Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 20 вересня 2026 р.
Справа: №280/315/26
Суддя: Кальник В.В.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/315/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі
апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 в адміністративній справі №280/315/26
за позовом ОСОБА_1
до Бюро економічної безпеки України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:
а) у 2021 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX у розмірі 2270,00 грн;
б) у 2022 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX у розмірі 2481,00 грн;
в) у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX у розмірі 2684 грн;
г) у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн;
ґ) у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11. 2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн.;
- зобов`язати Бюро економічної безпеки України (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 31, код ЄДРПОУ 44168316) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за період з 19.11.2021 по 14.01.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, а саме:
а) у 2021 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX у розмірі 2270,00 грн;
б) у 2022 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX у розмірі 2481,00 грн;
в) у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX у розмірі 2684 грн;
г) у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн;
ґ) у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11. 2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 19.11.2021 по 14.01.2025 проходив службу у Бюро економічної безпеки України. Позивач вважає, що в порушення частини третьої статті 31 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” від 28.01.2021 №1150-ІХ та пункту 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068, у 2021-2025 роках відповідачем протиправно здійснювалась виплата грошового забезпечення не виходячи з “прожиткового мінімуму для працездатних осіб”, а з урахуванням “прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні”, визначеного Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.11.2021 по 14.01.2025 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: у 2021 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX у розмірі 2270,00 грн; у 2022 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX у розмірі 2481,00 грн, у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX у розмірі 2684 грн, у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн, у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн.
Зобов`язано Бюро економічної безпеки України перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20.11.2021 по 14.01.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, а саме: у 2021 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX у розмірі 2481,00 грн, у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX у розмірі 2684 грн, у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн, у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11. 2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суд та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовної заяви.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції помилково виходив із наявності колізії між положеннями Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки. Зауважив, що застосування фіксованого розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102 гривні для визначення посадових окладів працівників Бюро економічної безпеки України є правомірним. Також послався на неповне дослідження судом обставин справи щодо формування фонду грошового забезпечення працівників БЕБ. Окремо зауважив, що суд першої інстанції відхилив як безпідставні доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Позивач подав відзив на скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Від скаржника та позивача до суду надійшли додаткові пояснення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 наказом Бюро економічної безпеки України «Про прийом на службу» від 19.11.2021 № 33-к прийнято на службу до Бюро економічної безпеки України з 20.11.2021 та призначено на посаду старшого детектива Департаменту детективів по переводу з Державної фіскальної служби України з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 46 244 грн. на місяць, як переможця конкурсу.
Наказом Бюро економічної безпеки України «Про переведення працівників» від 20.11.2021 № 38-к старшого детектива Департаменту детективів ОСОБА_1 з 21.11.2021 переведено на посаду старшого детектива Департаменту детективів з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 46 244 грн. на місяць.
Наказом Бюро економічної безпеки України «Про переведення працівників» від 27.01.2022 № 13-к старшого детектива Департаменту детективів ОСОБА_1 з 27.01.2022 переведено на посаду старшого детектива Головного підрозділу детективів з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 46 244 грн. на місяць.
Наказом Бюро економічної безпеки України «По особовому складу» від 19.07.2022 № 322-к старшого детектива Головного підрозділу детективів ОСОБА_1 з 19.07.2022 переведено на посаду старшого детектива Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) (код посади 4.2.1.261) з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 46 244 грн. на місяць.
Наказом Бюро економічної безпеки України «Про присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки України» від 01.12.2022 № 606-к ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання середнього начальницького складу – лейтенант Бюро економічної безпеки України.
Наказом Бюро економічної безпеки України «Про переведення працівників» від 15.03.2024 № 38-к/ДСК-ДП старшого детектива Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) (код посади 4.2.1.236) лейтенанта Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 з 15.03.2024 переведено на посаду старшого детектива Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) (код посади 4.2.1.226) з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 46 244 грн. на місяць.
Наказом Бюро економічної безпеки України «Про увільнення ОСОБА_2 від виконання службових обов`язків у зв`язку із призовом на військову службу» від 15.01.2025 № 13-к/ДСК-ДП позивача з 14.01.2025 увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку із призовом на військову службу під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення зі служби.
Наказом Бюро економічної безпеки України «Про присвоєння спеціального звання Бюро економічної безпеки України» від 28.02.2025 № 36-к/ДСК-ДП лейтенанту ОСОБА_1 з 01.03.2025 присвоєно чергове спеціальне звання середнього начальницького складу – старший лейтенант Бюро економічної безпеки України.
29 грудня 2025 року позивачем направлено до Бюро економічної безпеки України заяву про здійснення перерахунку та виплату грошового забезпечення за 2021 - 2025 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону про державний бюджет на відповідний рік.
Листом від 28.01.2026 № 11/8.3/966-26 відповідачем повідомлено позивача про те, що розмір прожиткового мінімуму впродовж 2021 - 2025 для визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ не змінювався, а отже Бюро не має підстав для перерахунку грошового забезпечення за період служби в БЕБ.
Не погоджуюсь із такими діями відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення в заниженому розмірі, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак, наявності підстав для задоволення адміністративного позову частково.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 1150-ІХ, Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.
Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.
Частина 1 статті 14 Закону № 1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.
Стаття 19 Закону № 1150-ІХ встановлює, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.
В свою чергу, згідно зі статтею 31 Закону № 1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.
Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», Кабінетом Міністрів України Постановою від 06.10.2021 за № 1068 (далі - Умови №1068, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки.
Згідно з п. 2 Умов № 1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.
Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме: частина третя статті 31 Закону України № 1150-ІХ та п. 2 Умов № 1068.
З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 справа № 120/1196/19-а, від 30.03.2023 у справі № 420/11945/21 та від 31.10.2023 у справі № 160/8058/22.
У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29.01.2019 у справі № 807/257/14 та від 25.05.2022 справа №120/1196/19-а. Крім того, про перевагу норм lexspecialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії», заява № 7888/03, пункт 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії», заява № 10519/03).
Відтак, колегія суддів зазначає, що розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 за №966-XIV(далі - Закон №966-XIV, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Положеннями ст.1 Закону №966-XIVпередбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV вбачається закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Положеннями ст. 4 Закону №966-XIVпередбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Отже, Законом №966-XIVне визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтями 7 Законів про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки було введено новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2 102,00 грн.
Слід зазначити, що зміни до Закону № 1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIVщодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
Законом № 1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.
Водночас, приписи Законів про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.
Закони про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22.
Відтак, застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів працівників БЕБ у згаданому періоді, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі № 966-ХІV не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності.
Колегія суддів також зазначає, що посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 з приводу того, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, з огляду на те, що ці правові висновки стосуються розміру суддівської винагороди, встановленої Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас, предметом даного спору є розмір грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, які регулюються іншими законами, зокрема, ст. 31 Закону № 1150-ІХ та Умовами № 1068, а відтак, правові висновки, наведені у згаданій вище постанові Верховного Суду, не є релевантними до правовідносин у даній справі, тому не підлягають застосуванню у даних правовідносинах згідно ч. 5 ст.242 КАС України.
Щодо тверджень апелянта про «помилковість доводів позивача про нібито підміну понять та наявність колізії між Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» і законами про Державний бюджет України» колегія суддів зазначає, що відповідач намагається здійснити підміну понять та спотворити дійсну суть і зміст закону. У Законі України «Про Бюро економічної безпеки України» чітко зазначено, що розрахунковою величиною для визначення посадового окладу працівника БЕБ є розмір «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року». Тобто спеціальним законом чітко визначено базову одиницю для визначення посадового окладу.
Твердження апелянта про те, що Закон про БЕБ не визначає розмір цієї одиниці, є слушним, однак, подальше спотворене використання цього механізму є очевидним. Закон України «Про Державний бюджет України…» на відповідний рік містить показник, зазначений у Законі України «Про БЕБ», а отже, не можна шукати якийсь інший показник чи прирівнювати наявний до іншої величини.
Твердження відповідача про те, що «законодавець не створив нової соціально-демографічної категорії населення та не запровадив нового виду прожиткового мінімуму, а лише визначив різні випадки використання одного й того самого показника залежно від його функціонального призначення», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спеціальний закон не розрізняє і не встановлює «різних випадків використання» одного й того самого показника. Більше того, у Законі України «Про Державний бюджет України…» на відповідний рік не вказано, що це один і той самий показник.
Протиправно використаний відповідачем показник не відповідає вимогам спеціального закону, а отже, він не міг бути застосований до цих правовідносин, що свідчить про незаконність дій відповідача.
Тому в цій частині доводи відповідача є безпідставними.
Доводи скаржника про неналежне врахування судом першої інстанції аргументів щодо погодження штатних розписів БЕБ Міністерством фінансів України є безпідставними з огляду на таке.
Відсутність у судовому рішенні окремого абзацу з висвітленням позиції відповідача не свідчить про його незаконність. Суд першої інстанції надав належну оцінку всім матеріалам справи, а незгода апелянта зі структурою чи способом викладу тексту рішення не є підставою для його скасування.
Факт погодження штатного розпису Міністерством фінансів України не легітимізує протиправних дій відповідача та не звільняє його від відповідальності. Штатний розпис є внутрішнім документом, і включення до нього незаконних положень з їх подальшим погодженням іншим органом не може звужувати або порушувати права позивача. Згідно з принципом nemo auditor propriam turpitudinem allegans (ніхто не може отримувати вигоду зі своєї протиправної поведінки), посилання на вказаний документ лише додатково підтверджує факт допущеного відповідачем порушення.
Отже, аргументи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.
Щодо доводів скаржника про пропуск строку звернення до суду у цій справі позивачем, колегія суддів зауважує на таке.
Вказане питання вже було предметом розгляду Верховного Суду. За схожих обставин (перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця) Верховний Суд надавав висновки, які неодноразово застосовувалися судами першої та апеляційної інстанцій. Зокрема, в одному з судових рішень зазначено:
«Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави, зокрема, для залишення позовної заяви без руху. А тому, визначаючись щодо строку звернення до суду з цим позовом, суд враховує правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, предметом спору у якій був перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця (за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року), що робить схожим спірне питання строку звернення до суду з позовом у цій справі.
У вказаній постанові судова палата виснувала, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Разом з тим, відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 240/19087/24, початок перебігу строку звернення до суду з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених у період з 19 липня 2022 року сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листка, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Верховний Суд у цій постанові зазначив про те, що грошовий атестат, що видається військовослужбовцю, який вибуває до нового місця служби або звільняється з військової служби, можна віднести до повідомлення про нараховані суми лише за останній місяць служби. Проте спірні правовідносини стосуються щомісячних виплат, а отже, відомості про нараховані суми необхідно встановлювати щодо кожного спірного місяця. Тому Верховний Суд підсумував, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами, що охоплюють період з 19 липня 2022 року, слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до отримання відповіді від відповідача (у разі звернення) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-от докази направлення/видачі розрахункових листків, довідок про грошове забезпечення тощо.»
Оскільки відповідач не надав доказів вручення позивачу розрахункових листків чи інших документів із деталізацією нарахованих виплат, перебіг строку звернення до суду не розпочався.
За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду та про наявність підстав для застосування наслідків пропуску такого пропуску, встановлених КАС України.
У розрізі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідачем не наведено, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 в адміністративній справі №280/315/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Кальник
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua