Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №420/15286/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15286/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року, прийняте у складі суду судді Бутенка А.В.в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України щодо не розгляду по суті вимог заяви ОСОБА_1 від 05.04.2026р. про приведення підзаконної нормативної бази (Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992р. №583) у відповідність до Рішення Конституційного Суду №2-р/2019 та п. «е» ст. 55 Закону України « Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ;

- зобов`язати Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2026р. по суті порушених у ній питань та прийняти рішення за результатами її розгляду в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням висновків суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.04.2026 року. Зобов`язано Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2026 року по суті порушених у ній питань та прийняти рішення за результатами її розгляду, в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог позивачу було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України звернулося до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги сторона зазначає, що судом не враховані межі компетенції Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, визначених статтями 19, 113, 117 Конституції України та статтями 1, 4, 21, 49, 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», за якими звернення громадянина про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583 не створює для Міністерства обов`язку ініціювати нормотворчий процес, а належний розгляд звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» виключає наявність протиправної поведінки. Крім того, апелянт вказує на недослідження судом листа Мінсоцполітики від 28.08.2019 № 26261/02-10 щодо порядку застосування пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пункту 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, а також на пропуск Позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.

30 липня 2026 року від позивача до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач вказує на те, що з апеляційною скаргою він не згоден, вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2026р. у справі № 420/15286/26 у повному обсязі відповідає чинному законодавству, прийняте з дотриманням та у повній відповідності нормам матеріального і процесуального права, а тому просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.04.2026 року ОСОБА_1 , керуючись ч. 2 ст. 15, ст. 19, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернувся до Прем`єрМіністра України Свириденко Юлії Анатоліївни із письмовою заявою, якою просив:

« 1. Прийняти заяву до розгляду та розглянути особисто, як цього вимагас норми Закону України «Про звернення громадян» у термін 15 діб.

2. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. №583. замінивши у положеннях щодо умов призначення пенсій спортсменам вимогу про стаж « 25 років» на законну вимогу - «не менше 20 років».

3. Привести підзаконну нормативну базу у відповідність до рішення КСУ №2-р/2019 та п. «є» ст. 55 Закону №1788-XІІ.».

Листом від 10.04.2026 року Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив, що електронні звернення ОСОБА_1 надіслані Міністерству соціальної політики, сім`ї та єдності України 10.04.2026 за № Л-9427/15-26/1 відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" для розгляду і надання відповіді.

Листом від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України надало наступну інформацію:

«Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 р № 2-p/2019 (далі - Рішення № 2-р) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788) зі змінами, внесеними законами України від 2 березня 2015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», від 24 грудня 2015 р. № 911-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зазначеними. змінами до Закону № 1788 передбачалося збільшення загального та спеціального страхового стажу роботи на 5 років для призначення пенсії за вислугу років (пільгової пенсії) та встановлення додаткового віку для виходу на пенсію (встановлення віку виходу на пенсію - 55 років, збільшення необхідного стажу з 25 до 30 років чоловікам та з 20 до 25 років жінкам).

На виконання Рішення № 2-р пенсія за вислугу років призначається без урахування внесених до пенсійного законодавства змін у частині збільшення спеціального та загального стажу з урахуванням віку. При цьому згідно із Законом України від 09 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з 11 жовтня 2017 р. Право на призначення пенсії за вислугу років не передбачено, за виключенням артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств колективів.

Відповідно до пункту 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 р. № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11 жовтня 2017 р.) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, визначений статтями 52, 54 та 55 Закону України № 1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788».

На думку позивача розгляд заяви було проведено із порушенням принципів повноти та об`єктивності, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково з огляду на те, що відповідачем у порушення вимог статей 15 та 19 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР не було забезпечено належного, об`єктивного та всебічного розгляду заяви позивача від 05.04.2026 року по суті порушених у ній питань щодо приведення підзаконної нормативно-правової бази, а саме Постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583, у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 та пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, оскільки надана відповідачем відповідь від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ мала загальний роз`яснювальний характер та фактично залишила запити позивача без відповіді, у зв`язку з чим суд з метою ефективного захисту порушених прав, виключив наявність протиправної бездіяльності, визнав протиправними активні дії відповідача щодо неналежного розгляду звернення та зобов`язав його повторно розглянути заяву від 05.04.2026 року з прийняттям відповідного рішення в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР) та Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI).

За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У відповідності до ст. 3 Закону № 393/96-ВР скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 4 Закону № 393/96-ВР передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до ст. 12 Закону № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про доступ до судових рішень", "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження", "Про адміністративну процедуру".

Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно зі ст. 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 393/96-ВР парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.

У відповідності до ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За правилами частини першої статті 20 цього Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначений Законом № 2939-VI.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до статті 8 Закону № 2939-VI таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Приписами частини першої статті 20 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 указаного Закону передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Колегія суддів зауважує, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожен з громадян має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся, зобов`язаний об`єктивно і вчасно розглянути таке звернення, надати мотивовану відповідь у строки, встановлені статтею 20 Закону № 393/96-ВР, та повідомити особу про наслідки розгляду.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предмет розгляду даної справи зводиться до оцінки змісту листа Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ, з яким позивач не погоджується, оскільки вважає, що його заява по суті не розглянута.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до Прем`єр-Міністра України Свириденко Юлії Анатоліївни із письмовою заявою, якою просив, зокрема:

«...2. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. №583, замінивши у положеннях щодо умов призначення пенсій спортсменам вимогу про стаж « 25 років» на законну вимогу - «не менше 20 років».

3. Привести підзаконну нормативну базу у відповідність до рішення КСУ №2-р/2019 та п. «є» ст. 55 Закону №1788-XІІ.».

Дослідивши зміст відповіді відповідача, а саме листа від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем не було розглянуто належним чином звернення позивача від 05.04.2026 року, оскільки у наданому листі міститься лише посилання на рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 р. № 2-p/2019 та роз`яснено загальний порядок його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїй заяві порушував питання про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. № 583 шляхом заміни у положеннях щодо умов призначення пенсій спортсменам вимоги про стаж « 25 років» на «не менше 20 років», та про приведення підзаконної нормативної бази у відповідність до рішення КСУ № 2-р/2019 та п. «є» ст. 55 Закону № 1788-XІІ.

Колегія суддів наголошує, що відсутність вмотивованої відповіді на звернення на основі критеріїв, визначених Законом № 393/96-ВР, свідчить, зокрема, про порушення процедури розгляду відповідного звернення. Необґрунтована відповідь на звернення не відображає виконання Міністерством соціальної політики, сім`ї та єдності України своїх повноважень у розумінні вимог Закону № 393/96-ВР, а в обставинах цієї справи свідчить про неправомірність дій відповідача під час розгляду заяви позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано межі компетенції Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, визначені статтями 19, 113, 117 Конституції України та статтями 1, 4, 21, 49, 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», за якими звернення громадянина не створює для відповідача обов`язку ініціювати нормотворчий процес, колегія суддів зазначає таке.

Так, задовольняючи позовні вимоги у визначеній частині, суд першої інстанції не перебрав на себе дискреційні повноваження відповідача щодо обов`язкового розроблення та внесення проектів актів Кабінету Міністрів України та не зобов`язував відповідача прийняти нормативно-правовий акт конкретного змісту.

Відповідно до положень Закону № 393/96-ВР відповідач, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері пенсійного забезпечення, зобов`язаний розгляд заяви позивача здійснити по суті поставлених у ній питань.

У разі відсутності підстав для задоволення вимог заяви або відсутності правових підстав для ініціювання змін до підзаконних актів, відповідач повинен був надати позивачу обґрунтовану, вичерпну та вмотивовану відповідь із зазначенням конкретних правових та фактичних підстав відмови, а також роз`яснити порядок оскарження прийнятого рішення.

Натомість, з матеріалів справи та листа від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, колегія суддів встановила, що надана відповідачем відповідь містила лише загальні норми права без надання оцінки кожному з вимог заяви від 05.04.2026 року, що свідчить про неналежний розгляд звернення. До того ж колегія суддів наголошує, що предметом судового розгляду у цій справі є виключно дотримання відповідачем процедури та порядку розгляду звернення громадянина, встановлених Законом України «Про звернення громадян», а тому доводи апелянта у цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно посилань апелянта на недослідження судом першої інстанції листа Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України від 28.08.2019 № 26261/02-10 щодо порядку застосування пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пункту 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, колегія суддів зазначає, що вказаний лист є актом внутрішньоорганізаційного та роз`яснювального характеру, який не має сили нормативно-правового акта і не змінює обов`язку відповідача дотримуватися процедури розгляду звернень громадян, встановленої Законом № 393/96-ВР.

Колегія суддів також наголошує на тому, що наявність у відповідача узагальненої позиції щодо застосування норм права не звільняє його від обов`язку надати повну та об`єктивну відповідь на конкретне звернення громадянина відповідно до вимог статті 15 та статті 19 Закону України «Про звернення громадян».

Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник безпосередньо щодо правомірності дій відповідача під час розгляду письмового звернення позивача від 05.04.2026 року, результати розгляду якого оформлені листом Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ.

Зі змістом вказаного листа яким, на думку позивача, порушено його право на отримання належної відповіді по суті заявлених вимог, позивач міг ознайомитися лише після його складення та направлення, тобто не раніше 23 квітня 2026 року.

З даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду у травні 2026 року, тобто через кілька тижнів після отримання спірного листа відповідача, що свідчить про дотримання позивачем передбаченого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.

Посилання апелянта на факт набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 у 2019 році є безпідставним, оскільки предметом даного позову є правомірність дій відповідача під час розгляду конкретного звернення від 05.04.2026 року, а не оскарження дій чи бездіяльності органів влади, що мали місце у 2019 році.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька