Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №280/9641/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/9641/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року з питань прийняття звіту про виконання судового рішення ухваленого у справі №280/9641/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі №280/9641/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати з 29.01.2020 по 11.07.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії ОСОБА_1 , без урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок з 29.01.2020 по 11.07.2022 сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позову – відмовлено.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі №280/9641/24 набрало законної сили 18.01.2025.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року встановлено судовий контроль за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №280/9641/24.

29 червня 2026 року від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов звіт про виконання судового рішення у справі №280/9641/24, в якому відповідач посилається на повне виконання судового рішення (а.с. 106-107).

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року прийнято звіт про виконання судового рішення ухваленого у справі № 280/9641/24.

Ухвала суду мотивована тим, що на виконання рішення суду відповідачем було проведено перерахунок та позивачу підлягають нарахуванню грошові кошти у наступних розмірах: 162 676,70 грн перерахунок з 29.01.2020 по 11.07.2022 сум грошового забезпечення, премії ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017; 3507,00 грн - перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік; 5382,60 грн - перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік; 9819,75 грн - перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік; 58918,50 грн - перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні; 46807,48 грн - перерахунок компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки. Разом нараховано 287112,03 грн. Підлягає виплаті (з відрахуванням військового збору при ставці 5%): 272756,43 грн Було виплачено: 161 208,58 грн – 12.12.2025; 11108,17 грн -18.03.2026; 23767,65 грн – 19.06.2026; 76672 грн - 24.04.2026. Разом було виплачено: 272 756,40 грн (копії платіжних інструкцій долучені до справи). При цьому, питання утримання військового збору в розмірі 5% під час розгляду справи по суті не було предметом дослідження у суді, а відтак заходи судового контролю не можуть розповсюджуватися на вказане питання.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та зобов`язати відповідача виконати рішення.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Також, зазначає про те, що згідно з Податковим кодексом України, в 2020 – 2022 роках (за які здійснюється перерахунок грошового забезпечення та інших виплат позивачу) військовий збір був встановлений у розмірі 1,5%. Відповідно, для відновлення порушених відповідачем прав позивача, що встановлено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/9641/24, і належного виконання вказаного рішення, відповідач мав виплатити позивачу 287112,03 – 1,5% = 282805,35 грн. Загальна сума, виплачена позивачу на виконання судового рішення в справі № 280/9641/24 склала 272756,43 грн (161208,58+11108,17+23 767,65+76672,03). Таким чином, недоплачена позивачу сума становить 282805,35 - 272 756,43 = 10048,92 грн.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про те, що виплата доходу на виконання рішення суду здійснюється після утримання із нарахованої суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 5 відсотків, а тому рішення суду виконано у повному обсязі.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Частиною 1 статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, частиною 1 статті 382-3 КАС України визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі №280/9641/24 відповідачем надано копії платіжних інструкцій про виплату за рішенням суду ухваленому у справі №280/9641/24 грошового забезпечення та інших виплат на суму 272756,40 грн із нарахованих 287112,03 грн.

Викладені обставини свідчать про те, що виплачена на виконання судового рішення ухваленого у справі №280/9641/24 ОСОБА_1 сума коштів у розмірі 272756,40 грн здійснена після утримання із нарахованої суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 5 відсотків.

Питання щодо утримання із нарахованої суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 5 відсотків не було предметом судового розгляду у справі №280/9641/24.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суб`єктом владних повноважень наведено обґрунтовані обставини, які свідчать про вжиття ним усіх можливих заходів та виконання судового рішення ухваленого у цій справі, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв звіт.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року з питань прийняття звіту про виконання судового рішення ухваленого у справі №280/9641/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі №280/9641/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Сафронова

суддя В.А. Шальєва