Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/2626/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2626/26

Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення: 15.07.2026р., м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України, винесене 07.02.2026 року начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) лейтенантом ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 07.02.2026 року позивач з метою перетинання державного кордону України на міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Мамалига» надав відповідачу повний пакет документів, необхідний для перетину кордону. Однак, відповідач прийняв рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону на підставі п. 2.9. постанови Кабінету Міністрів України № 57, а саме: супровід дружини з інвалідністю, 358 ККУ.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 15.07.2026 р. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що 07.02.2026 року уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, відповідно до статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Мамалига», громадянину України позивачу було відмовлено в перетинанні державного кордону на виїзд з України, у зв`язку із тим, що документи, в яких були виявлені ознаки підробки не могли підтверджувати право на виїзд з України в умовах воєнного стану, про що винесено відповідне рішення. Також було виявлено помітну різницю у віці з дружиною позивача, виходячи з цього була вірогідність, що шлюб укладений між позивачем та його дружиною фіктивний, оскільки під час проведення співбесіди позивач плутався в поясненнях та не орієнтувався в даті початку відносин, йому було обґрунтовано відмовлено в перетинанні державного кордону. Отже, рішення вважає правомірним.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.02.2026 року позивач з метою перетинання державного кордону України на міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Мамалига», надав уповноваженій особі відповідача такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 ОСОБА_3 ,, картку платника податків, картку фізичної особи-платника податків ОСОБА_3 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 656465, посвідчення серії НОМЕР_5 , індивідуальну програму реабілітації інваліда № 1053, актовий запис про шлюб, сформований у застосунку «Дія», посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , поліс обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 233659342, військово обліковий документ, сформований у застосунку «Резерв+», у якому містяться відомості про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

07.02.2026 року начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) лейтенантом ОСОБА_2 відмовлено у виїзді з України ОСОБА_1 з підстав: Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року (зі змінами) «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» обмежено у праві виїзду з України за відсутністю підставі на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану, на підставі п. 2.9. постанови Кабінету Міністрів України № 57, а саме: супровід дружини з інвалідністю, 358 ККУ.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що спірне рішення є необґрунтованим, оскільки відповідачем не визначено конкретних підстав прийнятого рішення у спірному рішенні не визначено, які саме фактичні підстави слугували його прийняттю. Для прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України недостатньо лише самого посилання на норми законів, рішення повинно містити опис фактичних підстав на яких воно базується. Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Верховний Суд у постановах від 17.08.2023р. у справі №380/7792/22, від 31.08.2023р. у справі №380/572/23, від 27.09.2023р. у справі №380/16876/23, зазначив, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, це не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1); у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3).

В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, правовий режим воєнного стану діяв станом на день прийняття оскаржуваного рішення та діє по цей час.

Враховуючи, що пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 33 Конституції України, тому з 24.02.2022 (дня введення в Україні воєнного стану) право кожного вільно залишати територію України, яке передбачене частиною першою статті 33 Конституції України, може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою та другою статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009р. №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону №1710-VI, прикордонний контроль здійснюється, зокрема, щодо осіб, які перетинають державний кордон.

За положеннями ч.4 ст.2 Закону №1710-VI, прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень уповноважених державних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

За приписами частин першої, третьої, четвертої статті 6 Закону №1710-VI, перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

Згідно статті 14 Закону №1710-VI, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-XII (далі - Закон №3857-XII), який також визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Згідно ст.1 Закону №3857-XII, громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Статтею 2 Закону №3857-XII передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до п.8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Пунктом 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі Правила №57) передбачено, що ці Правила визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.

Згідно із пунктом 2 Правил №57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункту 2-14 цих Правил.

Абзацом другим пункту 2-1 Правил №57 визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.

За змістом пункту 12 Правил №57, для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє.

У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно до п.15 Правил №57 на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2024р. у справі №260/2850/22 наголосив, що приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил №57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.

При цьому, за положеннями статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмова у перетинанні державного кордону допускається лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи із зазначенням причин відмови та у випадках, прямо передбачених законом.

З наведених норм чинного законодавства слідує, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону повинно містити конкретну законну підставу та її фактичне підтвердження. При цьому, наявність такої підстави має бути доведена та відображена безпосередньо у рішенні про відмову. В іншому випадку таке рішення не відповідає вимогам обґрунтованості.

В свою чергу правомірність відмови підлягає оцінці насамперед крізь призму тих конкретних підстав і мотивів, які прямо зазначені у рішенні суб`єкта владних повноважень, а не через можливі міркування, сформульовані згодом у судовому процесі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановленого вище, в оскаржуваному рішенні в графі: «Причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства…» відповідачем зазначено: «З підстав того, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль», постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року (зі змінами) «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» обмежено у праві виїзду з України за відсутністю підставі на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану, на підставі п. 2.9. постанови Кабінету Міністрів України № 57, а саме: супровід дружини з інвалідністю, 358 ККУ».

Однак, оскаржуване рішення не містить посилання на те, які саме документи не надано позивачем, що унеможливило прийняття щодо нього позитивного рішення про перетин державного кордону.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі №280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Колегія суддів зауважує, що для прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України недостатньо лише самого посилання на норми законів, рішення повинно містити опис фактичних підстав на яких воно базується.

Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача фактично не містить передбачених чинним законодавством підстав для відмови у перетинанні державного кордону України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Колегія суддів звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

В даному випадку рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону без вказівки на те, яких саме документів не надано позивачем, не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості.

Слід зазначити, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертав увагу на те, що фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того, як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення уповноваженим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Ухвалюючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону, відповідач був зобов`язаний: визначити конкретну підставу відмови; надати належні докази її наявності; відобразити це у мотивуванні рішення так, щоб воно ґрунтувалося на встановлених фактах, а не на припущеннях.

У спорах щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень тягар доказування покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Саме відповідач зобов`язаний довести, що оскаржуване рішення прийнято на підставі закону, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Однак, в даному випадку відповідач не довів суду правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову не спростовують, а тому, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук