Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №369/4493/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4493/26

Провадження № 2-а/369/185/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

встановила:

ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить поновити строк на оскарження постанови, скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 січня 2026 року № 146 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, а також стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 січня 2026 року № 146 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 59 500 грн.

Як зазначає позивач, підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності стало те, що на адресу ТОВ «Оберіг Безпека», де він працює, 1-м відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами поштового зв`язку було направлено розпорядження від 27 листопада 2025 року № 25902/1 щодо його виклику на 11 грудня 2025 року для оновлення військово-облікових даних. За даними трекінгу АТ «Укрпошта», поштове відправлення було отримано підприємством 10 грудня 2025 року. Позивач до ІНФОРМАЦІЯ_3 у визначений день не прибув. Крім того, як зазначено у позові, на адресу підприємства було направлено лист від 05 січня 2026 року № 119 щодо виклику керівника підприємства на 20 січня 2026 року для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до даних поштового відстеження, зазначений лист підприємство отримало 20 січня 2026 року. Керівник підприємства до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув.

Позивач заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення та вважає постанову незаконною і такою, що підлягає скасуванню. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Зокрема, на думку позивача, відсутні докази належного оповіщення його про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у тому числі копія наказу (розпорядження) про його оповіщення та розписка чи інший документ, який підтверджував би отримання ним повістки та обізнаність про необхідність прибуття. Позивач також зазначає, що відповідачем не було належним чином повідомлено його про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим справу було розглянуто за його відсутності. Внаслідок цього, як зазначає позивач, він був позбавлений можливості надати пояснення, подати докази, скористатися правовою допомогою адвоката та реалізувати інші права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, позивач посилається на те, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 не було складено протоколу про адміністративне правопорушення, а матеріали справи не містять належних доказів повідомлення позивача про розгляд справи. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення статей 251, 252, 256, 283, 284 КУпАП, статті 62 Конституції України, а також на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятого ним рішення.

Окремо позивач просить поновити строк на оскарження постанови, посилаючись на те, що про існування оскаржуваної постанови від 28 січня 2026 року № 146 він дізнався лише 25 лютого 2026 року після отримання її поштовим відправленням. За твердженням позивача, до моменту отримання постанови він не був повідомлений про її винесення та не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

У зв`язку з наведеним позивач вважає, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, оскільки можливість своєчасного оскарження постанови була відсутня через неналежне повідомлення його про розгляд справи та про прийняте за результатами її розгляду рішення. На підставі викладеного позивач просить суд поновити строк на оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 січня 2026 року № 146, скасувати зазначену постанову, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення та вирішити питання щодо судових витрат і витрат на правову допомогу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтирмав, просив про їх задоволення.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з`явився, при цьому подав до суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

У поданих поясненнях відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . За твердженням відповідача, на адресу ТОВ «Оберіг Безпека», як місця роботи позивача, ІНФОРМАЦІЯ_6 засобами поштового зв`язку було направлено розпорядження від 27 листопада 2025 року № 25902/1 щодо виклику позивача на 11 грудня 2025 року для оновлення облікових даних. Однак позивач у визначений строк до ІНФОРМАЦІЯ_5 не прибув. Відповідач також послався на те, що на адресу підприємства було направлено лист від 05 січня 2026 року № 119 щодо виклику на 20 січня 2026 року для складання протоколу про адміністративне правопорушення керівника підприємства. За даними офіційного трекінгу АТ «Укрпошта», зазначений лист підприємство отримало 20 січня 2026 року, однак керівник підприємства до ІНФОРМАЦІЯ_5 не прибув. На думку відповідача, наведені обставини свідчать про належне повідомлення позивача про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 та невиконання ним обов`язку військовозобов`язаного, передбаченого частинами першою та третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що, за позицією відповідача, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Відповідач зазначив, що 28 січня 2026 року за результатами розгляду адміністративної справи було винесено постанову № 146, якою позивача визнано винним у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у мінімальному розмірі, передбаченому частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а саме штраф у розмірі 59 500 грн.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваної постанови, відповідач послався на положення статті 17 Закону України «Про оборону України», частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Правила військового обліку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487. Відповідач зазначив, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані прибувати за викликом відповідного ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними повістках. Відповідач вважає, що позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження виконання ним вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Щодо змісту оскаржуваної постанови відповідач зазначив, що у постанові № 146 від 28 січня 2026 року відображено всі істотні обставини, які мають значення для вирішення справи, зокрема факт неприбуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом, що, на думку відповідача, підтверджує наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Стосовно доводів позивача про те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи та що відповідачем не було складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідач зазначив, що на адресу підприємства було направлено лист від 05 січня 2026 року № 119 щодо виклику на 20 січня 2026 року для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до даних поштового відстеження, підприємство отримало цей лист 20 січня 2026 року. На підставі цього відповідач вважає, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення відповідних процесуальних дій, однак не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 , а в подальшому не цікавився ходом розгляду справи. За таких обставин відповідач вважає свої дії щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та постанову від 28 січня 2026 року № 146 правомірними й обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з наведеним ІНФОРМАЦІЯ_7 просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі № 369/4493/26 та проводити розгляд справи без участі представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановлено цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Судом досліджено письмові докази, надані сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується наявність постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 59 500 грн.

В оскаржуваній постанові зазначено, що на адресу ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА», де позивач працював директором, ІНФОРМАЦІЯ_8 поштовим відправленням № R067047612273 було направлено розпорядження від 27 листопада 2025 року № 25902/1 щодо виклику ОСОБА_1 на 11 грудня 2025 року для оновлення облікових даних. Відповідно до відомостей офіційного трекінгу АТ «Укрпошта», зазначене поштове відправлення підприємство отримало 10 грудня 2025 року.

У постанові також зазначено, що станом на 28 січня 2026 року відсутня інформація щодо оповіщення працівника підприємства про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема копія наказу, розпорядження чи іншого розпорядчого документа про оповіщення, а також розписка, яка засвідчує факт отримання військовозобов`язаним повістки про необхідність прибуття до ТЦК та СП.

Крім того, з постанови вбачається, що на адресу ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА» поштовим відправленням № R067073861257 було направлено лист від 05 січня 2026 року № 119 щодо виклику на 20 січня 2026 року для складання протоколу про адміністративне правопорушення керівника підприємства. За даними офіційного трекінгу АТ «Укрпошта», підприємство отримало зазначене поштове відправлення 20 січня 2026 року. Водночас, як зазначено у постанові, керівник підприємства до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув.

Таким чином, як підставу для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем у постанові визначено неприбуття ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом, направленим на адресу підприємства, та невиконання ним обов`язку військовозобов`язаного щодо прибуття за викликом ТЦК та СП.

Також судом досліджено наказ ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА» № 4-К від 22 січня 2026 року «Про звільнення», відповідно до якого ОСОБА_1 припинив виконання обов`язків директора товариства з 22 січня 2026 року у зв`язку зі звільненням за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

У зазначеному наказі як підставу для звільнення вказано рішення загальних зборів ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА» від 22 січня 2026 року № 22/01.

Отже, з наданого позивачем наказу про звільнення вбачається, що станом на 22 січня 2026 року ОСОБА_1 припинив виконання обов`язків директора ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА». При цьому оскаржувана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності прийнята 28 січня 2026 року, тобто після припинення ним виконання обов`язків директора підприємства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За змістом статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням є протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідним є встановлення не лише факту невчинення певної дії, а всіх елементів складу адміністративного правопорушення, у тому числі об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони та вини особи.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Зазначена норма є бланкетною, а тому для встановлення складу правопорушення необхідно визначити конкретний обов`язок, встановлений законодавством про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, який особа порушила, а також довести факт такого порушення саме цією особою.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на громадян покладено, зокрема, обов`язок з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці.

Водночас виникнення у конкретної особи обов`язку прибути за викликом безпосередньо залежить від встановлення факту її належного оповіщення про такий виклик. Саме по собі направлення кореспонденції на адресу підприємства, де особа працює або працювала, не є тотожним доведенню факту вручення конкретній особі повістки чи іншого документа, який породжує для неї обов`язок прибути до ТЦК та СП у визначені дату, час і місце.

Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, належність оповіщення та вручення повістки підтверджується визначеними цим Порядком документами та відмітками. Зокрема, щодо повістки, надісланої поштовим зв`язком, належним підтвердженням її вручення є відповідні відомості оператора поштового зв`язку щодо отримання, відмови від отримання або відсутності особи за повідомленою адресою.

У цій справі судом встановлено, що відповідач посилається на направлення на адресу ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА» поштового відправлення № R067047612273 із наказом від 27.11.2025 № 25902/1 щодо виклику позивача до ТЦК та СП 11.12.2025.

Разом з тим доказів того, що зазначений документ був вручений безпосередньо ОСОБА_1 , або що позивач особисто отримав повістку із зазначенням конкретної дати, часу та місця явки до ТЦК та СП, матеріали справи не містять.

Більше того, зазначена обставина прямо відображена і в самій оскаржуваній постанові № 146 від 28.01.2026, у якій зазначено, що відсутня інформація щодо оповіщення працівника підприємства, зокрема копія наказу чи іншого розпорядчого документа про оповіщення, а також розписка чи інший документ, який підтверджує отримання повістки військовозобов`язаним працівником.

При цьому суд враховує, що позивач перебував у трудових відносинах із ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА» як директор до 22.01.2026, що підтверджується наказом ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА» № 4-К від 22.01.2026 про звільнення позивача з посади директора за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Разом з тим сам факт перебування позивача на посаді директора підприємства на момент надходження поштового відправлення до підприємства не є доказом особистого отримання ним повістки.

Необхідно також врахувати, що оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме як фізичну особу, а не підприємство. Відтак відповідач повинен був довести, що саме позивач був належним чином повідомлений про виклик та, будучи обізнаним про нього, без поважних причин не виконав покладений на нього обов`язок.

Таких доказів відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА» отримало 20.01.2026 лист від 05.01.2026 № 119 про необхідність явки керівника підприємства для складання протоколу, також не спростовує зазначеного висновку.

При цьому суд звертає увагу, що відповідач, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваної постанови, посилається на відомості щодо поштових відправлень № R067047612273 та № R067073861257, а також на зазначені у постанові відомості про їх отримання ТОВ «ОБЕРІГ БЕЗПЕКА». Однак належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин відповідачем до суду не надано. Зокрема, матеріали справи не містять роздруківок або інших документів оператора поштового зв`язку щодо відстеження зазначених поштових відправлень, які б підтверджували факт їх отримання, особу одержувача, дату та спосіб вручення, а також не містять доказів вручення саме позивачу повістки чи іншого документа про виклик до ТЦК та СП. Саме лише зазначення таких відомостей у тексті оскаржуваної постанови без надання документального підтвердження не може вважатися належним доказом відповідних обставин.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності прийнятого ним рішення. Відтак посилання відповідача на певні докази, які фактично не надані суду та не можуть бути безпосередньо досліджені судом, не звільняє його від обов`язку довести обставини, покладені в основу оскаржуваної постанови.

За таких обставин суд не має можливості встановити на підставі належних та допустимих доказів ані факт отримання відповідних поштових відправлень, ані тим більше факт особистого повідомлення позивача про необхідність явки до ТЦК та СП, що має істотне значення для встановлення події та складу адміністративного правопорушення.

Крім того, суд не може ототожнювати факт отримання кореспонденції підприємством із належним повідомленням позивача як особи, щодо якої вирішувалося питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.

За статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Статтею 280 КУпАП встановлено обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, до моменту винесення постанови відповідач повинен був встановити не лише факт неприбуття, а й наявність юридично значимого попереднього факту — належного повідомлення саме позивача про виклик.

Такого факту відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

При цьому суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, крім передбаченого законом винятку.

Таким чином, саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність постанови № 146 від 28.01.2026, у тому числі наявність події адміністративного правопорушення та вини позивача.

При вирішенні цієї справи суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо характеру правопорушення, пов`язаного з неявкою за викликом до ТЦК та СП. Правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яке полягає у неявці військовозобов`язаного за викликом до ТЦК та СП, не є триваючим і вичерпується фактом неприбуття у визначені повісткою дату, час та місце. Такий підхід ґрунтується, зокрема, на правовому висновку Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 щодо критеріїв триваючого адміністративного правопорушення.

Отже, для встановлення складу правопорушення у цій справі необхідно встановити, що до визначеної дати явки позивач був належним чином повідомлений про конкретний виклик, знав про обов`язок прибути у визначені дату, час та місце та без поважних причин цього обов`язку не виконав.

Однак таких обставин відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив.

Суд також враховує гарантії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката та користуватися іншими правами, передбаченими законом. Реалізація цих прав передбачає, що особа повинна бути належним чином поінформована про розгляд справи та мати реальну можливість взяти в ньому участь або реалізувати право на правничу допомогу.

З матеріалів справи не встановлено належного доказу того, що позивач був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення таким чином, щоб він мав реальну можливість надати пояснення, подати докази та скористатися правничою допомогою. Відтак посилання відповідача на те, що позивач не з`явився для складання протоколу, саме по собі не свідчить про належне забезпечення його процесуальних прав.

Суд також враховує, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За наведених обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Сам по собі обов`язок громадянина дотримуватися законодавства про військовий облік та мобілізацію не означає автоматичної наявності складу адміністративного правопорушення за відсутності доказів конкретного порушення такого обов`язку та вини особи. При цьому суд не заперечує існування передбачених законом обов`язків громадян у сфері військового обліку та мобілізаційної підготовки. Предметом судової перевірки у цій справі є виключно правомірність конкретної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та достатність доказів, на підставі яких таку постанову винесено.

Таким чином, суд вважає, що оскаржувана постанова № 146 від 28.01.2026 не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, оскільки відповідачем не доведено належними доказами факт належного повідомлення позивача про виклик до ТЦК та СП, а відтак не доведено подію та склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 146 від 28.01.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення такого рішення (постанови), а у випадках, передбачених законом, — з дня вручення постанови.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову № 146 винесено 28.01.2026. Позивач зазначає, що про її існування та зміст дізнався лише 25.02.2026 після отримання її поштовим відправленням.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений законом строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували вручення позивачу постанови № 146 від 28.01.2026 у день її винесення або в будь-яку іншу конкретну дату, з якої слід обчислювати встановлений законом строк на її оскарження. Зокрема, відповідачем не надано поштового повідомлення про вручення постанови позивачу, доказів її особистого отримання, відомостей оператора поштового зв`язку про вручення поштового відправлення саме позивачу або інших належних доказів, які б достовірно підтверджували дату отримання постанови.

Саме лише зазначення у матеріалах справи факту направлення постанови поштовим відправленням не свідчить про її вручення позивачу та не дає можливості достовірно встановити дату, з якої для нього розпочався строк на оскарження.

За таких обставин суд виходить із того, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт та дату вручення позивачу оскаржуваної постанови. Натомість позивач зазначає, що отримав постанову лише 25.02.2026, після чого звернувся до суду із цим позовом.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, які б спростовували зазначену позивачем дату отримання постанови, суд вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними.

З урахуванням наведеного, керуючись частиною першою статті 121 та статтею 286 КАС України, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду з позовом про оскарження постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 146 від 28.01.2026.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача понесених ним витрат зі сплати судового збору в розмірі 665 грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , як суб`єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення — задовольнити.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 146 від 28 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 59 500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) гривень - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення – закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - Лапченко О.М.

22.09.2026