Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №280/448/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/448/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 в адміністративній справі №280/448/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач – 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – відповідач – 2), в якій позивач просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09 січня 2026 року №963300171927 про відмову у перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області перерахувати ОСОБА_1 з 05 січня 2026 року пенсію за віком з урахуванням частини 2 статті 40 Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2023 - 2025 роки, та здійснити з 05 січня 2026 року виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду України у зв`язку з призначенням пенсії за вислугу років. У зв`язку з досягненням віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, який дає право на виплату пенсії за віком, 05 січня 2026 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із відповідною заявою про призначення пенсії за віком із застосуванням показників заробітної плати за 2023 – 2025 роки. Однак, пізніше позивачу стало відомо, що позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області (з урахуванням принципу екстериторіальності) переведено із пенсії по вислузі років на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, а не за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком (за 2023 - 2025 роки) та рішенням від 09 січня 2026 року за № 963300171927 відмовлено у застосуванні нових показників заробітної плати. Вказане рішення відповідача-1, на думку представника позивача, порушує законні права та інтереси позивача, оскільки воно ґрунтується на безпідставних мотивах і не відповідає критеріям правомірності, тому є протиправним. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 в адміністративній справі №280/448/26 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 з 05 січня 2026 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з 05 січня 2026 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023-2025 роки.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 05 січня 2026 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023-2025 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ґрунтується на тому, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Скаржник зазначає, що позивачку було переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком у межах єдиного Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, а тому на підставі частини третьої статті 45 цього Закону підлягав застосуванню показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії (2014-2016 роки), без застосування нових показників за 2023– 2025 роки. Крім того, скаржник вважає необґрунтованим стягнення витрат на правничу допомогу за відсутності належного детального опису робіт та вказує на порушення правил їх розподілу і стягнення.

Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ґрунтується на тому, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата за періоди страхового стажу із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії. Скаржник зазначає, що процедура призначення пенсії пов`язується з первинним зверненням за призначенням пенсії, тобто вперше за одним з видів пенсій, у той час як переведення з одного виду пенсії на інший є продовженням виплати пенсії, зміненої за кваліфікаційними ознаками на підставі матеріалів пенсійної справи. Крім того, в апеляційній скарзі наголошується, що повноваження органів Пенсійного фонду щодо призначення та виплати пенсії є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Позивач правом подання відзивів на апеляційні скарги не скористався.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з грудня 2014 року та отримувала пенсію за вислугу років згідно з Законом України ”Про пенсійне забезпечення” № 1788-XII як працівник освіти.

05 січня 2026 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням нового показника заробітної плати.

Вказана заява з урахуванням принципу екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

З 05 січня 2026 року відповідачем-1 позивача переведено із пенсії по вислузі років на пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При розрахунку пенсії позивача відповідачем застосовано показник заробітної плати для обчислення розміру пенсії за віком за 2014-2016 роки 8913,83 грн.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №963300171927 від 09 січня 2026 року відмовлено в частині застосування нового показника середньої заробітної плати по народному господарству при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Вважаючи протиправним рішення відповідача-1, з урахуванням якого обчислення розміру пенсії позивача і надалі проводиться без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2023 – 2025 роки, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до преамбули Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року" (далі за текстом - Закон № 1058-ІV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

З 22 грудня 2014 року позивачу призначено пенсію за вислугу років з урахуванням статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику освіти, за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058, що визнається відповідачем-1,2.

З 05 січня 2026 року позивачу відповідачем -1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі її особистої заяви від 05 січня 2026 року.

Призначена позивачу пенсія за віком не була розрахована з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки перед призначенням пенсії за віком, тобто за 2023, 2024 та 2025 роки.

Частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави вважати, що частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року (справа № 127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини 3 статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини 3 статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Зазначені висновки Верховного Суду збігаються з правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.

Так, з 22 грудня 2014 року позивачу було призначено пенсію за вислугу років з урахуванням статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику освіти, за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV позивач звернулася вперше 05 січня 2026 року.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку мало місце саме призначення іншої пенсії (за віком) за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Аналогічний висновок в подібних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17, від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23, від 31 січня 2025 року у справі № 200/1478/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 380/4842/24, від 27 лютого 2025 року у справі № 380/21644/23 та від 11 березня 2025 року у справі № 560/15252/23, від 25.03.2025 у справі № 380/3740/24.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки в даному випадку має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, позивач має право на нарахування та виплату пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії (2026 рік), а саме: за 2023-2025 роки.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи позивача щодо необхідності застосування під час обчислення її пенсії за віком показника середньої заробітної плати по Україні за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2023-2025 роки, та необхідності здійснення перерахунку пенсії за віком з моменту її призначення, тобто з 05 січня 2026 року, є правомірними.

З урахуванням встановлених обставин, з огляду на перебування позивача на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та здійснення цим органом позивачу виплати пенсії, з метою ефективного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обчислення пенсії за віком позивача з 05 січня 2026 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити позивачу перерахунок пенсії за віком з 05 січня 2026 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023-2025 роки, а Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області — здійснити виплату позивачу пенсії за віком з 05 січня 2026 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023-2025 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Стосовно витрат на правничу допомогу позивачки у суді першої інстанції в сумі 14 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає.

Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, ч. 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат позивачки на правничу допомогу в розмірі 14000 грн. суду першої інстанції подано договір про надання професійної правничої допомоги від 14.01.2026, ордер, акт виконаних робіт (наданих послуг), квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 14000,00 грн. Зазначені документи містять відомості про надані позивачці послуги адвоката.

Отже, доводи скаржника-2 про те, що судові витрати на правничу допомогу позивачки документально не підтверджені, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд апеляційної інстанції враховує, що справа розглядалася в письмовому провадженні без виклику сторін, предмет спору у цій справі не вимагав значної кількості часу для підготовки позову, не потребував значного часу аналізу законодавства.

В свою чергу, оцінивши складність справи, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, з огляду на подані документи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи критерії розумності та співмірності до заявленої суми понесених витрат, значенням справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань скаржника витрат на правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 2000,00 грн., адже такий розмір відповідає принципам співмірності та розумності.

Підсумовуючи, апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 в адміністративній справі №280/448/26 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 в адміністративній справі №280/448/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст. ст.328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов