Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №509/3641/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 509/3641/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 червня 2026 року, прийняте у складі суду судді Кочко В.К. в селищі Овідіополь, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) №171914 від 22.04.2026 року складеної начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підполковником ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 Кодексу України про адміністративне правопорушення;

- закрити провадження у справі на підставі відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 КУпАП

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) №171914 від 22 квітня 2026 року, складену начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підполковником ОСОБА_2 , про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_2 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач є громадянином України, а отже, відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зобов`язаний мати при собі військово-обліковий документ у контрольованому прикордонному районі. Апелянт вказує, що твердження позивача про не складання протоколу на місці та порушення права на захист спростовуються копією протоколу, а також вказує на законність процедури розгляду справи та надсилання постанови поштою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є уродженцем міста Рибниця Республіки Молдова та з 1993 року постійно проживає на території України.

21 квітня 2026 року позивача було зупинено прикордонним нарядом «Контрольний пост» для перевірки документів у контрольованому прикордонному районі. Під час перевірки позивач повідомив про наявність у нього військово-облікового документа, виданого Придністровською Молдавською Республікою, а також намагався пред`явити електронний військово-обліковий документ через застосунок «Резерв+».

В подальшому, 21 квітня 2026 року начальником відділення моніторингу обстановки ВПС «Кароліно-Бугаз» відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ №296487 за ч. 1 ст. 202 КУпАП.

У подальшому працівниками поліції позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

22 квітня 2026 року начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » винесено постанову №171914 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП, а також не спростовано доводи позивача щодо непоширення на нього вимог пункту 8 Положення про прикордонний режиму та відповідно, факт адміністративного правопорушення. За висновками суду, матеріали справи не містять жодного належного доказу, який би підтверджував вручення позивачу копії постанови, належне повідомлення його про розгляд справи, роз`яснення прав, передбачених ст. 268 КУпАП, а також доказів того, що позивач є особою, на яку поширюються вимоги пункту 8 Положення про прикордонний режим.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Вирішуючи питання про прийняття доказів, наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно вимог ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач обґрунтовує неможливість подання доказів у встановлені процесуальним законодавством строки дією правового режиму воєнного стану, залученням до забезпечення оборони України та об`єктивною відсутністю відповідей на запити на момент винесення рішення.

Водночас, згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За змістом статті 210 КАС України, до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи. Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи. Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року (справа № 817/1269/17), принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує, в першу чергу тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Звертаючись до суду, позивач зокрема посилався на ряд процедурних порушень, допущених відповідачем під час притягнення його до адміністративної відповідальності, зокрема стверджував, що йому не було роз`яснено права, передбачені статтею 268 КУпАП, не надано можливості надати пояснення, заявити клопотання, подати докази та скористатися правовою допомогою. Також позивач стверджував, що не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не був присутній під час її розгляду, а копію оскаржуваної постанови отримав лише у вигляді фотографії, надісланої через месенджер «Telegram».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, всупереч вимогам ч. 4 ст. 9 КАС України, не було вжито усіх заходів щодо витребування доказів та повного з`ясування обставин справи, зокрема в частині процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, які входять до предмету доказування у межах даної справи. У зв`язку із викладеним, для повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи колегія суддів вважає за можливе врахувати докази, надані відповідачем до суду апеляційної інстанції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Стаття 202 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду-виїзду.

Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого цією статтею, полягає у порушенні прикордонного режиму або режиму у пунктах пропуску через Державний кордон України.

Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно- карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.

Правила прикордонного режиму встановлюється Положенням «Про прикордонний режим, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України» № 1147 від 27 липня 1998 року.

Відповідно до пункту 8 Положення, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).

За таких обставин, перебування протягом воєнного стану громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років у контрольованому прикордонному районі без військово-облікового документу (у паперовій або електронній формі) є порушенням прикордонного режиму.

Звертаючись до суду, позивача наголошував, що він не є громадянином України, на підтвердження чого надав до суду відомості про наявність у нього громадянства Республіки Молдова, а також паспорт та військовий квиток невизнаної Придністровської Молдавської Республіки.

Водночас, колегія суддів наголошує, що зазначеними доказами підтверджується не відсутність у позивача громадянства України, а наявність у нього громадянства іншої держави.

З матеріалів справи вбачається, що позивач документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , чинним до 04 липня 2026 року. Саме цей паспортний документ був пред`явлений позивачем співробітниками прикордонної служби при проведенні перевірки 21.04.2026 року.

Відсутність відомостей про громадянство України позивача в органах Державної міграційної служби пояснюється тим, що паспортний документ був оформлений, консульською установою України за кордоном, яка належить до сфери управління Міністерства закордонних справ України. В свою чергу, відповідно до наданих відповідачем доказів, вказаний документ станом на момент виникнення спірних правовідносин був дійним.

Так, статтею 1 Закону України «Про громадянство України» визначено, що громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписами статті 2 Закону України «Про громадянство України» встановлено, зокрема, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Аналогічні норми містять і у статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

За таких обставинах, у відносинах з Україною позивач вважається виключно громадянином України, а відсутність у нього внутрішнього паспорта громадянина України або місця реєстрації проживання в Україні, на які позивач посилався у поясненнях, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, зазначених висновків суду не спростовує.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Щодо посилань позивача на порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ №296487 містить як відомості про роз`яснення прав і обов`язки позивача, засвідчені його підписом, так і власноручно викладені ним письмові пояснення щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, вказаний протокол містить відомості про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

В свою чергу, посилання позивача, що йому права не роз`яснювались, протокол не вручався, а процедура притягнення до адміністративної відповідальності порушена жодними доказами не підтверджені.

Крім того, як свідчать матеріали справи, копія постанови про адміністративне правопорушення , крім надсилання за допомогою месенджера «Telegram» була надіслана позивачу засобами поштового зв`язку, що узгоджується із приписами КупАП. поштове відправлення за трек-номером 6780108008145 повернулося на адресу відповідача 14.05.2026 року з відміткою «у зв`язку з невдалою спробою вручення та закінченням терміну зберігання» .

Суд приймає до уваги доводи позивача, що ним не було отримано вказаний лист з огляду на його мобілізацію, однак вказані обставини не свідчать про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та підлягали врахуванню судом виключно при розгляді клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.

Колегія суддів звертає увагу, що гарантованому у ч.2 ст. 77 КАС України обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності кореспондують вимоги ч.1 ст. 77 КАС України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи позивача щодо наявності порушення його прав під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, оскільки жодними доказами вказані твердження не обґрунтовані, а відповідачем надано докази на підтвердження дотримання відповідачем порядку притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 червня 2026 року – задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови – скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька