Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №361/3081/26 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/3081/26

Провадження № 2/361/1533/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 р. м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ведмідь Н.В.

за участю секретаря Чуняк В.О.

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за невиконання зобов`язання яке виникло з рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року у справі № 361/7109/15-ц, а саме 3 % річних у розмірі 17 038,74 грн та інфляційних втрат у розмірі 330 704,67 грн, а також судових витрат у розмірі 18 000,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначав, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року з ОСОБА_4 на його користь стягнуто борг у сумі 731 246,69 грн.

Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 52090649, у межах якого проведено ряд виконавчих дій, однак станом на день подання позову кошти з боржника не стягнуто, а тому, на думку позивача, він має право на нарахування та стягнення 3 % річних з 07 березня 2023 року по 06 березня 2026 року та інфляційних втрат, починаючи з 27 листопада 2015 року по 06 березня 2026 року.

09 червня 2026 року представник відповідача Панамаренко Д.М. подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 48-52), в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що розмір позики між сторонами становив 22 700 доларів США, суд стягнув суму боргу у гривнях у розмірі 539 616,36 грн, а також судовим рішенням задоволено вимоги про стягнення 3 % річних у сумі 2 483,71 грн та процентів у розмірі облікової ставки НБУ в сумі 189 146,62 грн.

Посилався на те, що, ухвалюючи рішення, суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті гривні за офіційним курсом НБУ, а тому індексація іноземної валюти не підлягає. Також звернув увагу на дію пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким у період воєнного стану позичальники звільняються від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплачувати неустойку за прострочення виконання зобов`язання.

Крім того, представник відповідача зазначив, що суд вже стягував з відповідача 3 % річних та проценти у розмірі облікової ставки НБУ. Вказував, що під час обрахунку індексу інфляції індекси не додаються, а перемножуються, у зв`язку з чим розрахунок позивача є неправильним. Крім того, зазначив, що сума до стягнення за судовим рішенням становила 539616,36 грн, а не 189 146,62 грн, з якої проводить обрахунок позивач.

Також представник відповідача заявив про сплив позовної давності та зазначив, що строк позовної давності сплив 01 квітня 2020 року.

Крім того, вважав заявлений розмір судових витрат у сумі 18 000,00 грн на професійну правничу допомогу завищеним, необґрунтованим та таким, що не відповідає критерію співмірності, у зв`язку з чим просив відмовити у їх відшкодуванні або зменшити їх розмір.

15 червня 2026 року представник позивача Кошалковська Н.В. подала відповідь на відзив (а.с. 60-66), в якій підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник позивача заперечувала проти доводів відповідача щодо застосування позовної давності, зазначаючи, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних виникає за кожен період прострочення до фактичного виконання зобов`язання.

Посилалася на те, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року у справі № 361/7109/15-ц з відповідача стягнуто заборгованість у гривні, однак рішення суду залишається невиконаним, а тому позивач має право на стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум за період невиконання рішення.

Також позивач заперечував проти застосування до спірних правовідносин положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, посилаючись на те, що заявлені вимоги стосуються наслідків невиконання судового рішення, а не штрафних санкцій за первісним договором позики.

Щодо доводів про валюту первісного зобов`язання зазначила, що рішенням суду визначено суму до стягнення у гривні.

У подальшому представник позивача Вітровчак В.А. подав заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 101-107), посилаючись на необхідність уточнення бази та періоду нарахування з урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України, спеціального регулювання відповідальності позичальника в період дії воєнного стану та правил позовної давності.

Зазначив, що рішенням суду від 30 березня 2016 року основний борг визначено у гривневому еквіваленті в сумі 539 616,36 грн, яке залишається невиконаним.

У зв`язку з цим просив стягнути 3 % річних за період з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в сумі 48 565,47 грн та інфляційні втрати за період з березня 2019 року по січень 2022 року в сумі 107 638,83 грн, а всього 156 204,30 грн.

Представник позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги з урахуванням їх зменшення підтримала у повному обсязі. Зазначила, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року на теперішній час не виконано, а заборгованість відповідачем не погашена у повному обсязі.

Також представник позивача зазначила, що докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Зазначив, що відповідач не має наміру ухилятися від виконання судового рішення та частково погашає заборгованість. Посилався також на те, що первісне грошове зобов`язання було визначене в іноземній валюті, у зв`язку з чим, на його думку, інфляційні втрати нарахуванню не підлягають. Крім того, зазначив, що рішенням суду вже стягнуто 3 % річних та проценти у розмірі облікової ставки НБУ. Під час розгляду справи також посилався на погіршення матеріального стану відповідача та те, що його син є особою з інвалідністю.

Представник відповідача повідомив, що докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Судом встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року у справі № 361/7109/15-ц, з яким погодився апеляційний суд, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу було задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у сумі 731 246 гривень 69 копійок, а також 6 333 гривні 60 копійок за сплачений судовий збір та 3850 гривень за надання правової допомоги. (а.с. 18-19).

З указаного рішення вбачається, що 01 жовтня 2013 року ОСОБА_4 склав розписку, відповідно до якої отримав від ОСОБА_3 22 700 доларів США для власних потреб та зобов`язався повернути отримані кошти до 01 жовтня 2015 року.

Рішенням суду від 30 березня 2016 року встановлено факт існування між сторонами договору позики та обов`язок відповідача повернути отримані за договором кошти.

При цьому, в рішенні суд вказав, що з урахуванням вимог ст.ст. 524, 533 ЦК України, суд стягує суму боргу у гривнях, яка зазначена у позовній заяві про збільшення позовних вимог та становить 539 616,36 грн, що еквівалентно 22 700 доларів США станом на 26.11.2015 року.

Крім основної суми боргу, вказаним рішенням суду з ОСОБА_4 було стягнуто 2 483,71 грн 3 % річних та 189 146,62 грн процентів за користування позикою, а всього – 731 246,69 грн.

Судове рішення набрало законної сили 27.07.2016.

Постановою Верховного суду від 30 січня 2018 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 липня 2016 року залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з інформацією про виконавче провадження, на виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року у справі № 361/7109/15-ц 08 серпня 2016 року видано виконавчий лист, який 01 вересня 2016 року надійшов на виконання до органу державної виконавчої служби. (а.с. 11-17)

За виконавчим документом з відповідача підлягало стягненню 731 246,69 грн боргу, 6333,60 грн судового збору та 3 850,00 грн витрат на правову допомогу, а загальна сума, визначена до стягнення, становила 741 430,29 грн.

01.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та станом на 30.09.2016 сума звернення стягнення становила 815673,31 грн.

У межах виконавчого провадження № 52090649, відкритого 01 вересня 2016 року, державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання рішення, зокрема накладено арешт на кошти та майно боржника, звернуто стягнення на кошти, вжито заходів щодо розшуку майна боржника.

Як зазначає позивач та не заперечується представником відповідача, основна сума заборгованості на час розгляду цієї справи у повному обсязі не погашена.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є наслідком прострочення виконання саме грошового зобов`язання.

При цьому ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості саме по собі не припиняє грошового зобов`язання та не звільняє боржника від передбачених статтею 625 ЦК України наслідків його невиконання.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 зазначив, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.

Верховний Суд також зазначив, що судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов`язання, оскільки характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, а судове рішення лише надає такому обов`язку безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу.

Таким чином, саме по собі ухвалення рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року не припинило обов`язку відповідача з повернення основної суми позики.

Водночас предметом розгляду у цій справі не є повторне стягнення суми боргу, вже присудженої рішенням суду від 30 березня 2016 року, а вимога про застосування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України наслідків прострочення виконання цього грошового зобов`язання за період, який не був предметом розгляду у попередній справі.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 також наголосив, що 3 % річних та інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, а 3 % річних мають компенсаційний, а не штрафний характер.

З огляду на це стягнення у попередньому судовому рішенні 2 483,71 грн 3 % річних за попередній період прострочення не позбавляє позивача права вимагати 3 % річних за інший, наступний період прострочення основного грошового зобов`язання.

Водночас базою для нового нарахування є саме сума простроченого основного грошового зобов`язання, а не раніше присуджені 3 % річних, інфляційні втрати чи інші додаткові платежі.

Такий підхід відповідає правовій природі платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки вони є акцесорними щодо основного грошового зобов`язання та не перетворюються внаслідок їх присудження на самостійне основне зобов`язання.

Таким чином, базою для проведення розрахунку у цій справі є 539 616,36 грн основного боргу, визначеного рішенням суду від 30 березня 2016 року, а не загальна сума 731 246,69 грн, присуджена цим рішенням, яка включала також 189 146,62 грн процентів за користування позикою та 2483,71 грн 3 % річних.

Щодо доводів представника відповідача про неможливість нарахування інфляційних втрат у зв`язку з тим, що первісне зобов`язання було визначене в доларах США, суд зазначає таке.

Зобов`язання за договором позики від 01 жовтня 2013 року було визначене у сумі 22 700 доларів США.

Разом з тим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року, яке набрало законної сили, основну суму заборгованості було визначено до стягнення у національній валюті України – 539 616,36 грн.

При цьому зазначена сума була визначена судом як еквівалент 22 700 доларів США станом на 26 листопада 2015 року, однак у резолютивній частині рішення до стягнення визначено саме гривневу суму.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 розмежував випадки, коли грошове зобов`язання залишається визначеним в іноземній валюті або з валютною прив`язкою, та випадки, коли заборгованість за валютним зобов`язанням визначена кредитором у позові в національній валюті та судом стягнута саме у гривнях без валютної прив`язки.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що якщо кредитор визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові у національній валюті – гривні, і така заборгованість була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, кредитор має право на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість за весь час прострочення її виконання.

Отже, визначальним для вирішення цього питання є не валюта первісного договору позики сама по собі, а те, в якій валюті та в який спосіб визначено і підлягає виконанню грошове зобов`язання за судовим рішенням.

Оскільки рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року до стягнення визначено 539 616,36 грн, без визначення в резолютивній частині обов`язку відповідача сплатити еквівалент у доларах США або здійснити перерахунок відповідно до зміни курсу іноземної валюти, предметом виконання є грошове зобов`язання у національній валюті України.

За таких обставин посилання представника відповідача на валюту первісного договору не спростовує права позивача на нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу, визначену до стягнення рішенням суду саме у гривнях.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 зазначив, що загалом інфляційні втрати не нараховуються на зобов`язання, визначене безпосередньо в іноземній валюті. Водночас у разі, коли заборгованість за валютним зобов`язанням визначена кредитором у національній валюті та стягнута судом саме у гривнях, кредитор має право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на таку заборгованість за час прострочення її виконання.

За таких обставин посилання представника відповідача на валюту первісного договору не спростовує права позивача на нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу, визначену до стягнення рішенням суду саме у гривнях.

ЄСПЛ у рішенні від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" звертав увагу, що одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Представник відповідача посилався на те, що в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Разом з тим позивач у заяві про зменшення позовних вимог визначив період нарахування 3 % річних з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, а інфляційних втрат – з березня 2019 року по січень 2022 року.

Таким чином, заявлені до стягнення суми стосуються періоду, який закінчився до введення в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року.

Отже, положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не є правовою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за заявлений позивачем період.

Щодо позовної давності суд зазначає наступне.

Представник відповідача посилався на сплив позовної давності, зазначаючи, що строк звернення з відповідними вимогами сплив 01 квітня 2020 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим порядок перебігу позовної давності у спірний період зазнав спеціального законодавчого регулювання у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану.

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 751/4086/24, аналізуючи порядок перебігу позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, зазначив, що якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то її перебіг спочатку був продовжений на час дії карантину, надалі – на строк, визначений законодавством у зв`язку з воєнним станом, а з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності зупинився на строк дії воєнного стану.

Верховний Суд також зазначив, що звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних без обмеження останніми трьома роками, що передували поданню позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

У цій справі позивач заявляє вимоги за період, який розпочинається 24 лютого 2019 року, тобто до моменту, на який припадає дія спеціального законодавчого регулювання перебігу позовної давності у зв`язку з карантином.

З огляду на наведені положення та актуальну правову позицію Верховного Суду доводи відповідача про сплив позовної давності щодо заявленого позивачем періоду не є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача посилався на те, що відповідач частково погашає заборгованість.

Разом з тим сам по собі факт часткового виконання зобов`язання не спростовує наявності прострочення його виконання та права кредитора на застосування статті 625 ЦК України.

Водночас у разі здійснення часткових платежів розмір простроченого основного зобов`язання підлягає відповідному зменшенню з моменту зарахування такого платежу, що має значення для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

Однак представником відповідача не наведено конкретних сум та дат здійснених платежів, які б свідчили про необхідність іншого розрахунку заявлених позивачем сум за визначений ним період, та не надано відповідного свого розрахунку.

При цьому відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 наголосив, що суд при визначенні розміру заборгованості повинен дослідити поданий розрахунок, перевірити його у взаємозв`язку з іншими доказами, а у разі незгоди з ним зазначити правові аргументи на його спростування та навести власний розрахунок. При цьому суд не може виходити за межі визначеного позивачем періоду, протягом якого, на його думку, мало місце невиконання грошового зобов`язання.

Таким чином, відсутність конкретизованих даних про платежі, які могли б вплинути на розмір заборгованості у заявлений період, не дає підстав для зміни бази розрахунку за припущеннями.

Посилання представника відповідача на відсутність у нього умислу ухилятися від виконання судового рішення не впливає на правильність вирішення спору, оскільки для застосування частини другої статті 625 ЦК України визначальним є факт прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не ставиться у залежність від наявності вини боржника у формі умислу.

Так само не є підставою для звільнення від відповідальності за статтею 625 ЦК України саме по собі посилання на погіршення матеріального стану відповідача, оскільки такі обставини не припиняють грошового зобов`язання та не передбачені законом як підстава для звільнення від наслідків його прострочення, 3 % річних, передбачені статтею 625 ЦК України, є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів річних, який не підлягає зменшенню судом.

Отже, наведені представником відповідача обставини не є правовою підставою неврахування передбачених законом наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Щодо періоду та розміру 3 % річних суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути 3 % річних за період з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

Такий період визначений позивачем самостійно та не включає період після 24 лютого 2022 року.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних нараховуються від простроченої суми за весь час прострочення.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 зазначив, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, а ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права нараховувати 3 % річних до моменту фактичного виконання.

У цій справі простроченою сумою є 539 616,36 грн. Тривалість заявленого періоду з 24 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року становить 1095 календарних днів.

Розрахунок 3 % річних за цей період становить:

539 616,36 грн ? 3 % ? 1095 днів / 365 днів = 48 565,47 грн.

Отже, заявлений позивачем розмір 3 % річних у сумі 48 565,47 грн відповідає сумі основного боргу та тривалості заявленого періоду прострочення.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено компенсацію кредитору втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Інфляційні втрати визначаються шляхом послідовного застосування індексів споживчих цін за весь відповідний період прострочення до суми простроченого основного боргу.

Актуальна правова позиція Верховного Суду з цього питання викладена, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 751/4086/24.

Верховний Суд зазначив, що інфляційні втрати за частиною другою статті 625 ЦК України розраховуються не за окремі ізольовані інтервали часу, а за весь період прострочення як єдиний послідовний процес. У зв`язку з цим під час розрахунку мають враховуватися всі місяці прострочення, у тому числі ті, в яких індекс споживчих цін був меншим за 100 %, тобто мав місце дефляційний процес. Виключення таких місяців призводило б до штучного збільшення розміру інфляційних втрат.

Офіційні індекси споживчих цін за відповідні місяці оприлюднені органами державної статистики. Зокрема, індекси за 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік та січень 2022 року підтверджуються офіційними статистичними даними.

За розрахунком позивача, сума інфляційних втрат за період з березня 2019 року по січень 2022 року становить 107 638,83 грн.

Суд, перевіривши наведений позивачем розрахунок виходячи із суми основного боргу 539616,36 грн та офіційних індексів інфляції за визначений період, погоджується з визначеним позивачем розміром інфляційних втрат.

Таким чином, загальний розмір передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум, які підлягають стягненню з відповідача, становить: 48 565,47 грн 3 % річних та 107 638,83 грн інфляційні втрати, а всього – 156 204,30 грн.

Проаналізувавши надані позивачем докази в їх сукупності на предмет їх належності, достовірності, достатності та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку нормам матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_3 з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що представник позивача та представник відповідача до закінчення судових дебатів зробили заяви про подання доказів на підтвердження їх розміру у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішено судом після подання відповідних доказів у встановлений законом строк.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, статтями 526, 599, 610, 611, 625, 1046-1051 ЦК України, суд

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за невиконання зобов`язання яке виникло з рішення суду - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за невиконання зобов`язань за рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2016 року: 3 % річних за період з 24.02.2019 по 23.02.2022 року в розмірі 48565, 47 грн та інфляційні втрати за період з березня 2019 року по січень 2022 року в розмірі 107638,83 грн, а всього 156204,30 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3477,43 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 22 вересня 2026.

Суддя Н.В. Ведмідь