Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №372/1269/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1269/26

Провадження 2-1479/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 рокуОбухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Сташків Т.Г.,

за участю секретаря Скиби Я.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кулініченка Г.В. ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Українська міська рада Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач, ОСОБА_4 ), третя особа - Українська міська рада Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування (далі - третя особа), про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі з 07.10.2004 року та в них народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У подальшому шлюб між сторонами розірвано, донька, ОСОБА_5 , проживає з батьком та знаходиться на його утриманні, тому позивач просив визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

30.03.2026 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Карпова Сергія Олександровича (далі - представник відповідача, адвокат Карпов С.О.) надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обгрунтування відзиву зазначено, що відповідач у березні 2022 року разом із неповнолітньою донькою виїхала до Республіки Польща у зв`язку з воєнним станом на території України. У липні 2025 року дитина повернулася до України на канікули та під час перебування у батька висловила бажання проживати разом із ним. Відповідач погодилася на те, щоб донька проживала разом з батьком та з того часу не зверталася до органів опіки та суду для визначення місця проживання дитини з нею. Враховуючи зазначене, представник відповідача вказує, що сторони фактично дійшли згоди щодо місця проживання дитини з батьком, а тому на час звернення позивача до суду з даним позовом та на час розгляду справи в суді, спір між сторонами відсутній.

Представник відповідача вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та не доведеними належними та допустимими доказами.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 квітня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено слухання справи по суті.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Адвокат Кулініченко Г.В. вказав, що на час подання позову існував спір між сторонами, оскільки мати неодноразово мала намір забрати дитину та не погоджувалась із її проживанням з батьком.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає позовні вимоги необгрунтованими через відсутність спору між сторонами.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Водночас матеріали справи містять висновок органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.

У судовому засіданні судом з`ясовано думку дитини, ОСОБА_5 , щодо її місця проживання. Остання пояснила, що раніше протягом трьох років проживала разом з матір`ю у Польщі, після чого виявила бажання повернутися в Україну та проживати разом із батьком. Протягом останнього року проживає з батьком, ставиться до нього з любов`ю та повагою. Зазначила, що за місцем проживання батько забезпечує належні умови для її проживання, навчання та розвитку. Дитина навчається дистанційно, відвідує гуртки. Також пояснила, що після її переїзду до батька, мати спочатку переконувала її повернутися до Польщі, однак останнім часом належного інтересу до її життя мати не виявляє. Також повідомила, що мати висловлювала намір приїхати до України та забрати її до Польщі, а саме погрожувала забрати силою, з чим ОСОБА_5 категорично не погоджується, тому батько звернувся до суду з позовм про визначення місця проживання дитини разом з ним.

Суд, вислухавши сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст. ст. 15,1 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 07 жовтня 2004 року Виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області зареєстрованого шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області від 22.07.2013 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.02.2026 року у справі № 372/4259/25 (провадження № 2-213/26) шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Згідно з інформацією про зареєстроване місце проживання позивача, зазначеною у копії паспорта останнього, серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії витягу з реєстру територіальної громади № 2026/002879688, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Української міської ради № 345 від 24.09.2025 року затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .

Згідно з висновком органу опіки та піклування - Української міської ради про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини від 24.09.2025 року № 345, Українська міська рада як орган опіки та піклування, за місце проживання дитини, з урахуванням рішення, яке одноголосно прийнято на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Української міської ради за участю батька дитини 20 серпня 2025 року (протокол № 10), вважає за необхідне рекомендувати визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України), місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

У свою чергу поняття «розлучення дитини та матері» не є тотожним поняттю «визначення різних місць проживання матері та дитини», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.

Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини є перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

Як роз`яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалів справи не вбачається між батьками конфлікту щодо існуючих прав та обов`язків по відношенню до їхньої малолітньої дитини.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18).

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 року у справі №640/2670/17.

Відтак, під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд у контексті першочергового урахування інтересів дитини, враховуючи думку дитини, яка виявила бажання проживати з батьком, добросовісне виконання позивачем батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, чи негативно впливали на її виховання та розвиток, висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дитини разом із позивачем, приходить до висновку про обґрунтованість позову та визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

При цьому, суд вказує на те, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права відповідача у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1331, 20 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Українська міська рада Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , судовий збір у розмірі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.Г.Сташків