Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/1111/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1111/26

Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.,

повний текст судового рішення

складено 10.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

04 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила суд :

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, що полягають у невірному застосуванні складової заробітної плати для призначення пенсії ОСОБА_1 , а саме не врахування довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, № 21/14-29-10-02-05 від 14.02.2025 про складові заробітної плати для державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 22/14- 29-10-02-05 від 14.02.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 21.04.2025 із врахуванням довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, № 21/14-29-10-02-05 від 14.02.2025 про складові заробітної плати для державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 22/14-29-10-02-05 від 14.02.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі № 400/5646/25 суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 22.08.2002 року до 23.12.2024 року на різних посадах в органах податкової служби та повторно розглянути її заяву від 21.04.2025 року про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно із Законом України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду. Однак, при виконанні цього рішення відповідач не врахував довідок від 14.02.2025 №21/14-29-10-02-05, від 14.02.2025 №22/14-29-10-02-05, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області. Таки дії відповідача позивач вважає протиправними, оскільки вказані вище довідки вона долучала до заяви про призначення пенсії, вони видані належним органом, відповідають встановленій формі.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що оскільки рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від по справі №400/5646/25 будь-яких інших зобов`язань, що пов`язані із обчисленням розміру пенсії на відповідача не було покладено, то дії відповідача при здійсненні обрахунку розміру пенсії без урахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відповідають нормам чинного законодавства. Також, відповідач звертає увагу суду, що вимога позивача про призначення пенсії з 21.04.2025 не узгоджується з частинами першої, другою статті 122 КАС України. Відповідач підсумовує, що його дії у межах спірних правовідносин є правомірними, з огляду на що просить у задоволені позову відмовити повністю.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задоволений повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, що полягають у невірному застосуванні складової заробітної плати для призначення пенсії ОСОБА_1 , а саме не врахування довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, № 21/14-29-10-02-05 від 14.02.2025 про складові заробітної плати для державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 22/14- 29-10-02-05 від 14.02.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 21.04.2025 із врахуванням довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, № 21/14-29-10-02-05 від 14.02.2025 про складові заробітної плати для державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 22/14-29-10-02-05 від 14.02.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 (одна тисяча шістдесят чотири гривні 69 коп.) грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 року по справі №400/5646/25, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволено повністю, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 22.08.2002 року до 23.12.2024 року на різних посадах в органах податкової служби та повторно розглянути її заяву від 21.04.2025 року про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно із Законом України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду. Рішення набрало законної сили 17.10.2025.

Листом від 15.12.2025 року відповідач повідомив позивачку, що на виконання зазначеного рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсійної виплати позивача по переведенню на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу». У зв`язку з тим, що розмір пенсійної виплати позивача на виконання судового рішення у справі №400/5646/25 зменшується, відповідач просив повідомити про погодження або відмову від виконання рішення суду.

З зазначеного листа встановлено, що при обчисленні розміру пенсії позивачки відповідач не врахував довідки довідку від 14.02.2025 №21/14-29-10-02-05 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідку від 14.02.2025 №22/14-29-10-02-05 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), видані Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, що не заперечується ним у відзиві на позовну заяву.

Позивач, не погоджуючись із діями Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області щодо не врахування зазначених довідок, звернулася з цим позовом до суду.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначається Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», який набрав чинності з 01 травня 2016 року.

Згідно із статтею 90 указаного Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 визнано таким, що втратили чинність, зокрема Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Положення пунктів 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 закріплюють, що:

- державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (пункт 10);

- для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (пункт 12).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, при наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №560/2398/19.

Слід зазначити, що періоди роботи, які зараховуються до стажу державної служби позивача, право позивача на отримання пенсії державного службовця відповідно до Законів № 3723 та №889 встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі №380/7143/23, яке набрало законної сили, а тому не є спірними у межах правовідносин, що розглядаються, та в силу конституційного принципу обов`язковості судового рішення повторному доказуванню чи правовій оцінці не підлягають.

Слід підкреслити, що з огляду на підстави та предмет заявленого позову спірним у цій справі є питання, суть якого полягає у тому, чи має позивач право на обчислення розміру пенсії державного службовця з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 14.02.2025 №21/14-29-10-02-05 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідку від 14.02.2025 №22/14-29-10-02-05 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).

Насамперед, питання переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та питання призначення пенсії проаналізовано у постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року в справі №21-612а14, Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року в справі №317/4184/16-а (2а/317/2/2017), в яких Суд дійшов висновку, що, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом, це буде нове призначення пенсії. А якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону – Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то це не є призначенням пенсії, а є переведенням на пенсію в рамках одного закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі – Порядок №622).

Пунктом 2 Порядку №622 передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. №3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII «Про державну службу»: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

У всіх випадках заробітна плата для призначення пенсії державного службовця враховується в межах установленої законом на день призначення пенсії максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (пункт 7 Порядку № 622).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 17 січня 2017 року № 1-3 (далі – Постанова № 1-3) затверджені форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу».

Такими довідками є:

- про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);

- про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);

- про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.

Судом встановлено, що до заяви від 21 квітня 2025 року про перехід на пенсію за Законом України «Про державну службу» позивач долучила довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за 14.02.2025 № 21/14-29-10-02-05, від 14.02.2025 № 22/14-29-10-02-05, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області.

Вказані вище довідки про складові заробітної плати позивача виготовлені відповідно до Постанови № 1-3 та відповідають затвердженим нею формам.

На всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Жодних заперечень, що форми, підстав видачі, періодів, за який вказана заробітна плата для призначення пенсії тощо, відповідачем не наведено.

Отже, апеляційний суд констатує, що згадані довідки мають бути враховані відповідачем при визначенні розміру пенсії державного службовця позивача.

Водночас фактично єдиною підставою для неврахування зазначених вище довідок при обчисленні розміру пенсії позивача відповідач вказує те, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 року по справі № 400/5646/25, не містить зобов`язання щодо обчислення розміру пенсії з урахуванням таких довідок про складові заробітної плати.

Ураховуючи те, що відповідно до вимог Порядку №622 та Постанови №3-1 зазначені довідки повинні бути враховані при обчисленні розміру пенсії державного службовця, дії відповідача у цій частині не можна вважати такими, що відповідають критеріям правомірності, добросовісності та розсудливості відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України.

Апеляційний суд резюмує, що відповідач приймаючи рішення про призначення позивачу з 21.04.2025 року пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» безпідставно при обчисленні розміру такої пенсії не врахував довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 21/14-29-10-02-05 від 14.02.2025 про складові заробітної плати для державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 22/14- 29-10-02-05 від 14.02.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед), виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області.

Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Позивач в суді першої інстанції заявив клопотання про стягнення 10 000,00 гривень понесених ним витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст.134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягала зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Отже, заявлені представником позивача до відшкодування 10 000,00 гривень витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

За наведених обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних робіт (наданих послуг), суд першої інстанції правильно зменшив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 2000,00 грн.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко