Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №280/3043/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/3043/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року (суддя Лазаренко М.С., повне судове рішення складено 22 травня 2026 року) в справі № 280/3043/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про зобов`язання здійснити нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 15.06.2024 по 14.12.2024 в сумі – 727666,50 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в сумі 626130,57 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що оскільки спеціальним законодавством не передбачено нарахування та виплату військовослужбовцям середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також вважає неправильними розрахунки середнього заробітку як позивача, так й суду першої інстанції, оскільки у довідці зазначений весь дохід позивача, включаючи додаткову винагороду на період дії воєнного стану.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.06.2024 № 10-РС (по особовому складу), позивач був звільнений з лав Збройних Сил України у відставку за підпунктом “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” – за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. На виконання вищевказаного наказу, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 14 червня 2024 року було видано наказ (по стройовій частині) від 14.06.2024 № 157 про виключення позивача 14.06.2024 зі списків особового складу, зняття з усіх видів забезпечення, направлення Позивача для зарахування на військових облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно наявної в матеріалах справи виписки з банківського рахунку позивача, при звільненні відповідачем 15.06.2024 нараховано суми грошового забезпечення у розмірі 140339,17 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі № 280/6342/24 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 , додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку з пораненням, отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за період перебування на стаціонарному лікуванні пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні, а саме з 17.04.2023 по 01.05.2023, з 08.05.2023 по 23.05.2023, з 31.05.2023 по 13.06.2024, відповідно до вимог пункту 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зі змінами).

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку з пораненням, отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за період перебування на стаціонарному лікуванні пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні, а саме з 17.04.2023 по 01.05.2023, з 08.05.2023 по 23.05.2023, з 31.05.2023 по 13.06.2024, відповідно до вимог пункту 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зі змінами).

Зазначене рішення набрало законної сили 29.04.2025.

На виконання вищевказаного рішення позивачу 11.03.2026 було нараховано грошове забезпечення у розмірі 1327793,54 грн.

Суд першої інстанції вважав, що оскільки позивачеві у день звільнення не виплачені всі належні йому суми, відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП.

Судом першої інстанції обчислено середній заробіток в розмірі 626130,57 грн.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10 червня 2024 року № 10-РС (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Наказом начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 червня 2024 року (по стройовій частині) № 157 ОСОБА_1 виключено з 14 червня 2024 року зі списків особового складу.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі?№ 280/6342/24, яке набрало законної сили 29 квітня 2025 року, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку з пораненням, отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за період перебування на стаціонарному лікуванні пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні, а саме з 17.04.2023 по 01.05.2023, з 08.05.2023 по 23.05.2023, з 31.05.2023 по 13.06.2024, відповідно до вимог пункту 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зі змінами).

Відповідачем 11 березня 2026 року на виконання судового рішення виплачено позивачу додаткову винагороду у розмірі 1 327 793,54 грн.

Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання наявності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до статті 116 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в зазначеній редакції в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд зауважує, що на виконання судового рішення у справі №280/6342/24 11 березня 2026 року виплачено позивач додаткову винагороду, на яку мав право позивач, тобто виплачені суми відноситься до належних звільненому сум, тому повинні бути виплачені у день звільнення позивача. Факт не виплати такої суми в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, викладено в новій редакції статтю 117 КЗпП України:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Тобто, на час остаточного розрахунку з позивачем законодавцем встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

Період з 19 липня 2022 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.

Позивач звільнений з військової служби з 14 червня 2024 року, фактичний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 11 березня 2026 року, тому є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому таким періодом є період з 15 червня 2024 року (наступний день після звільнення) по 11 березня 2026 року (день розрахунку).

Апелянт вважає, що на спірні в цій справі правовідносини не розповсюджуються вимоги статті 117 КЗпП.

Суд відхиляє такий аргумент апелянта та погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Наступним аргументом апелянта є те, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», не може бути врахована під час обчислення середнього заробітку, оскільки вона не є постійною і не має систематичного характеру, є додатковою виплатою військовослужбовцям, які приймають участь у бойових (спеціальних) завданнях.

З цього приводу суд зауважує, що судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховано середньоденне грошове забезпечення у розмірі 359,73 грн, розраховане із розміру грошового забезпечення без врахування додаткової винагороди.

Відтак, це аргумент апелянта суд відхиляє як необґрунтований.

Стосовно стягнутої на корить позивача суми середнього заробітку (грошового забезпечення) суд зауважує, що апелянт звертає увагу на лише на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, за яким розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

При цьому апелянтом не наводиться жодного аргументу стосовно правомірності обчислення судом першої інстанції суми середнього заробітку, правильності визначення відсоткового співвідношення суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, (які враховують специфіку правовідносин, що виникають під час проходження публічної служби, та визначає формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру), підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 викладено наступний висновок:

«Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок.

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Застосовуючи наведені висновки до обставин, що є спірними в цій справі, суд доходить до висновку про відсутність підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи специфіку правовідносин в цій справі, а саме отримання позивачем під час виконання військового обов`язку тяжких поранень, а також протиправної поведінки відповідача, яким не виплачувалась у встановлені законодавством строки належна позивачу додаткова винагорода, що, власно, й потягло за собою наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Також судом враховується, що відповідачем на виконання судового рішення у справі №280/6342/24, яке набрало законної сили 29 квітня 2025 року, додаткова винагорода виплачені тільки 11 березня 2026 року, тобто більше ніж через 10 місяців після набрання судовим рішенням законної сили.

Відтак, враховуючи обставини цієї справи, розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, виплату заборгованості на виконання судового рішення із зволіканням, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що з урахуванням принципу розумності, справедливості та пропорційності співмірною з допущеним відповідачем порушенням прав позивача буде сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 626130,57 грн.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року в справі №280/3043/26 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року в справі №280/3043/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 21 вересня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко