Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/2664/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2664/26

Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н.А.

Дата і місце ухвалення: 24.04.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 420/2664/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій послалася на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які, на думку апелянта, призвели до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, апелянт вказує, що предметом спору є правомірність відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував положення пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, відповідно до якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають за командою рапорти та документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення.

Отже, апелянт вважає, що обов`язок документального підтвердження наявності відповідної підстави для звільнення покладається на військовослужбовця.

Апелянт також зазначає, що відповідно до підпункту 23 пункту 5 додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, документами, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю І або ІІ групи, є, зокрема, висновок медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про потребу в постійному догляді.

Водночас, як зазначає військова частина, у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10474/25/4512/В від 09 грудня 2025 року, яким дружині позивача встановлено ІІ групу інвалідності, не визначено потребу в постійному сторонньому догляді.

Крім того, апелянт посилається на те, що в індивідуальній програмі реабілітації зазначено про нормальну здатність дружини позивача до самообслуговування та відсутність обмежень за відповідним критерієм, що, на думку військової частини, не узгоджується з висновками лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного стороннього догляду.

При цьому апелянт посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338, якими врегульовано питання оцінювання повсякденного функціонування особи та передбачено повноваження експертних команд щодо визначення, зокрема, потреби особи в постійному сторонньому догляді.

Також Військова частина НОМЕР_1 посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23 та від 30 травня 2024 року у справі №140/8768/23, зазначаючи, що саме по собі встановлення ІІ групи інвалідності не свідчить про потребу особи в постійному сторонньому догляді.

На переконання апелянта, з огляду на відсутність у рішенні експертної команди відповідного висновку про потребу дружини позивача в постійному сторонньому догляді, а також наявність розбіжностей між окремими медичними документами, командування військової частини обґрунтовано відмовило позивачу у звільненні з військової служби.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача та порушив вимоги частини четвертої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язку суду навести в мотивувальній частині рішення мотивовану оцінку кожного істотного аргументу, наведеного учасниками справи.

У зв`язку з наведеним Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 420/2664/26 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга також містить доводи щодо безпідставності стягнення з відповідача судового збору.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Позивач зазначає, що подані ним документи підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за його дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, а доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця механізованого батальйону. Військову службу позивач проходить за призовом під час мобілізації в умовах дії воєнного стану.

11 грудня 2025 року позивач уклав шлюб із ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Згідно з витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10474/25/4512/В від 09 грудня 2025 року, дружині позивача встановлено ІІ групу інвалідності строком до 09 грудня 2027 року.

Водночас відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії № 587 від 12 грудня 2025 року дружина позивача за станом здоров`я не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду.

17 грудня 2025 року позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, посилаючись на необхідність здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

За результатами розгляду зазначеного рапорту Військова частина НОМЕР_1 листом від 30 грудня 2025 року відмовила позивачу у звільненні з військової служби, пославшись на неналежність поданих документів та відсутність, на думку відповідача, належного підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дружиною.

10 січня 2026 року позивач повторно звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

До повторного рапорту, зокрема, було додано висновок лікарсько-консультативної комісії № 24 від 06 січня 2026 року, відповідно до якого дружина позивача не може самостійно пересуватися, не може самостійно себе обслуговувати та потребує постійного стороннього догляду.

Таким чином, на момент повторного звернення позивач подав документи, які підтверджували як факт встановлення його дружині інвалідності ІІ групи, так і обставини, на які він посилався як на підставу для звільнення з військової служби, а саме необхідність здійснення постійного стороннього догляду за нею.

З матеріалів справи вбачається, що до рапортів позивачем було додано документи, які стосуються встановлення дружині інвалідності, її стану здоров`я та потреби в постійному сторонньому догляді, зокрема витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, висновки лікарсько-консультативної комісії та інші медичні документи.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 17 січня 2026 року позивачу повторно відмовлено у звільненні з військової служби.

Підставами для відмови зазначено ненадання, на думку відповідача, належних документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною, а також наявність суперечностей у поданих медичних документах.

Не погоджуючись із відмовою Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має законні підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки необхідність здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та за станом здоров`я потребує такого догляду, підтверджується належними медичними документами.

Суд першої інстанції зазначив, що факт встановлення дружині позивача ІІ групи інвалідності підтверджується витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10474/25/4512/В від 09 грудня 2025 року.

Необхідність здійснення постійного стороннього догляду за дружиною, на думку суду, підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії № 587 від 12 грудня 2025 року, відповідно до якого вона за станом здоров`я не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду.

Крім того, суд першої інстанції врахував висновок лікарсько-консультативної комісії № 24 від 06 січня 2026 року, яким додатково підтверджено, що дружина позивача не може самостійно пересуватися, не може самостійно себе обслуговувати та потребує постійного стороннього догляду.

За висновком суду першої інстанції, положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язують можливість звільнення військовослужбовця за відповідною сімейною обставиною не лише з фактом наявності у дружини інвалідності, а й із необхідністю здійснення за нею постійного догляду, яка повинна бути підтверджена відповідними документами.

Оцінивши подані позивачем докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт встановлення дружині позивача ІІ групи інвалідності та необхідність здійснення за нею постійного стороннього догляду підтверджені матеріалами справи.

При цьому суд виходив із того, що позивач належним чином реалізував передбачений законодавством порядок звернення з питання звільнення з військової служби, подавши командуванню відповідні рапорти та документи на підтвердження обставин, з якими закон пов`язує можливість звільнення за сімейними обставинами.

З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції визнав протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби та зобов`язав відповідача прийняти рішення про його звільнення за сімейними обставинами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи та інші суб`єкти, наділені владними управлінськими функціями, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, під час апеляційного перегляду цієї справи необхідно перевірити не лише наявність у Військової частини НОМЕР_1 повноважень щодо розгляду рапортів позивача, а й дотримання нею вимог законодавства, повноту оцінки поданих документів та обґрунтованість мотивів, покладених в основу відмови у звільненні з військової служби.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі зверненням позивача, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану, із рапортами про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Правові підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено таку сімейну обставину, як необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною або чоловіком з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.

Таким чином, для вирішення питання про наявність у позивача права на звільнення за заявленою підставою необхідно встановити сукупність юридично значущих обставин, а саме: проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації; перебування позивача у шлюбі з відповідною особою; встановлення дружині позивача ІІ групи інвалідності; необхідність здійснення за нею постійного догляду, підтверджену належними доказами.

При цьому сам факт встановлення особі інвалідності не є тотожним факту потреби у постійному догляді. Остання обставина має бути підтверджена відповідним медичним документом або сукупністю належних і допустимих доказів.

Порядок реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби через сімейні обставини деталізовано пунктом 14.30 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до зазначеного пункту військовослужбовець подає рапорт про звільнення та документи, що підтверджують наявність відповідної підстави для звільнення, а командир військової частини у встановленому порядку вживає заходів для перевірки наведених у рапорті сімейних обставин.

Згідно з підпунктом 23 пункту 5 додатка 19 до Інструкції № 170 у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною або чоловіком з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи подаються, зокрема, документи, що підтверджують: факт перебування у шлюбі; встановлення відповідній особі інвалідності І чи ІІ групи; потребу в постійному догляді, яка для осіб з інвалідністю ІІ групи може підтверджуватися висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, нормативне регулювання допускає підтвердження потреби в постійному догляді висновком ЛКК, якщо такий висновок виданий у встановленому порядку уповноваженим закладом охорони здоров`я та містить відповідний медичний висновок. При цьому відсутність у витягу з рішення експертної команди окремої вказівки про потребу в постійному догляді сама по собі не виключає можливості підтвердження цієї обставини іншими документами, передбаченими законодавством.

Водночас питання достатності конкретного документа підлягає вирішенню з урахуванням його змісту, органу, яким його видано, дати складення, установлених у ньому обставин та взаємозв`язку з іншими доказами у справі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, дружині позивача встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10474/25/4512/В від 09 грудня 2025 року.

Факт перебування позивача у шлюбі з відповідною особою підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

На підтвердження необхідності здійснення постійного догляду позивач подав висновок лікарсько-консультативної комісії № 587 від 12 грудня 2025 року, відповідно до якого його дружина за станом здоров`я не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду.

Крім того, разом із повторним рапортом від 10 січня 2026 року позивач подав висновок ЛКК № 24 від 06 січня 2026 року, у якому зазначено, що його дружина не може самостійно пересуватися, не може самостійно себе обслуговувати та потребує постійного стороннього догляду.

Таким чином, позивач подав два медичні документи, у яких безпосередньо зазначено про нездатність його дружини до самообслуговування та потребу в постійному сторонньому догляді.

Висновок ЛКК № 24 від 06 січня 2026 року був поданий до прийняття відповідачем повторного рішення про відмову від 17 січня 2026 року, а тому підлягав оцінці під час розгляду повторного рапорту позивача.

Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється з урахуванням обставин і документів, які були наявні або перебували в його розпорядженні на момент прийняття такого рішення. Відповідно, розглядаючи повторний рапорт, відповідач повинен був оцінити не лише документи, подані разом із первісним рапортом, а й додаткові документи, подані до прийняття повторного рішення.

Колегія суддів не заперечує, що відомості, зазначені у витягу з рішення експертної команди та індивідуальній програмі реабілітації, підлягають оцінці разом з іншими доказами.

Водночас відсутність у витягу з рішення експертної команди окремої вказівки про потребу в постійному догляді сама по собі не спростовує змісту іншого медичного документа, у якому така потреба прямо зазначена.

Відомості, зазначені в індивідуальній програмі реабілітації, мають оцінюватися у сукупності з іншими доказами та не можуть автоматично визнаватися визначальними без з`ясування їх змісту, функціонального призначення і співвідношення з іншими медичними документами. Водночас посилання на дані індивідуальної програми реабілітації не звільняє відповідача від обов`язку надати належну та мотивовану оцінку висновкам ЛКК, у яких прямо встановлено потребу особи в постійному догляді. Неврахування або формальне відхилення таких висновків без наведення переконливих мотивів свідчить про неповноту розгляду поданих документів.

За наявності розбіжностей між медичними документами відповідач повинен був з`ясувати їх характер і правове значення, перевірити, чи стосуються вони різних періодів або різних аспектів стану здоров`я особи, а також навести конкретні мотиви, з яких відповідні документи не можуть бути враховані.

Саме по собі посилання на відмінність формулювань у медичних документах не є достатнім обґрунтуванням відмови, якщо відповідач не з`ясував, чи стосуються такі документи різних періодів або різних станів здоров`я, чи були вони складені з порушенням установленого порядку або чи містять недостовірні відомості.

Так само саме лише зазначення у медичному документі певного строку його дії не дає підстав автоматично вважати, що потреба в догляді не має постійного характеру. Водночас значення такого строку має визначатися з урахуванням змісту документа та того, чи стосується він строку чинності документа, періоду медичного спостереження або безпосередньо тривалості встановленої потреби в догляді. Тому відповідач мав з`ясувати, чи обмежує зазначений строк сам висновок про потребу в постійному догляді, чи стосується виключно чинності відповідного медичного документа.

Отже, якщо відповідач дійшов висновку, що подані медичні документи не підтверджують необхідності здійснення постійного догляду, він мав навести конкретні правові та фактичні мотиви такого висновку, зокрема зазначити, чому саме висновки ЛКК № 587 та № 24 не можуть бути враховані, у чому полягають виявлені розбіжності та з яких причин ці документи не відповідають вимогам нормативного регулювання.

Натомість із матеріалів справи не вбачається, що відповідач надав належну оцінку зазначеним висновкам ЛКК, з`ясував характер виявлених розбіжностей та навів достатні правові й фактичні мотиви їх відхилення.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких під час розгляду рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами документи, подані військовослужбовцем на підтвердження відповідних обставин, мають оцінюватися у сукупності, а не ізольовано.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 580/4512/23 звернуто увагу на необхідність оцінки документів, поданих військовослужбовцем на підтвердження сімейних обставин, у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 420/23353/23 наголошено на необхідності розмежування різних сімейних обставин, передбачених статтею 26 Закону № 2232-XII, зокрема факту наявності у члена сім`ї інвалідності та необхідності здійснення постійного догляду за такою особою.

Отже, у цій справі підлягала перевірці саме та сімейна обставина, на яку посилався позивач, - необхідність здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю ІІ групи. Відповідач мав оцінити всі подані документи у їх сукупності та навести належні мотиви щодо їх доказового значення.

З огляду на зміст поданих документів, їх взаємний зв`язок та відсутність належного спростування з боку відповідача матеріали справи у своїй сукупності підтверджують: факт перебування позивача у шлюбі; встановлення його дружині ІІ групи інвалідності; обмеження її здатності до самостійного пересування та самообслуговування; наявність документального підтвердження потреби в постійному сторонньому догляді.

Таким чином, позивач подав документи, які підтверджують наявність юридично значущих обставин, з якими закон пов`язує можливість звільнення з військової служби за заявленою сімейною обставиною.

Відмова Військової частини НОМЕР_1 не могла бути належно обґрунтована виключно тим, що у витягу з рішення експертної команди не міститься окремого висновку про необхідність постійного догляду, оскільки така обставина прямо зазначена в інших медичних документах, поданих позивачем та передбачених відповідним нормативним регулюванням.

Відповідач не навів належних правових і фактичних мотивів, які б свідчили про неможливість врахування висновків ЛКК № 587 від 12 грудня 2025 року та № 24 від 06 січня 2026 року для підтвердження потреби дружини позивача у постійному сторонньому догляді.

Також відповідач не довів, що зазначені документи видані неналежним органом, не відповідають установленому стану здоров`я особи, складені з порушенням установленого порядку або не можуть бути використані для підтвердження відповідної сімейної обставини.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень. Проте такого обов`язку відповідач належним чином не виконав.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення Військової частини НОМЕР_1 не відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежності висновків ЛКК, відсутності у витягу з рішення експертної команди висновку про потребу в постійному догляді та наявності розбіжностей між окремими медичними документами були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Однак ці доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідач не обґрунтував належним чином, чому висновки ЛКК не можуть бути враховані як документи, передбачені нормативним регулюванням для підтвердження потреби в постійному догляді.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень - вчинити певні дії.

Обираючи спосіб захисту, суд повинен виходити з характеру встановленого порушення, змісту спірних правовідносин та необхідності забезпечення реального й ефективного відновлення порушеного права.

Застосування способу захисту у вигляді зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення є допустимим у разі, якщо судом установлено всі юридично значущі обставини, необхідні для його прийняття, а суб`єкт владних повноважень не має дискреційних повноважень щодо вирішення питання по суті або межі такого розсуду не охоплюють установлених судом обставин.

У цій справі судом установлено обставини, які мають юридичне значення для вирішення питання про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме: позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, перебуває у шлюбі з особою, якій установлено ІІ групу інвалідності, а потреба дружини у постійному сторонньому догляді підтверджена висновками ЛКК № 587 від 12 грудня 2025 року та № 24 від 06 січня 2026 року.

Відповідач, відмовляючи у задоволенні рапортів позивача, не навів належних і достатніх мотивів, які б спростовували зазначені обставини або свідчили про невідповідність поданих документів установленим законом вимогам. Наведені відповідачем мотиви стосувалися оцінки медичних документів, однак не містили належного обґрунтування того, чому висновки ЛКК не можуть бути враховані для підтвердження заявленої сімейної обставини.

За таких обставин повноваження військової частини щодо розгляду рапортів позивача не можуть розглядатися як необмежений розсуд. Такі повноваження мають реалізовуватися відповідно до вимог закону, з належною оцінкою поданих документів та дотриманням принципів обґрунтованості, добросовісності й розсудливості.

Повторне зобов`язання відповідача лише розглянути рапорт позивача без визначення належного способу вирішення питання за встановлених обставин не забезпечило б реального та ефективного відновлення порушеного права. Судом установлено юридично значущі обставини, необхідні для вирішення питання про наявність у позивача передбаченої законом підстави для звільнення, тоді як відповідач не довів наявності обставин, які відповідно до закону перешкоджали б такому звільненню.

Отже, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та є належним і ефективним способом захисту порушеного права.

Правовою підставою для прийняття такого рішення є підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, відповідно до пункту 3 частини дванадцятої цієї статті.

За встановлених судом обставин зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача за вказаною правовою підставою не є підміною суб`єкта владних повноважень, а спрямоване на забезпечення виконання відповідачем вимог закону та реальне відновлення порушеного права позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення з відповідача судового збору колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, понесені нею та документально підтверджені судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі, якщо інше не встановлено законом.

Отже, необхідними умовами для відшкодування судових витрат є факт їх понесення, документальне підтвердження та наявність передбачених законом підстав для покладення відповідних витрат на іншу сторону.

З матеріалів справи вбачається, що сплата позивачем судового збору підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією. З огляду на задоволення позовних вимог та відсутність передбачених законом підстав для іншого розподілу судових витрат суд першої інстанції обґрунтовано вирішив питання про відшкодування сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують факту понесення позивачем відповідних витрат, їх документального підтвердження та правильності застосування судом першої інстанції положень статті 139 КАС України.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Суд правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив подані сторонами докази, надав їм належну правову оцінку, правильно визначив правову природу спірних правовідносин та застосував належні норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідач, розглядаючи рапорти позивача, був зобов`язаний оцінити всі подані документи у їх сукупності, зокрема висновки ЛКК № 587 та № 24, у яких зазначено про потребу дружини позивача в постійному сторонньому догляді.

Натомість відповідач не навів належних і переконливих мотивів, з яких зазначені документи не могли бути враховані під час вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 420/2664/26 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, установлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук