справи, колегія суддів враховує, що порушення правил військового обліку полягає у невиконанні ним вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-IX в частині обов`язку пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у строк до 05.06.2025.

Водночас, днем вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП, є день, коли особою не вчинені дії, які він повинен вчинити, а саме 05.06.2025. Таке правопорушення не носить характеру триваючого та вичерпується фактом проходження повторного медичного огляду до конкретної дати.

У спірному випадку, початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення слід пов`язувати з днем його виявлення. Днем виявлення правопорушення слід вважати день, коли уповноважений на складення протоколу про адміністративне правопорушення орган отримав будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, день виявлення адміністративного правопорушення не тотожний дню складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Виходячи з положень частини 9 статті 38 КУпАП, строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, становить три місяці з дня його виявлення, тобто у відношенні до апелянта перебіг такого строку почався з 06.06.2025.

Колегія суддів враховує, що згідно матеріалів справи, спірна постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною 3 статтею 210-1 КУпАП прийнята 17.12.2025, тобто поза межами тримісячного строку, передбаченого частиною 9 статті 38 КУпАП.

Отже, встановлені апеляційним судом обставини справи свідчать про неможливість вирішення питання щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, з огляду на сплив строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апелянта про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, тобто накладення стягнення поза межами строку встановленого статтею 38 КУпАП, знайшли своє підтвердження, допущене порушення є суттєвим та перешкоджає провадженню у справі про адміністративне правопорушення, а тому наявні підстави для скасування спірної постанови із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до статті 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, слід указати таке.

Частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1064,96 грн. та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції в сумі 1597,44 грн., що є більшим ніж визначено чинним законодавством.

Так, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2- 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ, які не передбачають пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах.

У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 4 частини 2 Закону №3674-VІ за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, у 2026 році ставка судового збору за подання до суду першої інстанції позовної заяви у справах цієї категорії становить 665,60 грн., та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції ставка судового збору становить 998,40 грн.

Водночас, колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж визначено Законом №3674-VІ, який відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 7 цього Закону повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, у відповідному порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму судового збору, за подання позовної заяви в сумі 665,60 грн. та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції в сумі 998,40 грн., що в загальному розмірі складає 1664 грн.

Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст. ст. 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2026 року - скасувати.

Ухвалити у справі постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_6 № 1394 від 17.12.2025 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладене на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. – скасувати.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1664 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят чотири гривні) в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький