Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/1298/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1298/26

Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення: 14.07.2026, м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами військової частини НОМЕР_1 і ОСОБА_1 на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020р. по 31.12.2025р. грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення у 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р , Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025р відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.17р. №704.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування ОСОБА_1 за період з 29.01.2020р. по 31.12.2025р. грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення у 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р , Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025р відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.17р. №704.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації – різниці грошового забезпечення в розмірі 4149,65 грн. за кожний місяць починаючи за період з 01.03.2018р. по 28.01.2020р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 4149,65 грн. за кожний місяць починаючи за період з 01.03.2018р. по 28.01.2020р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Відмовлено в задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в частині суми 18000 грн.

Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням від 14.07.2026р. військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення.

При цьому, апелянт в поданій апеляційній скарзі не наводить обґрунтування того, в чому саме полягає не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу, а скасування додаткового рішення пов`язує з його вимогою про скасування рішення від 30.06.2026р., ухваленого за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 .

В свою чергу, ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити вказане судове рішення шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн.».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що у цій справі ОСОБА_1 було заявлено десять позовних вимог. За результатами розгляду справи задоволено вісім позовних вимог, дві позовні вимоги задоволено частково. Додатковим рішенням від 14.07.2026р. заяву про стягнення судових витрат задоволено частково: із заявлених 20 000,00 грн. стягнуто з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн. При цьому, за твердженнями апелянта, суд не мав правових підстав для застосування положень ст.134 КАС України враховуючи відсутність клопотання військової частини НОМЕР_1 про зменшення розміру судових витрат.

Також, апелянт посилається на те, що доведення неспівмірності судових витрат перебуває в прямій залежності від визначеного порядку обчислення гонорару. Згідно положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський гонорар може існувати у двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. У даному випадку сторони погодили фіксований розмір гонорару. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2026р. представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №400/1298/26, в якій заявник просив вирішити питання про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 гривень.

Суд першої інстанції частково задовольнив таке клопотання представника ОСОБА_1 та додатковим рішенням від 14 липня 2026 року стягнув за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Зокрема, суд зазначив, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одним з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. За висновками суду, задоволення вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. у даному конкретному випадку не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості. Суд визнав на необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що саме такий розмір судових витрат є обґрунтованим та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат (з урахуванням предмету спору, обставин справи даної справи, кількості подібних справ та судової практики з даного предмету спору, а також часткове задоволення позову).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а виходячи зі змісту ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У постанові від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд вказав, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Це означає, що особа, яка заперечує зазначений заявником розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 звернув увагу, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025р. по справі №540/5794/21.

У постанові від 11 березня 2025 року по справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

При цьому, усталеною є й практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі №380/25725/21, від 07 січня 2025 року у справі №120/19027/23, від 13 березня 2025 року у справі №260/3131/24, від 01 травня 2025 року по справі №260/2819/23).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 28.04.2023р. по справі №640/8003/20, від 25.05.2023р. по справі №440/7120/20, від 20.06.2023р. по справі №280/5922/21 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Як вже зазначалося колегією суддів, представником позивача у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення у справі заявлені вимоги про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

У підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав до суду: копію договору про надання професійної правничої допомоги №76 від 08.01.2026р., укладеного позивачем з адвокатом Бочак Н.І.; копію Додатку №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №76 від 08.01.2026, яким передбачено фіксований розмір гонорару адвоката 20 000,00 грн.; копію акту виконаних робіт, згідно якого загальна вартість послуг складає 20 000,00 грн.; рахунок на оплату наданих послуг №76 від 06.07.2026р.

У пунктах 134-135 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, зокрема, витрат на правничу допомогу, судом першої інстанції обґрунтовано враховано положення ч.3 ст.139 КАС України, якою передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також, на думку колегії суддів, при вирішенні питання про розподіл судових витрат у даній справі слід врахувати, що дана справа є справою незначної складності, щодо заявлених позовних вимог наявна практика Верховного Суду, а тому підготовка справи до розгляду не потребувала значної юридичної та технічної роботи, вивчення великого обсягу матеріалів тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи критерії співмірності, визначені ст.134 КАС України, часткове задоволення позову, справедливим і обґрунтованим до відшкодування на користь позивача буде 2 000,00 грн. витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою

Верховний Суд у постанові від 05.05.2026р. по справі №160/32215/24 констатував, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені законодавством України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені законодавством України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові 28 січня 2025 року у справі № 910/173/23.

На підставі викладеного у сукупності, враховуючи останню практику Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неправильний розподіл судом першої інстанції у даній справі витрат на правничу допомогу.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у справі, а тому підстав для задоволення скарг військової частини НОМЕР_1 і ОСОБА_1 та скасування додаткового рішення від 14.07.2026р. немає.

Відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на додаткове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 і ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук