Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №420/1023/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1023/26

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

повний текст судового рішення

складено 22.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за результатом якого позивач просить:

- визнати рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні механіка радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язковий і військову службу» протиправною;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити механіка радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язковий і військову службу».

Позов обґрунтовував тим, що він, механік радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 наразі проходить військову службу за призовом під час мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 .

Через сімейні обставини, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи та за висновком лікарської консультативної комісії (далі - ЛКК) потребує постійного стороннього догляду, на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» має право на звільнення з військової служби.

Зокрема, в грудні 2025 р. солдат ОСОБА_2 звернувся через застосунок АРМІЯ + з рапортом про звільнення з військової служби (ID рапорту р2237163, дата створення 15.12.2025р.), в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До рапорту додав підтверджуючі документи.

Проте відповідачем прийнято спірне рішення про відмову у звільненні механіка радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язковий і військову службу».

Вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Одеським окружним адміністративним судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що у рапорті фактичною підставою для звільнення з військової служби позивачем зазначено абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: через сімейні обставини або з інших поважних причин, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За результатами розгляду Рапорту та документів, позивача було повідомлено про відсутність правових підстав для його звільнення з військової служби, передбачених чинним законодавством України.

Відповідачем зазначено, що позивачем не надано достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували відсутність інших членів сім`ї першого ступеня споріднення у ОСОБА_3 , а отже, підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні механіка радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язковий і військову службу» протиправною; Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звільнити механіка радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язковий і військову службу».

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі №420/1023/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

На адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено, що позивач, разом з поданим рапортом про звільнення з військової служби надав усі необхідні документи, що інші члени сім`ї не можуть здійснювати постійний догляд за його матір`ю, що, в свою чергу, було проігноровано відповідачем. З огляду на наведене, просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року – без змін.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, механік радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 (далі – Позивач) наразі проходить військову службу за призовом під час мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується Довідкою Форма 5 ВЧ НОМЕР_1 від 12.11.2025р. №4316.

Матір ОСОБА_1 – ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище – « ОСОБА_4 »), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується рішенням ЛКК від 04.11.2025 р. №155, висновком форми 080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №602 від 04.11.2025 р., Довідкою до акта огляду медикосоціальною експертною комісією серія 12 ААГ №491676 від 29.05.2023 р. (безстроково ІІ група інвалідності), пенсійним посвідченням серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_3 має двох синів – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 ). Та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 ).

Чоловік ОСОБА_3 — ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 про смерть НОМЕР_7 видане 03 травня 1991 року).

Син ОСОБА_3 — ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (Свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_8 , видане 07.05.2025 р.).

Син ОСОБА_5 не проживає разом з матір`ю, що підтверджується відповіддю селищного голови Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області №№-686/25/4593 від 28.10.2025 р., Довідкою про не проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем реєстрації №13-30/25/4613 від 29.10.2025 р. та Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 29.10.2025 р.

У заяві від 20.12.2025 р., нотаріально засвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П., зареєстровано в реєстрі №2123, ОСОБА_5 вказав, що відмовляється та не має фізичної змоги доглядати за своєю матір`ю ОСОБА_3 , особою з інвалідністю II групи, (довідка МСЕК 12ААГ №491676 від 29.05.2023 року, безстроково), так, як я є сам інвалідом IIІ групи (довідка МСЕК 12ААА №300214 від 29.03.2017 року, безстроково). Утримання, постійний догляд, матеріальну допомогу, буде надавати її син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Інших працездатних осіб та військовозобов`язаних, в тому числі повнолітніх дітей, зобов`язаних відповідно до закону утримувати ОСОБА_3 , окрім її сина, ОСОБА_1 , який проживає разом, мамою у неї немає. Разом з тим повідомляю, що від надання матері догляду з боку будь-яких інших осіб на професійній та не професійній основі, таких, як соціальні послуги за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів відмовляємось.

Наявність інвалідності ОСОБА_5 ІІІ групи також підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_9 .

Окрім того, ОСОБА_5 має неприязні стосунки зі своєю матір`ю, щодо своєї матері неодноразово вчиняв домашнє насильство, лаявся, погрожував фізичною розправою, кидався у бійку, вживає алкогольні напої та є небезпечним для неї.

Факти домашнього насильства відносно матері, погроз, хуліганства, бійки, вживання алкогольних напоїв, лайки, вчинення адміністративних правопорушень та притягнення громадянина ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності підтверджуються відкритою інформацією в ЄДРСР (справи №504/124/21, №504/767/16-п, №522/266/22, №504/3448/23).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 видане відділом реєстрації актів громадянського стану Комінтернівського району, Одеської області, 16 липня 1984 року, паспорт Серія НОМЕР_10 виданий Комінтернівським РВУМВС України в Одеській області 26 липня 2000 року), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , разом з матір`ю, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відсутні інші особи, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи безстроково ОСОБА_3 , крім його сина солдата ОСОБА_1 , що підтверджується висновком комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 та Актом обстеження сімейного стану солдата ОСОБА_1 від 02.12.2025 р.

В грудні 2025 р. солдат ОСОБА_2 звернувся через застосунок АРМІЯ + з рапортом про звільнення з військової служби (ID рапорту р2237163, дата створення 15.12.2025р.) за підпунктом «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», долучивши до рапорту документи, що в повному обсязі підтверджують підстави та обставини звільнення.

15.12.2025 р. у застосунок АРМІЯ+ надійшло повідомлення про відхилення рапорту солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з причин: «Не відповідає вимогам ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Документально не підтверджено відсутність інших членів сім`ї І чи ІІ ступеня споріднення».

Позивач вважає відмову протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення) військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до вимог частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, під час дії воєнного стану:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.

Відповідно до вимог п.п.2 п.225 розд.XII «Звільнення з військової служби» цього Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 розд.XII цього Положення визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п.241 розд.XII цього Положення).

Спірним питанням у межах цієї справи є оскаржуване рішення, яким відмовлено у звільненні позивача з військової служби на підставі вимог пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Судом першої інстанції встановлено, що в підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків - своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, позивач додав копію рішенням ЛКК від 04.11.2025 р. №155, висновок форми 080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №602 від 04.11.2025р., Довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №491676 від 29.05.2023 р., пенсійне посвідчення серія НОМЕР_4 , згідно з яким матір позивача ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи потребує постійного стороннього догляду - як особа з невиліковним захворюванням, що призвело до стійкого порушення функцій організму, у зв`язку з цим хворий не здатний до самостійного пересування та самообслуговування.

Колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта щодо недостатності доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували відсутність інших членів сім`ї першого ступеня спорідненості у ОСОБА_3 , а отже, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з огляду на таке.

Верховний Суд в постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 зазначив, що відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2122-IX. В контексті Закону №2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).

Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог абзацу 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця.

В матеріалах справи наявний акт обстеження сімейного стану солдата ОСОБА_1 від 11.12.2025, затверджений ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 , в якому сформульовано наступний висновок: «Згідно пред`явлених на розгляд комісії документів, а також враховуючи сімейні обставини, які склалися, комісія приходить до висновку про відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю ІІ групи безстроково ОСОБА_3 , крім сина солдата ОСОБА_1 » (а.с. 21-22).

Колегія суддів також зауважує, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад судочинства, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захистити права та інтереси особи; цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою) означає «у вагомих сумнівах на користь людини»; принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23.

Як вбачається з поданих позивачем доказів до рапорту та матеріалів справи, ОСОБА_3 має двох синів – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 ) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 ).

Чоловік ОСОБА_3 — ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 про смерть НОМЕР_7 видане 03 травня 1991 року).

Син ОСОБА_3 — ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (Свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_8 , видане 07.05.2025 р.).

Син ОСОБА_5 не проживає разом з матір`ю, що підтверджується відповіддю селищного голови Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області №№-686/25/4593 від 28.10.2025 р., Довідкою про не проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем реєстрації №13-30/25/4613 від 29.10.2025 р. та Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 29.10.2025 р.

У заяві від 20.12.2025 р., нотаріально засвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П., зареєстрованої в реєстрі №2123, ОСОБА_5 вказав, що відмовляється та «не має фізичної змоги доглядати за своєю матір`ю ОСОБА_3 , особою з інвалідністю II групи, (довідка МСЕК 12ААГ №491676 від 29.05.2023 року, безстроково), так, як я є сам інвалідом IIІ групи (довідка МСЕК 12ААА №300214 від 29.03.2017 року, безстроково). Утримання, постійний догляд, матеріальну допомогу, буде надавати її син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Інших працездатних осіб та військовозобов`язаних, в тому числі повнолітніх дітей, зобов`язаних відповідно до закону утримувати ОСОБА_3 , окрім її сина, ОСОБА_1 , який проживає разом з мамою у неї немає. Разом з тим повідомляю, що від надання матері догляду з боку будь-яких інших осіб на професійній та не професійній основі, таких, як соціальні послуги за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів відмовляємось» (а.с.14).

Наявність інвалідності ОСОБА_5 ІІІ групи також підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_9 .

Окрім того, ОСОБА_5 має неприязні стосунки зі своєю матір`ю, факти домашнього насильства відносно матері, погроз, хуліганства, бійки, вживання алкогольних напоїв, лайки, вчинення адміністративних правопорушень та притягнення громадянина ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності підтверджуються відкритою інформацією в ЄДРСР (справи №504/124/21, № 504/767/16-п, №522/266/22).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 р. у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 р. у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 р. у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 р. у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 р. у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 р. у справі №826/8803/15, від 21.06.2018 р. у справі №274/1717/17, від 14.08.2018 р. у справі №820/5134/17, від 17.10.2019 р. у справі №826/521/16, від 30.03.2021 р. у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 р. у справі №320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 р. у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 р. у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 р. у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 р. у справі №380/13558/21.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд першої інстанції вірно виснував про наявність підстав для зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити механіка радіорелейної станції 1 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту батальйону управління військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язковий і військову службу».

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко