Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/8956/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8956/25

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

повний текст судового рішення

складено 17.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення від 30.05.2025 року № 143750002525; зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – ГУПФ в Миколаївській області, відповідач1) і Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – ГУПФ в Житомирській області, відповідач2) та просила:

-визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в Житомирській області №143750002525 від 30.05.2025 року про відмову у призначенні пенсії;

-зобов`язати ГУПФ в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу при призначенні пенсії за віком період роботи з 12.09.1979 року по 16.10.1979 на посаді токаря-револьверника в Кокшетауському заводі кисне- дихальної апаратури в Республіці Казахстан; з 18.10.1979 по 17.12.1984 на посаді інспектора операційного відділу у Кокшетауському обласному центрі по нарахуванню і виплаті пенсій та пільг м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 01.02.1985 по 22.01.1992 на посаді інспектора операційного відділу у Кокшетауському обласному центрі по нарахуванню і виплаті пенсій та пільг м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 14.02.1992 по 12.06.1997 на посаді бухгалтера Приватного підприємства "Чайка" м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 17.05.2001 по 17.01.2004 на посаді ведучого спеціаліста юридичного відділу Заводського територіального округу м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 18.12.1998 по 18.07.2000 період перебування на обліку як безробітної в Кокшетауському міському модельному центрі занятості в Республіці Казахстан, з 18.04.2001 по 15.05.2001 період перебування на обліку як безробітної в Кокшетауському міському модельному центрі занятості в Республіці Казахстан;

-зобов`язати ГУПФ в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.05.2025 року про призначення пенсії за віком.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ в Житомирській області від 30.05.2025 №143750002525 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУПФ в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу при призначенні пенсії за віком період роботи з 12.09.1979 до 16.10.1979 на посаді токаря-револьверника в Кокшетауському заводі кисне-дихальної апаратури в Республіці Казахстан; з 18.10.1979 до 17.12.1984 на посаді інспектора операційного відділу у Кокшетауському обласному центрі по нарахуванню і виплаті пенсій та пільг м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 01.02.1985 до 22.01.1992 на посаді інспектора операційного відділу у Кокшетауському обласному центрі по нарахуванню і виплаті пенсій та пільг м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 14.02.1992 до 12.06.1997 на посаді бухгалтера Приватного підприємства "Чайка" м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 17.05.2001 до 17.01.2004 на посаді ведучого спеціаліста юридичного відділу Заводського територіального округу м.Кокшетау Республіки Казахстан; з 18.12.1998 до 18.07.2000 період перебування на обліку як безробітної в Кокшетауському міському модельному центрі занятості в Республіці Казахстан, з 18.04.2001 до 15.05.2001 період перебування на обліку як безробітної в Кокшетауському міському модельному центрі занятості в Республіці Казахстан.

Зобов`язано ГУПФ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка звернулась до ГУПФ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви було додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, паспорт, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, трудову книжку.

За принципом екстериторіальності, заяву розглянуто ГУПФ в Житомирській області, за результатами розгляду якої 30.05.2025 було прийнято рішення №143750002525 про відмову у призначенні пенсії.

Відповідно до рішення від 30.05.2025, до страхового стажу позивачки не зараховано періоди:

з 18.10.1979 до 17.12.1984, оскільки відсутня печатка при звільненні з роботи та відсутня інформація про не одержання пенсії в Республіці Казахстан;

з 01.02.1985 до 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про не одержання пенсії в Республіці Казахстан;

з 01.01.1992 до 22.01.1992, з 14.02.1992 до 12.06.1997, з 17.05.2001 до 17.01.2004, оскільки робота - в Республіці Казахстан;

з 18.12.1998 до 18.07.2000, з 18.04.2001 до 15.05.2001, допомога по безробіттю в Республіці Казахстан.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови в зарахуванні стажу роботи та призначенні пенсії, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Також суд зазначив, що стаж, набутий на території Республіки Казахстан до денонсації Угоди від 13.03.1992, а також до зупинення дії і виходу України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Суд також зазначив, що за приписами пункту "ж" частини першої статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 №803-XII (далі - Закон №803, чинний на час отримання позивачкою матеріальної допомоги) було встановлено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання, чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), яка діяла до 29.07.1993, "трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на усіх робітників і працівників державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, тих, що пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.".

Згідно з пунктом 2.5. Інструкції №162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення та інші виправлення робиться адміністрацією того підприємства, де був здійснений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові - необхідну допомогу.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції №162 про порядок ведення трудових книжок працівників Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція №58), яка розпочала діяти з 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58, заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, саме на роботодавця покладено обов`язок заповнення трудової книжки робітника, а тому позивачка не може нести відповідальність за невиконання роботодавцем покладених на нього обов`язків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що у трудовій книжці позивачки здійснені записи, які містять повну інформацію: дати прийняття та звільнення, посади та місце роботи, на підставі якого документу здійснений запис у трудовій книжці, що дають змогу ідентифікувати періоди роботи позивачки, посади та місце роботи, і на підставі яких документів.

При цьому, відсутність печатки на записі про звільнення не може бути підставою для не зарахування періоду роботи позивачки до трудового (страхового) стажу, оскільки, як вже зазначалось, обов`язок заповнення трудової книжки покладається на роботодавця і робітник не може нести відповідальність та надмірний тягар за неправильне заповнення трудової книжки.

Що стосується не зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи на території Республіки Казахстан, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, рішення від 30.05.2025 містить суперечливу інформацію.

Так, відповідач-2 вказує, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Казахстан по 31.12.1991, проте далі вказує на не зарахування періодів з 18.10.1979 до 17.12.1984 та з 01.02.1985 до 31.12.1991.

При цьому, відповідачем-2 відмовлено у зарахуванні стажу позивачки у зв`язку з відсутністю інформації про не одержання пенсії в Республіці Казахстан.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992), пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною і російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Отже, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди від 13.03.1992, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України (далі - Угода від 15.04.1994) передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою КМУ від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою КМУ від 23.04.2001 №376, після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Відтак, Угода від 13.03.1992, а також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан підлягають застосуванню при зарахуванні стажу роботи позивача в період їх чинності.

Апеляційний суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі, працюючи за межами України, позивачка мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Тобто стаж, набутий на території Республіки Казахстан до денонсації Угоди від 13.03.1992, а також до зупинення дії і виходу України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Отже, оскільки позивачка працювала на території Республіки Казахстан під час дії Угоди від 13.03.1992, то мала легітимні очікування щодо зарахування такого періоду до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення, а тому пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки періоди роботи в Республіці Казахстан.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання пенсійного органу на Постанову КМУ від 16.05.2025 №562, з урахуванням наступного.

Так, КМУ прийнято Постанову від 16.05.2025 №562 "Деякі питання обчислення страхового стажу"(далі - постанова № 562), яка 20.05.2025 набрала чинності.

Пунктом 1 Постанови №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок №1) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (далі - Порядок № 2).

Порядок №1 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу.

За змістом пункту 3 Порядку №1, у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №1 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

За змістом абзаців 5-6 Порядку №1, МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

З аналізу вищенаведених правових но, що періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

Тобто, у разі відсутності відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, до появи можливості отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.

Станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, станом на дату звернення позивачки до суду з даним позовом та станом на дату розгляду справи відсутні докази про направлення відповідачем-2 запитів до МЗС, а також відповідей на них.

При цьому, апеляційний суд наголошує, що припинення участі однієї з договірних сторін Угоді від 13.03.1992 не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивачки, адже такий стаж нею набутий до припинення участі України.

Більш того, така позиція пенсійного органу позиція суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивачки на призначення пенсії не ставиться у залежність від припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Стосовно не зарахування до страхового стажу позивачки періоду отримання нею допомоги по безробіттю, колегія суддів зазначає, що за приписами пункту "ж" частини першої статті 4 Закону №803, чинного на час отримання позивачкою матеріальної допомоги, було встановлено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивачки про призначення пенсії за віком.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький