Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/10764/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10764/26

Головуючий в 1 інстанції: Бабенко Д.А.

Дата ухвалення рішення18 червня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 р. у справі №420/10764/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії та відмову ОСОБА_1 по новому здійснити перерахунок пенсії без застосування з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та її виплату з 01 січня 2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахування ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2026 без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», та здійснити виплату з 01 січня 2026 року перерахованої пенсії з урахуванням вже виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01 березня 2026 року максимальним розміром перерахованої пенсії ОСОБА_1 та відмову ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті з 01 березня 2025 року пенсії з урахуванням суми індексації без обмеження її максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01 березня 2026 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням суми індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням вже виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування з 01.01.2026 до пенсії ОСОБА_1 коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.03.2026 пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що на виконання вимог статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», яка є чинною та обов`язковою для виконання органами Пенсійного фонду України. На думку апелянта, зазначеною постановою визначено розміри та порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій, а тому її положення правомірно застосовано пенсійним органом.

Крім того, апелянт посилається на те, що відповідно до приписів Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Апелянт вважає, що зазначене обмеження підлягає застосуванню до пенсії позивача, посилаючись, зокрема, на чинність статті 2 Закону №3668-VI та судову практику, наведену в апеляційній скарзі.

Апелянт також зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 станом на дату подання апеляційної скарги є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому, на його думку, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області діяло на законних підставах, застосовуючи її положення при перерахунку пенсії позивача.

З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 01.01.2026 Головне управління Пенсійного фонду України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» застосувало до його пенсії понижуючі коефіцієнти, а з 01.03.2026, крім того, обмежило її максимальним розміром.

Не погоджуючись із застосуванням при перерахунку пенсії понижуючих коефіцієнтів та обмеженням її максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 фактично змінюють умови пенсійного забезпечення осіб, яким пенсію призначено відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тоді як згідно з частиною третьою статті 1-1 зазначеного Закону зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778, з 01.01.2026, а також про протиправність застосування з 01.03.2026 одночасно зазначених коефіцієнтів та обмеження пенсії максимальним розміром.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії осіб зумовлена особливим характером виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, а тому встановлені державою соціальні гарантії не можуть бути звужені без належного конституційного обґрунтування.

Абзацом третім преамбули Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій та вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, базується на Конституції України і складається із цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

При цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом першої інстанції встановлено, що з 01.01.2026 відповідач при нарахуванні та виплаті пенсії позивачу застосував понижуючі коефіцієнти, передбачені статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Водночас з матеріалів справи вбачається, що з 01.03.2026 відповідач, крім застосування зазначених понижуючих коефіцієнтів, застосував до пенсії позивача обмеження максимальним розміром. Саме такі обставини були встановлені судом першої інстанції та покладені в основу його висновків.

Саме правомірність застосування зазначених механізмів зменшення розміру пенсійної виплати є предметом спору у цій справі.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Саме на наведені положення Закону №3668-VI посилається апелянт, обґрунтовуючи правомірність своїх дій.

Разом із тим рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими встановлювалося обмеження максимального розміру пенсії.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону №3668-VI у частині поширення такого обмеження на осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Таким чином, з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 положення, які передбачали б законну можливість обмеження максимального розміру пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону №2262-ХІІ, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21 та від 17 березня 2023 року у справі №340/3144/21.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правомірності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році під час дії воєнного стану пенсії, призначені, зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до сум перевищення у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Відповідно до пункту 1 постанови №1778 у період воєнного стану у 2026 році пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Разом із тим наведені приписи фактично змінюють умови виплати пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, оскільки передбачають спеціальний механізм зменшення суми пенсії, яка підлягає виплаті пенсіонеру, залежно від перевищення визначеного законодавством порогу.

При цьому Закон №2262-ХІІ не містить положень, які б передбачали можливість застосування таких коефіцієнтів до вже призначених пенсій або надавали Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати додаткові підстави чи механізми зменшення розміру таких пенсій.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 неодноразово наголошував, що законом про Державний бюджет України не можуть змінюватися положення інших законів, зупинятися їх дія або встановлюватися інше правове регулювання правовідносин, уже врегульованих спеціальними законами.

Відтак стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не може бути самостійною правовою підставою для зміни визначених Законом №2262-ХІІ умов пенсійного забезпечення шляхом запровадження нового механізму зменшення виплати пенсії, якщо такий механізм не передбачений самим Законом №2262-ХІІ.

При цьому колегія суддів враховує, що стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прямо передбачає можливість застосування відповідних коефіцієнтів до пенсій, призначених за Законом №2262-ХІІ. Проте сама по собі наявність такого положення у законі про Державний бюджет України не усуває необхідності його узгодження з положеннями спеціального Закону №2262-ХІІ та з установленим частиною третьою статті 1-1 цього Закону порядком зміни умов і норм пенсійного забезпечення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що запровадження в Україні правового режиму воєнного стану саме по собі є достатньою правовою підставою для зміни встановлених Законом №2262-ХІІ умов пенсійного забезпечення.

Сам по собі факт запровадження воєнного стану не змінює визначених Законом №2262-ХІІ умов пенсійного забезпечення та не наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати нові підстави або механізми зменшення розміру вже призначених пенсій, якщо такі повноваження прямо не передбачені законом.

Передбачена статтею 64 Конституції України можливість встановлення в умовах воєнного стану окремих обмежень конституційних прав і свобод також не означає автоматичної зміни встановленого законом порядку пенсійного забезпечення та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, посилання апелянта на дію правового режиму воєнного стану саме по собі не може бути достатньою правовою підставою для застосування до пенсії позивача механізму зменшення виплати, не передбаченого Законом №2262-ХІІ.

Доводи апелянта про те, що постанова Кабінету Міністрів України №1778 є чинною та не визнана незаконною у встановленому законом порядку, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, у цій справі колегія суддів оцінює не питання чинності постанови Кабінету Міністрів України №1778 як нормативно-правового акта та не вирішує питання про її скасування чи визнання незаконною, а встановлює можливість її застосування до спірних правовідносин з урахуванням Конституції України, положень Закону №2262-ХІІ та їх юридичної сили.

У цьому контексті сама по собі чинність постанови №1778 не означає можливості її застосування у спосіб, який суперечить положенням закону, що має вищу юридичну силу, або виходить за межі повноважень Кабінету Міністрів України, визначених законом.

Відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що застосування до пенсії позивача, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, понижуючих коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, не відповідає положенням спеціального законодавства, оскільки призводить до зміни умов виплати пенсії у спосіб, не передбачений Законом №2262-ХІІ.

При цьому колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, у якій судом надано правову оцінку застосуванню до пенсій осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №2262-ХІІ, положень закону про Державний бюджет України та підзаконного нормативно-правового акта, якими передбачалося застосування коефіцієнтів до суми пенсії, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про протиправність застосування до пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення, передбачених законом про Державний бюджет України та відповідною постановою Кабінету Міністрів України, оскільки такі положення фактично призводять до обмеження розміру пенсії та не узгоджуються з вимогами законодавства, яке визначає умови пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак колегія суддів доходить висновку, що виплата позивачу пенсії з 01.01.2026 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, є протиправною.

Водночас колегія суддів враховує встановлені судом першої інстанції фактичні обставини щодо різного способу визначення розміру пенсійної виплати у відповідні періоди.

Так, з 01.01.2026 відповідачем до пенсії позивача застосовано лише понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою №1778, без обмеження пенсії максимальним розміром.

Разом із тим з 01.03.2026 до пенсії позивача, крім зазначених понижуючих коефіцієнтів, застосовано обмеження максимальним розміром. Саме з цієї дати, як встановлено судом першої інстанції, розмір пенсії після проведення індексації становив 35193,77 грн, однак при її виплаті було застосовано максимальне обмеження та понижуючі коефіцієнти, унаслідок чого фактично виплачувалося 28869,01 грн.

Таким чином, права позивача у спірних правовідносинах порушені, по-перше, застосуванням з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів та, по-друге, застосуванням з 01.03.2026 одночасно понижуючих коефіцієнтів і обмеження пенсії максимальним розміром.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відповідних дій відповідача та наявність підстав для зобов`язання останнього здійснити нарахування і виплату пенсії позивачу без застосування зазначених коефіцієнтів, а з 01.03.2026 також без обмеження її максимальним розміром.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у цій частині не знайшли свого підтвердження.

Інших доводів, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, апеляційна скарга не містить.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Обсяг мотивування залежить від характеру рішення, складності справи, доводів учасників справи та обставин конкретного спору.

Колегія суддів перевірила всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення спору, однак дійшла висновку, що вони не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності зроблених ним правових висновків.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених належними і допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

За таких обставин апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволенню не підлягає, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі №420/10764/26 слід залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі № 420/10764/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук