Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №369/17374/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/17374/25

Провадження № 2/369/6351/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю та стягнення аліментів.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 18 серпня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис 2017. У шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №442.

Як зазначає позивач, шлюбні відносини між нею та відповідачем припиненні через втрату почуттів, взаємоповаги, взаєморозуміння та розбіжностей поглядів на життя та сім`ю. Спільного господарства не ведуть, подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача, у зв`язку з чим вона наполягає на його розірванні.

Щодо стягнення аліментів позивач зазначає наступне. З липня 2024 року вона змушена була переїхати з дитиною до своїх батьків. Відповідач майже не приділяв уваги дитині не надавав кошти для її забезпечення. У зв`язку із скрутним матеріальним становищем позивач змушена була залишити дитину на своїх батьків та працевлаштуватися у м. Києві на роботу, щоб забезпечити належне фінансове утримання себе та дитини.

На підставі наведеного позивач просила суд: розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18.08.2022 у Солом`янському відділі ДРАЦС м. Києва (свідоцтво серії НОМЕР_1 ); визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача аліменти на користь дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року залучено Службу у справах дітей Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог до участі у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з`явилася, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи у його відсутності, щодо задоволення позовних вимог не заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Разом з тим, через канцелярію суду подала клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Оцінивши усі докази, зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов наступних висновків.

Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із сімейного законодавства.

Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

У відповідності до вимог ст. 24 Сімейного Кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. За правилами, встановленими ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що 18 серпня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис 2017. У шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №442.

Щодо вимоги про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

Спільне життя подружжя не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між позивачем та відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси. Сім`ю зберегти неможливо.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною 2 ст. 104 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».

Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

З врахуванням того, що позивач категорично не бажає примиритися, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити принципу добровільності шлюбу та їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.

Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Враховуючи наведене, з`ясувавши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємини подружжя, дослідивши письмові докази, суд вважає подальше сімейне життя подружжя і збереження сім`ї суперечить інтересам сторін, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю, суд зазначає наступне.

Оцінюючи доводи позовної заяви, суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 2, 8, 9 та 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Частинами 6, 8 ст. 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

У частині 1 статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 ст. 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму ВСУ №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У ході судового розгляду встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так фактично проживає і від якої батько дитини не вимагав та не вимагає зміни її місця проживання.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з нею, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки відповідач не вимагав від позивача змінити місце проживання дитини.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому, той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

На підставі вищевикладеного у задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини слід відмовити у повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №78-ХІІ, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, самого платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно ч. 1 та ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

В абз. 4 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3наголошується, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Заявляючи вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі позивач зазначила, що відповідач зобов`язаний на рівні із нею матеріально забезпечувати дитину.

При визначенні розміру аліментів суд виходить із встановлених обставин у справі. З матеріалів справи вбачається, що відповідач офіційно працевлаштований, отримує стабільний дохід, за ним на праві власності зареєстровані транспортні засоби. Інших неповнолітніх дітей або батьків на утриманні не має.

Визначаючи розмір аліментів, що підлягають до стягнення, суд враховує положення ч. 1 ст. 182 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

По змісту ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи позицію відповідача, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи що спільна дитина сторін проживає разом з позивачем, у зв`язку з чим цілодобовий обов`язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні, контролі, враховуючи вік дитини, суд прийшов до переконання, що з відповідача необхідно стягнути аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму щомісячно до досягнення дитиною повноліття, оскільки такий розмір є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, відповідатиме інтересам дитини, рівності сторін в їх обов`язку щодо утримання та можливості відповідача сплачувати такий розмір аліментів.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Позов ОСОБА_1 пред`явлено 22 вересня 2025 року, відтак аліменти суд присуджує саме з цього дня.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову (вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір`ю) ОСОБА_1 сплатила судовий збір у загальному розмірі 2422 грн 40 коп., який підлягає частковому стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно, суд присуджує стягнення з відповідача судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп. в дохід держави за вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини, оскільки позивач звільнена від сплату судового збору у цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110-112, 160, 161, 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного Кодексу України, ст.ст.4, 10, 12, 13, 76,81, 141, 263, 265, 273, 280-282, 354, 365 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 серпня 2022 року Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис № 2017, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з 22 вересня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 17 серпня 2026 року.

Суддя Ірина КОЗАК