Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/968/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/968/26

Категорія 106030000Головуючий у суді І інстанції: Величко А.В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що 27.12.2019 р. його було звільнено зі служби, однак повний розрахунок при звільнені відбувся 27.12.2025 року. У зв`язку із вказаним позивач стверджує, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідача слід зобов`язати виплатити йому середнє грошове забезпечення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2019 по 19.01.2023 включно. Зобов`язано Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2019 року по 19.01.2023 року включно в розмірі 252 340,63 гривень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що безспірне списання коштів на користь ОСОБА_1 було здійснено лише 25.07.2025 не з вини Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а залежало від часу звернення ОСОБА_1 до органів Казначейства та від встановленої Порядком № 845 процедури виконання судових рішень даної категорії, оскільки рішення про стягнення коштів з державних органів є такими, що виконуються виключно органами Казначейства. Крім того, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 400/8151/25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 року по 24.06.2020 року в розмірі 42900,84 грн.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у відділі примусового виконання рішень Управління юстиції у Миколаївській області за переведенням для подальшої роботи Південному міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Позивач звертався до відповідача щодо нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак відповідач у листі повідомив про відсутність підстав для виплати середнього грошового забезпечення.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що з Відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 252 340,63 грн. (191 160,63 грн. + 61 180грн.).

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців.

Враховуючи практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного суду, суд зазначає таке.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц та прийшла до висновку, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Як зазначає апелянт та вбачається з КП «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року по справі № 400/8151/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року, позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 по 24.06.2020 у розмірі 42900,84 (сорок дві тисячі дев`ятсот гривень вісімдесят чотири коп) гривень. В задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2020 по 19.01.2023 та у розмірі 104060,46 гривень, відмовлено.

Із змісту цього судового рішення вбачається, що на користь позивача стягнуто середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42900,84 грн.

Тобто, позивач уже отримав від відповідача грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як відповідальність відповідача за те, що відповідач після звільнення позивача зі служби 27.12.2019 не провів із ним остаточного розрахунку згідно вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України.

В подальшому, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 400/8997/24 визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не врахування сум отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця у 2016, 2017, 2018 роках при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати заробітної плати за дні щорічних відпусток, грошової допомоги до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016, 2017, 2018 роках. Зобов`язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату ОСОБА_1 з урахуванням сум отриманої винагороди державного виконавця у 2016, 2017, 2018 роках при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати заробітної плати за дні щорічних відпусток, грошової допомоги до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016, 2017, 2018 роках.

На виконання вказаного рішення відповідач здійснив виплату перерахованої заробітної плати 27.12.2025 у розмірі 150404,06 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що подальша виплата відповідачем на користь позивача перерахованої заробітної плати у сумі 150404,06 грн на виконання рішення суду від 21.02.2025 у справі № 400/8997/24, не створює для відповідача нового обов`язку для застосування ст. 117 КЗпП України і повторного стягнення в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідні правовідносини вже були предметом судового розгляду, за результатами якого на користь позивача здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за визначений період.

Крім того, законодавство не передбачає можливості неодноразового стягнення середнього заробітку за один і той самий період затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, повторне звернення з аналогічними вимогами фактично спрямоване на подвійне (або багаторазове) стягнення, що суперечить правовій природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Оскільки судом у попередній справі уже вирішено питання щодо відповідальності відповідача та здійснено відповідні виплати, повторне задоволення аналогічних вимог призведе до необґрунтованого покладення на відповідача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18 це спеціальний вид відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу, однак за порушення трудових прав працівника при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

При цьому, колегія суддів зазначає, що статтею 61 Конституції регламентовано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що часовий інтервал з дати звільнення позивача (27.12.2019) по дату фактичного виконання судового рішення у справі № 400/8151/25 та період позовних вимог, заявлений у справі 400/968/26 є тотожними за своїм календарним вираженням, що виключає правову можливість повторного нарахування санкції за цей самий проміжок часу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки право позивача на стягнення середнього заробітку за вказаний проміжок часу вже реалізовано судовим рішенням, що набрало законної сили, правовідносини щодо притягнення відповідача до відповідальності за цей період є вичерпаними.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неприпустимість повторного застосування такої санкції, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою, є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, незважаючи на донарахування суми заробітної плати, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішенням було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року по справі № 400/968/26, - скасувати.

Прийняти нову постанову, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький