Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №280/6367/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6367/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2026 в адміністративній справі №280/6367/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені наступні вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо включення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 96 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- звільнити позивача від сплати судового збору.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.06.2026 позовну заяву було залишено без руху. Позивачу встановлено 10-денний термін з моменту отримання копії цієї ухвали для надання оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою.

На виконання вимог ухвали суду від 26.06.2026 представником позивача 30.06.2026 (вх№36546) було надано заяву про поновлення строку звернення, в обґрунтування якої зазначено обставини аналогічні тим, що були наведені у позовній заяві, зокрема зазначено, що про порушення своїх прав позивач дізнався отримавши відповідь відповідача від 30.04.2026 №1789/28/3898, згідно з якою додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки. Зауважено, що позивач при звільненні знав, які виплати йому провели, але він не міг знати, які складові грошового забезпечення враховані при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки. Оскільки позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, то, на думку представника позивача, моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні, є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 30.04.2026. А тому, позивач вважав, що в розумінні статті 233 КЗпП трьох місячний строк звернення до суду закінчується 30.07.2026.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2026 в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Отрох Алли Володимирівни про поновлення строку звернення до суду – відмовлено.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Не погоджуючись із вказаною вище ухвалою суду про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2026 та направити справу до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження її розгляду по суті.

Скарга обґрунтована тим, що позивач при звільненні знав, які виплати йому провели, але він не міг знати, які складові грошового забезпечення враховані при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки. Оскільки позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, на думку апелянта, моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 30.04.2026. Проте, судом не враховано, що позивач вчиняв заходи досудового врегулювання спірних правовідносин шляхом направлення адвокатських запитів до відповідача одразу після укладення договору з адвокатом про надання правничої допомоги.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, спірні правовідносини у справі виникли щодо правомірності бездіяльності відповідача у частині невключення сум додаткової винагороди за постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 до складу грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки.

На стадії апеляційного провадження спірним є саме питання дотримання скаржником строку звернення до суду з даним позовом.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції, однак, у межах часових рамок, визначених законом.

У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.

Як передбачено ч.ч.3,4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або ж якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За приписами п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу.

Приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що з огляду на ненадання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, підстави, зазначені представником позивача в заяві від 30.06.2026, не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки такі причини не носять ознак об`єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права. При цьому, на переконання суду, отримання у відповідь на адвокатський запит листа відповідача або не отримання такого листа не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а відтак, суд дійшов висновку, що причини, наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду, не є поважними.

Колегія суддів, зважаючи на обставини цієї справи, вважає такий висновок суду першої інстанції цілком обґрунтованим та послідовним, з огляду на наступне

Так, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023р. у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

Колегія суддів не вбачає підстав відступати від вказаної правової позиції у межах цієї справи та зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23 зазначила, що ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації і незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022р.), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022р., ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України викладено у редакції, згідно з якою, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).

Як вбачається із долучених до матеріалів справи письмових доказів, а саме, копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №277 від 29.09.2024, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини з 29.09.2024.

Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу отримання належних позивачу сум грошового забезпечення при виключенні зі списків військової частини – 29.09.2024.

Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 № 280 (в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 № 104) (далі - Правила №280) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках, зокрема, вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.

Отже, при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (29.09.2024) позивачу мав бути виданий грошовий атестат з усіма нарахованими та виплаченими сумами при звільненні, проте у позовній заяві такі відомості не були зазначені.

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280, у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

При цьому слід заначити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коли позивач дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.

Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, станом на 29.09.2024 позивачу було достовірно відомо (та не могло не бути відомо) про нараховані та виплачені йому суми під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Також, колегія суддів зауважує, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, не заперечуючи того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок або ж розрахунок певних складових його грошового забезпечення, або про підстави не проведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період, вважає, що таке звернення до відповідача повинно бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.

Аналогічної правової позиції дотримувався Верховний Суд у своїй постанові від 18.02.2026р. у справі №400/11972/24.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії» та справа «Девеер проти Бельгії»).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява №28090/95, п.45).

Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п.33).

Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права із урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено також, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому, відсутні підстави для її скасування.

Інших доводів, які б впливали на правовірність висновків суду першої інстанції, позивачем в апеляційній скарзі наведено не було.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.121, 122, 123, 240, 241, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2026 в адміністративній справі №280/6367/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов