Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/34012/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/34012/25

Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.

Дата і місце ухвалення: 05.06.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 420/34012/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та оголошення його у розшук;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 шляхом виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку, а також щодо відображення у застосунку «Резерв+» інформації про те, що його розшукує територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

На думку апелянта, положення Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» не передбачають можливості внесення до Реєстру абстрактної інформації про нібито порушення особою правил військового обліку без оформлення відповідних матеріалів адміністративного провадження. При цьому пунктом 20-1 частини першої статті 7 зазначеного Закону можливість внесення відповідних відомостей пов`язується з інформацією про притягнення особи до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, із зазначенням дати, номера та короткого змісту протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення.

Апелянт звертає увагу, що відповідачем не складався протокол про адміністративне правопорушення та не виносилася постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності. Отже, на переконання апелянта, законні підстави для внесення до Реєстру відомостей про порушення ним правил військового обліку були відсутні.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про суто інформативний характер відомостей «Порушення правил військового обліку» та «Розшукує ТЦК та СП», зазначаючи, що такі відомості безпосередньо впливають на його права та законні інтереси, створюють передумови для адміністративного затримання і доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що спірні відомості є персональними даними апелянта, а їх внесення та подальша обробка повинні відповідати вимогам Закону України «Про захист персональних даних», зокрема щодо точності, достовірності та законності обробки персональних даних.

Посилаючись на положення статей 19 Конституції України, 6, 7, 10, 12 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», статей 6, 8 Закону України «Про захист персональних даних», статей 251, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статей 77, 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України, апелянт вважає, що відповідач не довів правомірності внесення спірних відомостей до Реєстру.

Окремо апелянт посилається на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 400/8670/25, вважаючи викладені у ній правові висновки релевантними до спірних правовідносин.

З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 420/34012/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У вересні 2025 року позивач виявив у своєму електронному військово-обліковому документі відомості: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку», із зазначенням дати початку розшуку - 06 вересня 2025 року.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, 06 вересня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 сформував та направив до Національної поліції електронне звернення щодо доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Підставою звернення зазначено: «Не проходження (відмова від проходження) ВЛК».

З метою з`ясування підстав внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку та формування звернення до Національної поліції представник позивача направив відповідачу адвокатський запит, у якому, зокрема, просив повідомити, чи складалися щодо позивача матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності, чи виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, чи направлялися позивачу повістки або запрошення для складання протоколу чи постанови, а також чи перебуває він у розшуку.

Листом від 22 вересня 2025 року відповідач повідомив, що за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів за позивачем обліковується порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме непроходження військово-лікарської комісії.

У цьому ж листі відповідач зазначив, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП, та підлягає доставленню до ІНФОРМАЦІЯ_4 для складання протоколу про адміністративне правопорушення на підставі статті 259 КУпАП. Позивачу було запропоновано самостійно прибути до ТЦК та СП для вирішення питання щодо притягнення або непритягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас відповідач визнав, що щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення не складався, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення не виносилася. Також відповідач зазначив, що, на його думку, позивач у строк до 05 червня 2025 року не пройшов військово-лікарську комісію, у зв`язку з чим виникли підстави для обліку відповідного порушення та його доставлення до ТЦК та СП.

Не погоджуючись із внесенням до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку, а також із формуванням звернення до Національної поліції щодо його доставлення за відсутності протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , не виконав обов`язок щодо проходження військово-лікарської комісії у визначений строк - до 05 червня 2025 року.

Суд зазначив, що невиконання позивачем обов`язку щодо проходження медичного огляду свідчить про наявність підстав для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку.

За висновком суду першої інстанції, внесення таких відомостей не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, а тому саме по собі не потребує попереднього складення протоколу про адміністративне правопорушення та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що за наявності відомостей про порушення правил військового обліку відповідач мав правові підстави сформувати та направити до Національної поліції звернення щодо доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для з`ясування обставин і вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову та відмовив у його задоволенні.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, дії відповідача як суб`єкта владних повноважень підлягають оцінці на предмет дотримання вимог законності, зокрема наявності передбачених законом підстав, дотримання меж повноважень та способу їх реалізації.

Правове регулювання відносин між державою та громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття на військову службу за контрактом та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, а також дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України здійснюється за категоріями призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік таких осіб ведеться за місцем їх проживання та залежно від обсягу і деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною п`ятою статті 33 Закону № 2232-XII встановлено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Кабінет Міністрів України постановою від 30 грудня 2022 року № 1487 затвердив Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою мобілізаційної підготовки держави.

Правові та організаційні засади функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені Законом України від 16 березня 2017 року № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів з метою забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1951-VIII основними завданнями Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних та резервістів і забезпечення ведення військового обліку громадян України; інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; а також інформаційне забезпечення громадян України відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

За приписами частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, а також відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують його ведення та актуалізацію бази даних.

Таким чином, відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і в межах визначених законом повноважень здійснює внесення, зміну та актуалізацію відомостей, що містяться у Реєстрі. Водночас реалізація таких повноважень відповідно до частини другої статті 19 Конституції України має здійснюватися виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України від 16 березня 2017 року № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» до Реєстру вносяться та в ньому обробляються персональні і службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів у межах, визначених законом.

Згідно з пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 та 210-1 КУпАП, із зазначенням дати, номера та короткого змісту протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення.

Отже, наведене положення пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII регулює внесення до Реєстру відомостей саме про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтями 210 та 210-1 КУпАП із зазначенням передбачених законом реквізитів протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення.

Водночас спірні відомості, відображені у військово-обліковому документі позивача, стосуються зазначення про порушення ним правил військового обліку, а не встановленого факту притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на це, для вирішення спору необхідно встановити, чи передбачена законом конкретна правова підстава для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів саме таких відомостей, а також чи дотримано встановленого порядку їх формування, підтвердження та внесення до Реєстру.

Саме по собі посилання органу ведення Реєстру на можливе порушення особою правил військового обліку, без зазначення конкретної правової підстави внесення відповідних відомостей та без належного підтвердження обставин, які свідчать про вчинення такого порушення, не може вважатися достатнім обґрунтуванням правомірності відповідних дій.

Матеріалами справи не підтверджується факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП. Відповідачем не надано доказів складення щодо позивача протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови про накладення адміністративного стягнення. При цьому спірний запис стосувався саме порушення правил військового обліку, а не встановленого факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Водночас сама по собі відсутність протоколу або постанови про адміністративне правопорушення не може автоматично свідчити про незаконність будь-яких відомостей облікового характеру. Однак у цій справі відповідач не довів, на підставі якої саме норми законодавства та за яких установлених обставин до Реєстру були внесені відомості про порушення позивачем правил військового обліку.

Посилання відповідача на непроходження позивачем військово-лікарської комісії у визначений строк також не є достатнім для висновку про правомірність внесення спірних відомостей до Реєстру.

Для встановлення наявності відповідного порушення необхідно з`ясувати, який саме обов`язок щодо проходження військово-лікарської комісії був покладений на позивача, на підставі якої норми законодавства він виник, чи був позивач належним чином повідомлений про необхідність його виконання, чи отримував відповідне направлення та/або виклик, який строк було визначено для проходження медичного огляду, а також які саме обставини свідчать про невиконання такого обов`язку або відмову від його виконання.

При цьому непроходження військово-лікарської комісії саме по собі не є тотожним відмові від її проходження. Такі обставини мають різний зміст і потребують окремого встановлення та належного доказового підтвердження.

Отже, сам по собі факт непроходження позивачем військово-лікарської комісії до визначеної відповідачем дати не свідчить безумовно про наявність порушення правил військового обліку без установлення правових підстав виникнення відповідного обов`язку, належного повідомлення позивача, отримання ним направлення або виклику, а також конкретних обставин невиконання такого обов`язку чи відмови від його виконання.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відповідач не довів наявності належних правових та фактичних підстав для внесення до Реєстру спірних відомостей, у зв`язку з чим дії щодо їх внесення є протиправними.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо оголошення позивача у розшук колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи не підтверджено прийняття відповідачем окремого рішення або вчинення самостійних дій щодо оголошення позивача у розшук. Водночас матеріалами справи підтверджується факт формування та направлення відповідачем до Національної поліції електронного звернення щодо доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Зазначене електронне звернення не є тотожним окремому рішенню про оголошення особи у розшук. Водночас його формування та направлення безпосередньо пов`язані зі спірними відомостями про порушення позивачем правил військового обліку, внесеними до Реєстру.

Відповідно до статті 259 КУпАП доставлення особи може здійснюватися, зокрема, у випадках, коли протокол про адміністративне правопорушення неможливо скласти на місці його вчинення, якщо складення протоколу є обов`язковим. Відтак направлення звернення щодо доставлення особи має ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах, які свідчать про наявність передумов для вчинення відповідної процесуальної дії, а не лише на припущенні про можливе порушення правил військового обліку.

За встановлених у цій справі обставин відповідач не довів належних правових та фактичних підстав для внесення спірних відомостей до Реєстру. Не встановлено також достатніх обставин, які б підтверджували наявність правових передумов для формування та направлення до Національної поліції електронного звернення щодо доставлення позивача до ТЦК та СП.

Отже, за встановлених у цій справі обставин формування та направлення такого електронного звернення не може бути визнано достатньо обґрунтованим, оскільки воно ґрунтувалося на відомостях про порушення правил військового обліку, правові та фактичні підстави внесення яких відповідачем не доведені. При цьому вказаний висновок стосується саме правомірності формування та направлення такого електронного звернення і не означає встановлення факту прийняття відповідачем окремого рішення про оголошення позивача у розшук.

Водночас з огляду на те, що позовні вимоги не містять окремого способу захисту, пов`язаного з відкликанням або скасуванням електронного звернення до Національної поліції, а спірні відомості є підставою для його формування, належним способом захисту в межах заявлених вимог є їх виключення з Реєстру.

Відображення відповідної інформації у застосунку «Резерв+» має похідний характер, оскільки ґрунтується на відомостях Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Виключення спірних відомостей із Реєстру усуває правову підставу для їх подальшого відображення у застосунку «Резерв+» після актуалізації відповідних даних.

Оскільки судом установлено протиправність внесення спірних відомостей до Реєстру, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в межах заявлених позовних вимог є зобов`язання відповідача виключити саме ці відомості з Реєстру. Таке виключення є достатнім способом поновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції не з`ясував належним чином правові та фактичні підстави внесення спірних відомостей до Реєстру, не перевірив наявність доказів належного повідомлення позивача про необхідність проходження військово-лікарської комісії, отримання ним відповідного направлення або виклику, а також не надав належної оцінки відсутності доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтями 210 та 210-1 КУпАП, суд дійшов помилкового висновку щодо правомірності оскаржуваних дій відповідача.

За таких обставин колегія суддів вважає наявними передбачені пунктами 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Як убачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,40 грн, а при поданні апеляційної скарги - 1453,44 грн, що загалом становить 2421,84 грн.

Враховуючи результати розгляду справи та положення статті 139 КАС України, з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2421,84 грн.

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 420/34012/25 - скасувати.

Ухвалити у справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2421,84 грн (дві тисячі чотириста двадцять одна гривня 84 копійки).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках та в строки, передбачені статтею 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук