Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №293/969/26 — Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №293/969/26

Провадження №1-кп/293/165/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №1202606061000297 від 23.04.2026 по обвинуваченню ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Браженка Черняхівського району Житомирської області, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , з середньою освітою, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 19.03.2025 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 3 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України,

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив вирок про наступне:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

ОСОБА_4 15.02.2026 приблизно о 12.00 год., достовірно знаючи, що по всій території України введено воєнний стан, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, через металеві ворота проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , та підійшов до господарської будівлі на території домоволодіння, шляхом притискання однієї частини воріт, просунув руку і відкрив засув металевих воріт та увійшов в приміщення.

Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_4 , перебуваючи в середині вищевказаного господарського приміщення, таємно викрав дизельне паливо, що належить потерпілому ОСОБА_5 , загальним об`ємом 100 літрів в полімерних каністрах в кількості 2 шт. об`ємом по 20 літрів та 2 ємкості об`ємом по 30 літрів, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 6063 грн.

Крім цього, ОСОБА_4 , 30.03.2026 приблизно о 12.00 год., достовірно знаючи, що по всій території України введено воєнний стан, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, через металеві ворота проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , та підійшов до господарської будівлі на території домоволодіння, шляхом відчинення воріт, проник у приміщення. Далі, ОСОБА_4 , перебуваючи в середині вищевказаного господарського приміщення, таємно повторно викрав дизельне паливо, що належить потерпілому ОСОБА_5 , загальним об`ємом 200 літрів, в полімерних каністрах в кількості 4 шт. об`ємом 20 літрів та 4 ємкості об`ємом 30 літрів, після чого викраденим майном розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 17046 грн.

II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

У ході судового розгляду справи ОСОБА_4 винним себе у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, дав показання, що 15.02.2026 вдень, знаючи, що сусідка поїхала в місто Житомир, з метою викрадення дизельного палива, через металеві ворота проник на територію її домоволодіння АДРЕСА_2 , та просунувши руку у ворота, відкрив застібку та увійшов в підсобного приміщення. Звідти викрав 100 літрів дизельного палива в 4 каністрах, яке переніс через дорогу у своє домоволодіння, та згодом продав комусь із села. Крім цього, він ОСОБА_4 30.03.2026 вдень знаючи, що сусідки немає вдома, через металеві ворота проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 та зайшов господарської будівлі, звідки таємно викрав дизельне паливо об`ємом 200 літрів у 8 каністрах, а саме переніс його через дорогу у своє домоволодіння, та згодом продав якомусь військовослужбовцю. Про наявність дизельного пального у сусідки він знав, оскільки допомагав їй по господарству, косив траву, та бачив що у підсобному приміщенні біля трактора зберігається дизельне пальне. Його дії при викраденні майна не були ніким помічені, отримані кошти за продане дизельне пальне він витратив на продукти харчування.

Покази ОСОБА_4 є послідовними, логічними, та такими, що не викликають у суду сумніву щодо їх достовірності, добровільності та істинності його позиції.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення вказаного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про обсяг доказів, які потрібно дослідити, та порядок їх дослідження, відповідно до частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, враховуючи, що учасниками судового провадження не заперечується обставин, які стосуються пред`явленого обвинувачення, які показали, що правильно розуміють зміст цих обставин, така їх позиція є добровільною, вони розуміють, що будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд ухвалив визнати недоцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей про речові докази у кримінальному провадженні та процесуальні витрати.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

ІІІ. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Аналізуючи наявність складу злочинів, передбачених ч.4 ст. 185 КК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 квітня 2018 року у справі №569/1111/16-к, "проникнення як кваліфікуюча ознака… передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки "проникнення" не має… При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки "проникнення у житло, інше приміщення чи сховище" … вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном".

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин вчинення злочинів, суд вважає доведеною кваліфікуючу ознаку «проникнення у приміщення».

Враховуючи, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, строк дії якого станом на 30.03.2026 продовжено, тому інкриміновані кримінальні правопорушення правильно кваліфіковано за ознакою вчинення в умовах воєнного стану.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за епізодом від 15.02.2026 як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у приміщення, вчинена в умовах воєнного стану, - за ч. 4 ст. 185 КК України, а також за епізодом від 30.03.2026 як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у приміщення, вчинена в умовах воєнного стану, - за ч. 4 ст. 185 КК України.

Вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч. 4 ст. 185 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена.

З огляду на вік обвинуваченого, а також відсутність будь-яких фактичних даних, які б вказували на неосудність (обмежену осудність) обвинуваченого або перебування його у такому стані до постановлення вироку, суд вважає, що ОСОБА_4 є суб`єктом зазначених злочинів.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

ІV. Мотиви призначення відповідного покарання.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_4 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, утриманців немає, за місцем проживання компрометуючих матеріалів немає, тривалий час проходив військову службу у ЗС України та висловив намір продовжити проходити військову службу у ЗС України, відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно класифікації за ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, особливості й обставини вчинення злочинів: форму вини, мотив і мету, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Судом також враховано, що ОСОБА_4 засуджений вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 19.03.2025 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 3 роки, тобто кримінальні правопорушення 15.02.2026 та 30.03.2026 за ч. 4 ст. 185 КК України ОСОБА_4 вчинив під час іспитового строку.

Так, згідно ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.09.2021 у справі № 127/25037/17 у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід`ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.

Положеннями ч.4 ст.71 КК України встановлено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Враховуючи вищевикладене, дотримуючись засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, керуючись ст. 50, 65 КК України, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі, ближче до нижньої межі, визначивши йому остаточне покарання на підставі ч.3 ст.78, ч.1, 4 ст.71 КК України, за сукупності вироків, шляхом часткового приєднання до даного покарання невідбутої частини покарання за вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 19.03.2025 за ч. 1 ст. 263 КК України.

За наведеного вище, суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Підстав для застосування ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.

Дане покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

V. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Цивільній позов у кримінальному провадженні не пред`явлено.

Арешт на майно, накладений згідно ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 27.04.2026 необхідно скасувати.

Питання процесуальних витрат у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено згідно положень ст. 100 КПК України.

Клопотань про застосування запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні не подано, підстав згідно ст. 177, 178 КПК України для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Керуючись ст. 368,370,373,374,376 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч.3 ст.78, ч.1 ст.71 КК України, ОСОБА_4 до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 19.03.2025 за ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 2 (два) місяця.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту приведення даного вироку до виконання.

Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили не обирати.

Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 27.04.2026 - скасувати після набрання цим вироком законної сили.

Речові докази у кримінальному провадженні, що зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів ВП № 1 Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області, після набрання вироком законної сили: полімерні ємкості білого кольору об`ємом 20 літрів в кількості 2 штук та полімерні ємкості зеленого кольору об`ємом 30 літрів в кількості 2 штук, - повернути ОСОБА_5 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів за проведення судових експертиз в сумі 3850 грн. 88 коп.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок можуть бути подані апеляції до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_6