Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №340/3119/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 340/3119/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 в адміністративній справі №340/3119/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені наступні вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо індексації грошового забезпечення за період з 13 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням індексу споживчих цін з наростаючим підсумком, починаючи з базового місяця, яким є січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини стосовно виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 20 грудня 2022 року у фіксованому розмірі.

- зобов`язати відповідача перерахувати індексацію грошового забезпечення і виплатити кошти з одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб.

Також ОСОБА_1 просив суд поновити строк звернення до суду. Стверджував, що проходив військову службу у військовій частині до 20 грудня 2022 року. З 21 грудня 2022 року був переміщений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. Тому позивач вважає, що не припиняв проходження військової служби. Також зазначив, що строк звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, залишено без руху. Надано ОСОБА_1 строк для подачі заяви про поновлення строку звернення до суду, вказавши інші підстави для його поновлення, протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву повернуто ОСОБА_1 стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року.

Не погоджуючись із вказаною вище ухвалою суду в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та поверненні позовної заяви ОСОБА_1 стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 у справі № 340/3119/26 в частині повернення ОСОБА_1 позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання про поновлення строку для звернення до суду та відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року.

Скарга обґрунтована тим, що оскільки на адвокатський запит відповідачем 02.04.2026 за вих. №69/12-І-93-Аз надано інформацію про грошове забезпечення, то саме з цієї дати позивач дізнався про ненарахування та невиплату всіх належних сум грошового забезпечення, і саме з цієї дати почався відлік строку звернення до адміністративного суду. Позовна заява була подана 13.05.2026, тобто в межах тримісячного строку звернення до адміністративного суду. Крім цього, зазначено, що на момент подання позову позивач не звільнений з військової служби, а лише переведений до іншої військової частини. Остаточний розрахунок з ним не проводився.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, спірні правовідносини у справі виникли щодо правомірності бездіяльності відповідача стосовно виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 20 грудня 2022 року у фіксованому розмірі.

На стадії апеляційного провадження спірним є саме питання дотримання скаржником строку звернення до суду з даним позовом.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції, однак, у межах часових рамок, визначених законом.

У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.

Як передбачено ч.ч.3,4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або ж якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За приписами п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу.

Приймаючи оскаржувану ухвалу в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та повернення позовної заяви ОСОБА_1 стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, суд першої інстанції виходив із того, що заява про поновлення строку звернення до суду не містить причин, які заважали звернутися до суду у строк до 01 жовтня 2023 року. При цьому, у наказі про звільнення з військової частини чітко було зазначено про кошти, які належать позивачу при звільненні. Тому, на переконання суду, позивач міг чітко виявити ознаки порушеного, на його думку, права.

Колегія суддів, зважаючи на обставини цієї справи, вважає такий висновок суду першої інстанції цілком обґрунтованим та послідовним, з огляду на наступне

Так, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023р. у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 не поширюється строк звернення до суду стосовно розгляду вимог, право на які виникли до 19 липня 2022 року.

Колегія суддів не вбачає підстав відступати від вказаної правової позиції у межах цієї справи та зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23 зазначила, що ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації і незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022р.), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022р., ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України викладено у редакції, згідно з якою, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).

Як вбачається із долучених до матеріалів справи письмових доказів, ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині до 20 грудня 2022 року. Позов подано до суду 13 травня 2026 року.

Спірний період у межах даної справи припадав на запроваджений на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Колегія суддів проаналізувала вплив дії карантину на перебіг строку звернення до суду та зауважує, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом мав би розпочатись 01.07.2023р., оскільки саме з цього дня карантин був скасований на всій території України та сплинути 30.09.2023р.

Тобто, суд апеляційної інстанції наголошує, що запроваджений карантин до його скасування лише продовжив тримісячний строк звернення до суду, однак, після його скасування відповідний строк з 01.07.2023р. почав свій відлік.

З даним позовом позивач звернувся лише 13.05.2026р., тобто значно пізніше граничного строку звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Великої Палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано неконституційною частину 1 статті 233 КЗпП України.

Висновок Конституційного Суду України стосувався строку звернення до суду працівника під час виконання трудових обов`язків, а не після звільнення з роботи.

До спірних правовідносин суд застосував приписи частини 2 статті 233 КЗпП України, які не визнанні неконституційними.

Також, колегія суддів зауважує, що направлення позивачем до відповідача адвокатського запиту та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, не заперечуючи того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок або ж розрахунок певних складових його грошового забезпечення, або про підстави не проведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період, вважає, що таке звернення до відповідача повинно бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.

Аналогічної правової позиції дотримувався Верховний Суд у своїй постанові від 18.02.2026р. у справі №400/11972/24.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії» та справа «Девеер проти Бельгії»).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява №28090/95, п.45).

Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п.33).

Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права із урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено також, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому, відсутні підстави для її скасування.

Інших доводів, які б впливали на правовірність висновків суду першої інстанції, позивачем в апеляційній скарзі наведено не було.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.121, 122, 123, 240, 241, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 в адміністративній справі №340/3119/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов