Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/1327/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: містобудування; архітектурної діяльності

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №400/1327/26

Суддя: Ступакова І.Г.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1327/26

Головуючий в 1 інстанції: Дерев`янко Л.Л. Дата і місце ухвалення: 29.06.2026р.,м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради, за участі третіх осіб: Державна інспекція архітектури та містобудування України, Комунальне підприємство «Водопостачання м.Вознесенська», Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Міністерство культури України, Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вознесенської міської ради, за участі третіх осіб: Державна інспекція архітектури та містобудування України, Комунальне підприємство «Водопостачання м.Вознесенська», Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Міністерство культури України, Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Вознесенської міської ради від 22 серпня 2025 року № 11 «Про визнання замовника будівництва по об`єкту: «Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл. Центральна, 3 м.Вознесенськ Миколаївська обл.» яким визнано замовником будівництва по об`єкту: «Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл. Центральна, 3, м.Вознесенськ Миколаївська обл.» Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради (код ЄДРПОУ 20908003).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив (з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 01.03.2026), що 22.08.2025 року Вознесенською міською радою прийнято рішення №11 «Про визнання замовника будівництва по об`єкту: Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл. Центральна, 3, м.Вознесенськ Миколаївська область». Вказаним рішенням міська рада визнала замовником будівництва зазначеного об`єкта Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 4810200000:11:030:0024 не відповідає цільовому призначенню, плану зонування, функціональному призначенню території. Також, позивач стверджує про невідповідність намірів забудови державним будівельним нормам. Крім того, використання земельної ділянки для забудови призведе, на думку позивача, до порушення меморіальної цінності території та процедури врахування громадських інтересів. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що жовтні 2016 року за рахунок громадськості на Алеї пам`яті в м.Вознесенськ Миколаївської області пл.Центральна, 3 на земельній ділянці (к.н. 4810200000:11:030:0024), був встановлений Пам`ятний знак захисникам України виконаний у формі монолітної гранітної брили, облаштований меморіальною плитою з пам`ятним написом, встановлений як символ незламності та вічної пам`яті про воїнів, що полягли за суверенітет України. З урахуванням зазначеного позивач просить позов задовольнити.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 29.06.2026 р. та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити..

В своїй скарзі апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на помилковому, звуженому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, свідчать про тотальний формалізм та прямо суперечать обов`язковій практиці вищих судових інстанцій і діючому місцевому законодавству міста Вознесенська.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Рішенням Вознесенської міської ради від 22 серпня 2025 року №11 «Про визнання замовника будівництва по об`єкту: «Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл. Центральна, 3 м. Вознесенськ Миколаївська обл.» визнано замовником будівництва по об`єкту: «Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл. Центральна, 3 м.Вознесенськ Миколаївська обл.» Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради (код ЄДРПОУ 20908003).

Не погодившись з цим рішенням, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про застосування спірного рішення відповідача у правовідносинах, в яких бере участь позивач. Позивачем не надано доказів порушення його прав спірним рішенням, а також не встановлено, які конкретно права позивача порушені.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Підпунктом 1 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах).

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.

Частиною третьою статті 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що при комплексній забудові території функції замовника на будівництво виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або можуть делегувати їх на конкурсній основі генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством.

Отже, виконавчим органам сільських, селищних, міських рад надано альтернативу у виборі дій щодо здійснення функцій замовника: виконання їх самостійно або делегування на конкурсній основі підрядній організації.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник - це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування України» до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, організація благоустрою та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема, належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Статтею 22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що комплексним благоустроєм вважається проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращення її естетичного вигляду.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» врегульовано статус актів органів місцевого самоврядування.

Так, Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Адміністративні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування приймаються, набирають чинності, виконуються, припиняють дію та оскаржуються відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням передбачених законом особливостей адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ (у разі визначення законом таких особливостей). Рішення ради, яке є адміністративним актом, приймається з урахуванням вимог частин п`ятої і восьмої статті 46 цього Закону.

Так, як вбачається з матеріалів справи, спірним рішенням суб`єкт владних повноважень визначив замовника будівництва по об`єкту: Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл.Центральна, 3, м.Вознесенськ Миколаївська область - Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради

Оцінюючи це рішення з точки зору відповідності вимогам, встановленим ст. 2 КАС України, судова колегія зазначає наступне.

З заяв по суті по справі та Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка, на якій планується будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку, має кадастровий номер 4810200000:11:030:0024, знаходиться у власності територіальної громади міста Вознесенськ, постійному користуванні комунального закладу «Міський будинок культури», що узгоджується з рішенням Вознесенської міської ради, а саме від 11.04.2025 №36 «Про затвердження Комунальному закладу «Міський будинок культури» проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення».

Наразі земельна ділянка кадастровий номер 4810200000:11:030:0024 відноситься до земель житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Судова колегія зауважує, що визначення замовника будівництва має передувати процедурі, визначеній частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і є передумовою для 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, спірне рішення щодо визначення замовника будівництва є, з урахуванням зазначеної процедури, логічним і обґрунтованим, про що вірно зауважено судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема, належить: створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб).

Відповідно до п. 1.7. Положення, затвердженого рішенням Вознесенської міської ради віл 14.01.2008 № 4, на Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради покладено, зокрема, виконання функцій замовника щодо будівництва, реконструкції, капітального та поточного ремонту об`єктів за бюджетні кошти.

За таких обставин, визначення замовником будівництва по об`єкту: Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл. Центральна, 3, м.Вознесенськ Миколаївська область саме Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради відповідає компетенції останнього.

Також, колегія суддів зауважує, що спірне рішення прийнято в межах повноважень, наданих Вознесенській міській раді відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 31, частини третьої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Разом з тим, позовна заява не містить зазначення обставин, які могли б свідчити про невідповідність безпосередньо спірного рішення вимогам закону за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За таких обставин, спірне рішення є обґрунтованим, прийнятим суб`єктом владних повноважень в межах компетенції і в спосіб, передбачений законом.

Крім того, позивач в обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення посилається на те, що це рішення «не може вважатись правомірним, оскільки воно є похідним від ланцюга протиправних актів».

Такими протиправними актами, на думку позивача, є:

рішення Вознесенської міської ради від 17.12.2021 №29 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання в постійне користування земельної ділянки Управлінню житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської рад»;

рішення Вознесенської міської ради № 72 від 08.09.2023, яким припинено Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Вознесенськ, площа Центральна, 3, кадастровий номер 4810200000:11:030:0022; затверджено технічну документацію з землеустрою щодо поділу земельної ділянки 4810200000:11:030:0022 на земельні ділянки 4810200000:11:030:0024, 4810200000:11:030:0025;

рішення Вознесенської міської ради № 80 від 08.09.2023, яким надано Комунальному закладу «Міський будинок культури» в постійне користування земельну ділянку , розташовану за адресою: м. Вознесенськ, площа Центральна, 3, кадастровий номер 4810200000:11:030:0024;

рішення Вознесенської міської ради № 36 від 11.04.2025, яким затверджено Комунальному закладу «Міський будинок культури» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташовану за адресою: м.Вознесенськ, площа Центральна, 3, кадастровий номер 4810200000:11:030:0024;

рішення Вознесенської міської ради №25 від 22.08.2025 «Про надання в строкове користування земельної ділянки Управлінню житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради».

На думку позивача, ці рішення є протиправними, оскільки передбачають будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 4810200000:11:030:0024 з порушенням цільового призначення, плану зонування, функціонального призначення території, невідповідність намірів забудови державним будівельним нормам, порушення меморіальної цінності території та процедури врахування громадських інтересів.

Відповідно до п.10 с.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини тринадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) визначив, що органи місцевого самоврядування приймають нормативні (які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово) та ненормативні акти (передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію).

У вказаному Рішенні КСУ також зазначено, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону Про місцеве самоврядування в Україні прослідковується, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ними правовий акт (у т. ч. з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу визнання протиправними рішень Вознесенської міської ради №72 від 08.09.2023, №80 від 08.09.2023, № 36 від 11.04.2025, №25 від 22.08.2025 в судовому порядку, зміни або скасування їх органом, який видав ці акти.

Колегія суддів зауважує, що не мають значення по суті справи, посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 9 червня 2022 року у справі № 520/2098/19 (провадження № 11-325апп21) в якому наголошено, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, навіть якщо вони є чинними та не були оскаржені, оскільки рішення Вознесенської міської ради № 72 від 08.09.2023, № 80 від 08.09.2023, № 36 від 11.04.2025, № 25 від 22.08.2025 не є нормативно-правовими актами.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що з огляду на предмет позову, суд в межах цієї справи не має підстав для вирішення питання щодо правомірності рішень Вознесенської міської ради № 72 від 08.09.2023, № 80 від 08.09.2023, № 36 від 11.04.2025, № 25 від 22.08.2025.

Крім того, колегія суддів при вирішенні даного спору звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відтак, звертаючись до суду з позовом про оскарження рішення Вознесенської міської ради «Про визнання замовника будівництва по об`єкту: Нове будівництво Центру ментального здоров`я та розвитку за адресою: пл. Центральна, 3, м.Вознесенськ Миколаївська область», позивач зобов`язаний був зазначити не лише в чому полягала неправомірність, на його думку, такого рішення, а й чим саме це рішення порушує його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про застосування спірного рішення відповідача у правовідносинах, в яких бере участь позивач.

Позивачем не надано доказів порушення його прав спірним рішенням, а також не встановлено, які конкретно права позивача порушені, не наведено цього і в позовній заяві.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що фактично позивач обґрунтовує своє право на звернення до суду тим, що протиправною є забудова земельної ділянки кадастровий номер 4810200000:11:030:0024. При цьому, позивачем не обґрунтовано чим порушує його права як члена територіальної громади визначення замовника будівництва.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua