Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №160/36261/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/36261/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року про відстрочення виконання судового рішення ухваленого у справі №160/36261/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі №160/36261/25 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової академії м.Одеса щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

Зобов`язано Військову академію м.Одеса (код ЄДРПОУ 24983020) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправними дії Військової академії м.Одеса щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.06.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.

Зобов`язано Військову академію м.Одеса здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.06.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позову – відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі №160/36261/25 набрало законної сили 22.04.2026.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року заяву представника Військової академії м. Одеса про продовження строку відстрочення виконання рішення суду – задоволено частково. Відстрочено виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 року в справі №160/36261/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової академії м.Одеса про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії до 01 вересня 2026 року. Ухвала суду мотивована тим, що враховуючи процедуру забезпечення фінансування та виділення коштів для Військової академії м. Одеса, задля виконання рішення суду, суд зробив висновок про можливість часткового задоволення заяви представника відповідача про продовження строку відстрочення виконання рішення суду шляхом відстрочення виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 року в справі №160/36261/25 до 01 вересня 2026 року.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні заяви відповідача.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Також, зазначає про те, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення ухваленого у цій справі, адже за весь час відповідач не здійснив навіть нарахування належних позивачу сум, що свідчить про безпідставність відстрочення виконання рішення суду в частині нарахування.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Частиною 4 статті 378 КАС України визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, частина п`ята вищезазначеної норми передбачає, що відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

В якості підстави для відстрочення виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 у справі №160/36261/25 відповідач вказує на те, що з урахуванням розподілу коштів на новий бюджетний 2026 рік, задля виділення коштів для потреб оборони, в тому числі покриття сум на виконання рішень судів, що набрали законної сили, направлені заявки на фінансування органу вищого штабу, проте станом на день звернення до суду із заявою кошти не виділені.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сформовано розрахунок потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень суду та видатків за КЕКВ 280 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення на травень 2026 року (а.с. 89-119).

У графі 493 вищезазначеного розрахунку на потреби коштів містить інформацію про запит на отримання коштів для ОСОБА_1 на виконання рішення суду ухваленого у справі №160/36261/25.

Враховуючи процедуру забезпечення фінансування та виділення коштів для Військової академії м. Одеса задля виконання рішення суду, а також направлення відповідачем запиту на отримання фінансування для виплати коштів за судовим рішенням ухваленим у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість відстрочення виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 року в справі №160/36261/25 до 01 вересня 2026 року.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення ухваленого у цій справі, адже за весь час відповідач не здійснив навіть нарахування належних позивачу сум, оскільки такі твердження спростовуються відомостями розрахунку потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень суду та видатків за КЕКВ 280 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення на травень 2026 року, який в свою чергу містить інформацію про суму коштів, що підлягає виплаті позивачу за судовим рішенням (а.с. 118).

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №160/36261/25 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №160/36261/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Сафронова

суддя В.А. Шальєва