Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/2339/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2339/25

Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,

повний текст судового рішення

складено 25.05.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування акту службового розслідування і наказу від 18.01.2025 року №219, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами про:

- визнання протиправним та скасування акту службового розслідування військової частини НОМЕР_1 , який оформлено на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.11.2023 року №2448 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та інших військовослужбовців», майором ОСОБА_2 , заступником командира частини з психологічної підтримки персоналу - начальником відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.06.2024 року №2093 «Про перепризначення відповідальної особи, яка проводить розслідування за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 року №2448»;

- визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2025 року №219 «Про результати службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та інших військовослужбовців» в частині відносно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено службове розслідування за фактом втрати закріпленої зброї та за результатом розслідування притягнуто Позивача до відповідальності. Проте, ОСОБА_1 під час проведення такого службового розслідування не було опитано та не було ознайомлено з наказом про притягнення до відповідальності. Будь-які факти фіксації відмови у наданні пояснень та у ознайомленні з наказом про притягнення до відповідальності в присутності свідків з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_1 не проводились. Службове розслідування відносно позивача було закінчено в січні 2025 року, після спливу 14 місяців з дати призначення такого службового розслідування (з листопада 2023 року), та після спливу 8 місяців з дати перепризначення відповідальної особи щодо проведення службового розслідування. Інформація про притягнення до відповідальності та наявності наказу за результатами службового розслідування стала відома Позивачу фактично після виконання такого наказу, що виразилось у зменшенні розміру місячного грошового забезпечення за січень 2025 року.

Позивач вказує на те, що відповідачем допущено грубе порушення вимог Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», №160-ІХ, Закону України №551-ХІV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України №608 під час проведення службового розслідування, а тому акт службового розслідування та наказ від 18.01.2025 року №219 є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 27.03.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст.260 КАС України (без виклику сторін). Також вказаною ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 :

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.11.2023 року №2448 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 »;

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.06.2024 року №2093 «Про перепризначення відповідальної особи яка проводить розслідування за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 року №2448».

- акт службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2025 року №219 «Про результати службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 ».

02.04.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що під час службового розслідування встановлено, що особиста безвідповідальність та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, призвели до того, що позивач, 28.09.2023 року, залишив особисту зброю в місці виконання бойових завдань, у зв`язку з чим його притягнено до матеріальної відповідальності. Під час службового розслідування Позивача було опитано. Крім того, вказаної позивачем інформації про обстріли зі сторони супротивника по позиції «БЕРНАР» 28.09.2023 року до командування військової частини НОМЕР_1 не надходило. Службовим розслідуванням не встановлено обставин, що виключають матеріальну відповідальність позивача.

На виконання ухвали суду від 27.03.2025 року відповідач надав копію матеріалів службового розслідування, які містять витребувані судом документи.

07.04.2025 року позивач подав відповідь на відзив, в якому вказує на те, з боку відповідача наявна систематична бездіяльність щодо організації та проведення службового розслідування.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення службового розслідування, призначеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.11.2023 року №2448, за фактом втрати зброї закріпленої за солдатом ОСОБА_1 .

Визнано протиправними та скасовано пункти 2, 4, 5, 10, 11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2025 року №219 «Про результати службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ».

Визнано протиправними та скасовано пункти 8, 9 та 14 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2025 року №219 «Про результати службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 » в частині відносно ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

На вказане рішення суду Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 року у справі №400/2339/25 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

16.07.2026 року (вхід.№42337/26 від 17.07.2026 року) через підсистему «Електронний суд» на адресу суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 - адвоката Костюка Івана Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №400/2339/25 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №400/2339/25 залишити без змін .

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходить військову службу в Збройних силах України в складі військової частини НОМЕР_1 , військове звання – солдат, посада – старший стрілець 1 відділення охорони 2 взводу охорони, роти охорони батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.01.2023 року №22, позивача, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), з 24 січня 2023 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення на посаду стрільця - санітара 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, ВОС-100915А/658. З 24 січня 2023 року вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2023 року №170, позивач, стрілець - санітар 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що прибув в район безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області, ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів).

Зокрема, протягом вересня 2023 року позивач приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави поблизу населеного пункту Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області та залучався до проведення евакуаційних заходів поранених військовослужбовців, зокрема в період з 27.09.2023 року по 29.09.2023 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.08.2024 року №234, позивача, стрільця - санітара 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду солдата резерву 3 запасного взводу 90 запасної роти військової частини НОМЕР_1 . З 13 серпня 2024 року вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до Книги обліку зброї та боєприпасів 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 №662, за позивачем закріплена зброя АК-74 № НОМЕР_3 /89.

18.11.2023 року від т.в.о. командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , майора ОСОБА_4 , надійшов рапорт (від 18.11.2023 року №20184) про те, що під час виконання бойового завдання в районі с. Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області військовослужбовцями 2 механізованої роти солдатом, зокрема, ОСОБА_1 було випадково проведений обмін , в темну годину доби, в окопі, особистої, закріпленої за ними зброї з військовослужбовцями дружніх підрозділів.

28.09.2023 року позивачем особиста зброя автомат АК-74 № НОМЕР_3 був поміняний на позиції «БЕРНАР2 на автомат АК-74 № НОМЕР_4 , який зданий на службу РАО.

Зі слів позивача, в ніч з 27.09.2023 року на 28.09.2023 року він разом з іншим військовослужбовцем, який загинув, проводили евакуаційні заходи поранених військовослужбовців, за цих обставин в момент обстріли з боку противника Позивач помилково взяв автомат іншого військовослужбовця. Позивачем про вказаний інцидент в усній формі було доведено командуванню засобами радіозв`язку.

Згідно матеріалів службового розслідування, відсутність особистої зброї АК-74 Позивача помітив 16.11.2023 року молодший сержант ОСОБА_5 , сержант з матеріального забезпечення 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , під час перевірки особистої зброї військовослужбовців 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

20.11.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно- господарської діяльності) від 20.11.2023 року №2448 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 » було призначено службове розслідування, проведення якого доручено старшому лейтенанту ОСОБА_6 в строк до 12.12.2023 року.

03.06.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.06.2024 року №2093 «Про перепризначення відповідальної особи яка проводить розслідування за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 року №2448» було змінено виконавця службового розслідування та доручено його проведення майору ОСОБА_2 , заступнику командира частини з психологічної підтримки персоналу - начальником відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 .

18.01.2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.01.2025 року №219 «Про результати службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 » Позивача було визнано винним у втраті стрілецької зброї, що є військовим майном Військової частини НОМЕР_1 .

Зокрема, у наказі від 18.01.2025 року №219 зазначається:

- Вважати, що військове майно закріплене за солдатом ОСОБА_1 5,45мм автомат АК-74 № НОМЕР_3 /1989 року був втрачений 28.09.2023 року через недбалість, з вини солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця 1 відділення охорони 2 взводу охорони роти охорони батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 (пункт 2 Наказу №219).

- За порушення вимог статті 2 розділу Х «Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України», статті 6, абзаців 1, 5 статті 11, статті 127, абзаців 1, 12, 13 статті 128, абзаців 1, 5 статті 130 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, абзацу 2 статті 3, абзацу 1 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, керуючись пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, притягнено до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення на солдата ОСОБА_1 – «СУВОРА ДОГАНА» (пункт 4 Наказу №219).

- За шкоду, завдану Державі втратою закріпленого майна закріпленого за солдатом ОСОБА_1 , 5,45 мм автомат АК-74 згідно Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 24 квітня 2021 року №1417-ІХ притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності втраченого майна з урахуванням кратності, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року №604 «Про затвердження переліку озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості» на суму 33 640,90 гривень (тридцять три тисячі шістсот сорок гривень дев`яносто копійок) (пункт 5 Наказу №219).

- Начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , занести на позабалансовий рахунок з урахуванням кратності) наступне майно:

за солдатом ОСОБА_1 5,45 мм автомат АК-74 №6049074/1989 року на суму 33 640,90 гривень (тридцять три тисячі шістсот сорок гривень дев`яносто копійок);

за солдатом ОСОБА_3 5,45 мм автомат АК-74 №5511271/1988 року на суму 33 640,90 гривень (тридцять три тисячі шістсот сорок гривень дев`яносто копійок) (пункт 8 Наказу №219).

- Начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , занести до Книги обліку суму нестач військового майна служби засобів ближнього бою та розвідки озброєння військової частини НОМЕР_1 та облікувати:

за солдатом ОСОБА_1 5,45 мм автомат АК-74 №6049074/1989 року на суму 33 640,90 гривень (тридцять три тисячі шістсот сорок гривень дев`яносто копійок);

за солдатом ОСОБА_3 5,45 мм автомат АК-74 №5511271/1988 року на суму 33 640,90 гривень (тридцять три тисячі шістсот сорок гривень дев`яносто копійок).

Загальна сума шкоди державі по службі засобів ближнього бою та розвідки озброєння складає 67 281,80 гривень (шістдесят сім тисяч двісті вісімдесят одна гривня вісімдесят копійок) (пункт 9 Наказу №219).

- Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , занести до книги грошових стягнень та нарахувань в сумі 33 640,90 гривень (тридцять три тисячі шістсот сорок гривень дев`яносто копійок), з урахуванням кратності втраченого майна закріпленого за солдатом ОСОБА_1 , та здійснювати щомісячне утримання до повного погашення збитків в розмірі 20% (пункт 10 Наказу №219).

- На підставі абзацу 3 пункту 4 розділу ХVІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, здійснити солдату ОСОБА_1 , старшому стрільцю 1 відділення охорони 2 взводу охорони роти охорони батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , виплату щомісячної премії за грудень 2024 року у розмірі 80 відсотків від встановленого розміру щомісячної премії (пункт 11 Наказу №219).

- Заступнику командира частини з психологічної підтримки персоналу – начальнику відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 , майору ОСОБА_2 , підготувати та направити до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у місті Краматорську повідомлення про вчинення кримінального правопорушення солдатом ОСОБА_1 , старшим стрільцем 1 відділення охорони 2 взводу охорони роти охорони батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , та солдатом ОСОБА_3 , колишнім навідником 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 413 Кримінального кодексу України, з копією матеріалів службового розслідування та направити повідомлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 та керівнику Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (пункт 14 Наказу №219).

Позивач зазначає, що про притягнення до відповідальності та наявності наказу за результатами службового розслідування дізнався фактично після виконання такого наказу, що виразилось у зменшенні розміру місячного грошового забезпечення за січень 2025 року та отримав оскаржуваний наказ від 18.01.2025 року №219 у телефонному месенджері 10.02.2025 року.

Вважаючи акт службового розслідування та наказ від 18.01.2025 року №219 протиправними, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із вимогами ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV.

Відповідно до вимог ст.9 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст.12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут).

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена статтями 48, 83 - 95 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (затверджений наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 року №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 року №1503/31371; далі за текстом - Порядок №608).

Згідно з вимогами ст.85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до вимог ст.86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Статтею 96 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.

Згідно з вимогами ст.97 Дисциплінарного статуту, про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Пунктом 7 Розділу І Порядку №608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Підстави і порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регламентовані приписами Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року №160-ІХ (далі за текстом - Закон України №160-ІХ).

Відповідно до вимог ст.3 Закону України №160-ІХ, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених ст.9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до вимог ч.1 ст.8 Закону №160-ІХ, посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

Згідно з вимогами ч.2 ст.8 Закону №160-ІХ, у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Частиною 3 статті 8 Закону №160-ІХ встановлено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Відповідно до вимог ч.6 ст.8 Закону №160-ІХ, за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Частиною 7 статті 8 Закону №160-ІХ визначено, якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Згідно з вимогами ст.9 Закону №160-ІХ, завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Відповідно до вимог ст.10 Закону №160-ІХ, відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Статтею 13 Закону №160-ІХ визначено, що стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Згідно з вимогами ст.9 Закону №160-ІХ, наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно з абз. 6 пункту 1 розділу II Порядку №608, службове розслідування може призначатися у разі втрати або викрадення зброї чи боєприпасів.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Розділом III Порядку №608 визначено порядок проведення службового розслідування.

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення (пункт 1 розділу III Порядку №608).

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №608 установлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Відповідно до пунктів 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Згідно із пунктом 13 розділу ІІІ Порядку №608, службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку №608 встановлено, що до строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Згідно із пунктом 2 розділу ІV Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, мають право, зокрема, запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування.

Пунктом 3 розділу ІV Порядку №608 визначено, що під час проведення службового розслідування, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Згідно із пунктом 1, 2 розділу VІ Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).

ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.11.2023 року №2448 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 » було призначено службове розслідування, проведення якого доручено старшому лейтенанту ОСОБА_6 в строк до 12.12.2023 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.06.2024 року №2093 «Про перепризначення відповідальної особи яка проводить розслідування за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 року №2448» було змінено виконавця службового розслідування та доручено його проведення майору ОСОБА_2 , заступнику командира частини з психологічної підтримки персоналу - начальником відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 .

Обставини та факти, що були встановлені під час проведення службового розслідування викладені в акті службового розслідування.

За наслідками проведеного службового розслідування прийнятий оскаржуваний у цій справі наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.01.2025 року №219 «Про результати службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 », яким Позивача було визнано винним у втраті стрілецької зброї, що є військовим майном Військової частини НОМЕР_1 та притягнено до матеріальної відповідальності.

Системно аналізуючи оскаржуваний наказ відповідача у частині щодо порядку проведення службового розслідування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що процедура проведення службового розслідування не була дотримана відповідачем, а права позивача грубо порушені з огляду на наступне:

Так, згідно наказу від 20.11.2023 року №2448 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 », службове розслідування, проведення якого доручено старшому лейтенанту ОСОБА_6 , мало бути проведено в строк до 12.12.2023 року.

Однак, відповідно до матеріалів розслідування та наданої копії пояснення від імені ОСОБА_1 , опитування позивача проводилось 19.11.2023 року, тобто до початку службового розслідування - 20.11.2023 року.

Крім того, посадова особа, яка проводила опитування - заступник командира НОМЕР_2 механізованого батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_2 не був уповноважений на проведення службового розслідування згідно наказу від 20.11.2023 року №2448, а був перепризначений як відповідальна особа, яка проводить розслідування, лише з 03.06.2024 року згідно наказу №2093.

Колегія суддів зазначає, що пояснення особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, є однією з важливих гарантій об`єктивного службового розслідування та захисту законних прав й інтересів особи від безпідставного застосування стягнення та інших негативних наслідків.

Аналогічні висновки зазначені у пункті 47 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 року у справі №815/1062/17, щодо скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця ЗСУ.

Матеріали службового розслідування не містять доказів того, що позивач був опитаний після 20.11.2023 року - моменту початку службового розслідування.

Оспорюваний наказ постановлений без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, що суперечить основним засадам адміністративного судочинства викладених у статті 2 КАС України.

Матеріали службового розслідування вказують на те, що з боку відповідача була наявна систематична бездіяльність щодо організації та проведення службового розслідування, з огляду на те, що:

- більша частина документів, зокрема, пояснення, датовані листопадом 2023 року,

- відсутні будь-які додаткові опитування, які датовані 2024 роком, інші документи, які є визначальними для прийняття рішення щодо наявності/відсутності вини військовослужбовців, тощо;

- відсутні докази виявлення обставин, які унеможливлювали завершити службове розслідування у встановлений строк – до 12.12.2023 року, а відповідальна особа самовільно залишила місце служби після завершення визначеного строку проведення службового розслідування;

-відсутні будь-які докази активних дій щодо проведення службового розслідування з 03 червня 2024 року (після призначення іншої посадової особи, відповідальної за проведення службового розслідування згідно наказу №2093 від 03.06.2024 року).

Колегія суддів звертає увагу на те, що службове розслідування проведено відповідачем з порушенням термінів, визначених статтею 85 Дисциплінарного статуту, частиною 3 статті 8 Закону №160-ІХ та пункту 13 розділу ІІІ Порядку №608, відповідно до приписів яких, службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром, який призначив службове розслідування, або старшим командиром, але не більш як на один місяць.

Згідно матеріалів справи, порушення було виявлено 18.11.2023 року, службове розслідування призначено - 20.11.2023 року, а отже, максимально можливий строк проведення службового розслідування становить - до 20.01.2024 року.

При цьому, службове розслідування відносно ОСОБА_1 було закінчено в січні 2025 року, після спливу 14 місяців з дати призначення такого службового розслідування (з 20.11.2023 року), та після спливу 8 місяців з дати перепризначення відповідальної особи щодо проведення службового розслідування (з 03.06.2024 року).

Всупереч вимогам частини 7 статті 8 Закону №160-ІХ та пункту 1, 2 розділу VІ Порядку № 608, відповідач не ознайомив позивача про результати службового розслідування, а також з наказом про притягнення його до відповідальності. Серед матеріалів справи відсутні будь-які докази за даним фактом. У зв`язку з чим вбачається протиправна бездіяльність відповідача та порушення прав ОСОБА_1 .

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог ст.87 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Враховуючи, що максимально можливий строк проведення службового розслідування становить - до 20.01.2024 року, граничний термін для притягнення до відповідальності позивача спливає 20.07.2024 року. Однак, ОСОБА_1 притягнено до відповідальності відповідачем в січні 2025 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що службове розслідування щодо ОСОБА_1 поведено з порушенням процедури, що передбачена Дисциплінарним статутом, Законом №160-ІХ та Порядком №608, а тому, як наслідок, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2025 року №219 «Про результати службового розслідування за фактом втрати зброї закріпленої за солдатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 » належить скасуванню в тій частині, що стосується позивача у справі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, користуючись повноваженнями, передбаченими ч.2 ст.9 КАС України, дійшов вірного висновку щодо можливості вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тому вважає за необхідне визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення службового розслідування, призначеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.11.2023 року №2448, за фактом втрати зброї закріпленої за солдатом ОСОБА_1 .

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту службового розслідування, колегія суддів зазначає наступне.

Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

За частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб`єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.

Акт службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій. Акт службового розслідування не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов`язкового характеру для позивача, а є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб`єктом відповідного рішення.

Акт службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов`язкового характеру для суб`єкта, по відношенню до якого він винесений.

Так, акт службового розслідування, згідно розділу V Порядку №608, є юридичним оформленням результатів службового розслідування, в якому викладаються (фіксуються) встановлені під час його проведення відомості, а також пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності.

Таким чином, оскільки акт службового розслідування не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке породжує для ОСОБА_1 юридичні наслідки, то позовна вимога про визнання акта службового розслідування протиправним і скасування не є належним способом захисту прав позивача, а як наслідок, не може бути скасований та/або оскаржений Позивачем в судовому порядку.

Отже, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем обраний не вірний шлях захисту його порушеного права.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_1 є частково обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню частково.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко