Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №280/1322/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1322/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 в адміністративній справі №280/1322/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за період відрядження з 17 серпня 2024 року по 23 жовтня 2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови КМУ № 168 за період з 17 серпня 2024 року по 23 жовтня 2024 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що у період з 17 серпня 2024 року по 23 жовтня 2024 року на підставі відповідного бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2024 року з а № 2725дск його було відряджено в район виконання завдань Військової частини НОМЕР_2 . На думку позивача, підставою для нарахування та виплати йому в повному обсязі додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100000 грн. є факт його безпосередньої участі в активних бойових діях чи в заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який підтверджується витягами з журналу ведення бойових дій Військової частини, посвідченням про відрядження, а також довідками про його безпосередню участь у бойових діях або заходах.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції повною мірою не з`ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема проігноровано те, що: позивача було офіційно відряджено до в/ч НОМЕР_1 наказом командира (в/ч НОМЕР_3 ) з 17.08.2024 року; Наказ про повернення позивача з відрядження до в/ч НОМЕР_3 датовано лише 24.10.2024 року; весь цей час позивач юридично перебував у статусі відрядженого військовослужбовця; жодних наказів про повернення позивача до в/ч НОМЕР_3 у період з 17.08.2024 по 23.10.2024 позивачу не було доведено; скасування наказу про СЗЧ підтверджує, на думку апелянта, поважність причин його відсутності у ППД НОМЕР_3 та підтверджує його статус військовослужбовця, що виконує обов`язки.

Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді розвідника-далекомірника відділення управління командира батареї мінометної батареї у Військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_5 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 17 серпня 2024 року №232, позивача було відряджено у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , з 17 серпня 2024 року для виконання службових та бойових завдань на підставі бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2024 року №2725дск та посвідчення про відрядження солдата ОСОБА_2 (вих. № 341 від 17 серпня 2024 року).

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 №300 від 24 жовтня 2024 року, позивач 24 жовтня 2024 року прибув з відрядження (з розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_3 та приступив до виконання службових обов`язків.

Також встановлено, що стосовно позивача видавався наказ командира Військової частини НОМЕР_3 від 14 жовтня 2024 року №290, яким позивача визнано таким, що самовільно залишив частину (СЗЧ).

В той же час, пунктом 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_3 №300 від 24 жовтня 2024 року, пункт про самовільне залишення військової частини скасовано як такий, що не реалізований, на підставі рапорту начальника групи психологічного супроводу.

Оскільки позивачу у період з серпня по жовтень 2024 року не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, представником позивача до Військової частини НОМЕР_1 направлено запит про надання інформації щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, зокрема з проханням надати довідку про нарахування додаткової винагороди.

У відповідь на вищезазначений запит, листом від 23 квітня 2025 року відповідач повідомив представника позивача про відмову у наданні довідки для нарахування додаткової винагороди, посилаючись на наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №243 від 19 серпня 2024 року, з урахуванням якого позивач вважається відкликаним від виконання завдань з 17 серпня 2024 року.

Вважаючи протиправними дії щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ № 168, у період з 17 серпня 2024 року по 23 жовтня 2024 року, позивач звернувся до суду із позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено, що у період з 17 серпня 2024 року по 23 жовтня 2024 року позивач брав безпосередню участь у бойових діях або здійснював заходи з національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. А отже, відповідачем не порушено право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року за спірний період.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правові підстави нарахування та виплати додаткової винагороди регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII), Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII), постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - постанова № 704), наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 “Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Порядок №260).

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до положень частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 2, 3 постанови №704 грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 8 постанови № 704 встановлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 розділу I Порядку №260, в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 8 розділу I Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Згідно з положеннями пункту 14 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану” від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини 2 статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію”, Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова №168), пунктом 1 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до пунктів 1-2 Постанови №168 в редакції, чинній станом на дату спірних правовідносин, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Наказом Міністерства оборони України № 44 від 25 січня 2023 року, який набув чинності з 01 лютого 2023 року, внесені зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, і доповнено цей Порядок новим розділом XXXIV “Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану”.

Відповідно до пункту 2 цього розділу, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.

Положеннями п. 3, 4 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Аналіз наведених норм чинного законодавства, з урахуванням вимог щодо їх дії в часі, дає можливість зробити висновок про те, що на період дії воєнного стану особи, визначені у пункті 1 Постанови №168, у тому числі військовослужбовці Збройних Сил України, мають право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн за умови безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

При цьому перебування позивача у спірний період на військовій службі, виконання обов`язків, пов`язаних із її проходженням, не є автоматичною підставою для нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі 100000 грн без дотримання умов, встановлених Постановою №168.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168, та у зв`язку з виданням наказу Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 “Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам”, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233, та на який посилається відповідач у справі, Міністерством оборони було видано офіційне роз`яснення за №5718/з від 06 березня 2023 року із наступним змістом:

Керівникам пунктів управління, управлінь (штабів) угруповань військ (сил), Сил оборони держави, командирам військових частин (установ, організацій), військових частин резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання бойових (спеціальних) завдань у складі управління (штабу) угруповання військ (сил) за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення.

У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, військових частин резерву Головнокомандувача Збройних Сил України з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 року по справі № 520/12906/23 звернув увагу на необхідність з`ясування, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував позивач, перебуваючи на військовій службі упродовж спірного періоду та чим це підтверджується.

Спір у цій справі виник через невиплату військовослужбовцю, який проходить службу в військовій частині НОМЕР_2 , збільшеної до 100 000 грн. додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, за період відрядження до іншої Військової частини НОМЕР_1 , яка наразі є правонаступником військової частини НОМЕР_2 .

Колегією суддів з матеріалів справи, а саме, довідки Військової частини НОМЕР_3 від 01 червня 2025 року за № 1561/413 встановлено, що позивач у періоди з 11 липня 2024 року по 16 серпня 2024 року, з 24 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, з 11 листопада 2024 року по 14 березня 2025 року, з 03 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із російською агресією перебуваючи в АДРЕСА_1 громади Волноваського району Донецької області згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) та журналами бойових дій, що є належними доказами у розумінні пунктів 3,4 розділу XXXIV Порядку № 260.

За період 01 серпня 2024 року по 16 серпня 2024 року, з 24 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, з урахуванням довідки від 25 березня 2026 року за № 1559/8274, позивачу була нарахована та виплачена додаткова винагорода у збільшеному розмірі.

Водночас колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження права на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за період з 17 серпня 2024 року по 23 жовтня 2024 року в розумінні пунктів 3, 4 розділу XXXIV Порядку № 260.

Посилання позивача на те, що листом від 05 січня 2026 року відповідач нібито підтвердив його участь у заходах та виконання бойових завдань у спірний період, є безпідставними, оскільки копію зазначеного листа до суду не надано, а оновлена довідка за встановленою формою відповідачем не видавалася.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції обґрунтовано посилався на те, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 243 від 19.08.2024 припинив фактичне залучення позивача до виконання завдань у складі цієї частини із зазначеної дати у зв`язку з відкликанням. Водночас наявність суперечливих довідок про участь у бойових діях (від 01.06.2025 та від 05.01.2026) вимагала від позивача надання чітких первинних документів бойового обліку (витягів із журналів бойових дій, бойових донесень) саме за спірний період серпня-жовтня 2024 року.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт проходження військової служби не є автоматичною підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за відсутності документального підтвердження виконання визначених Постановою КМУ № 168 та Порядком № 260 умов.

Також слід зазначити, що сам по собі юридичний статус відрядженого військовослужбовця або формальне перебування у списках без документального підтвердження безпосередньої участі у заходах, передбачених Постановою КМУ № 168, не є безумовною підставою для виплати додаткової винагороди. Виплата має компенсаторний характер за реальне виконання бойових завдань у визначених зонах бойових дій.

Доводи апелянта про те, що скасування наказу про СЗЧ автоматично породжує право на отримання «бойових» виплат за весь час відсутності у штатній частині, є помилковими. Скасування наказу про СЗЧ свідчить лише про відсутність підстав для притягнення до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності через поважність причин відсутності, проте воно не підтверджує фактичного виконання бойових завдань у розумінні Постанови КМУ № 168 за відсутності відповідних відомостей у журналах бойових дій частини, до якої він був відряджений.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про правомірність ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 17 серпня 2024 року по 23 жовтня 2024 року є правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Викладені обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 в адміністративній справі №280/1322/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова