Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №280/10174/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10174/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.02.2026 в адміністративній справі №280/10174/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України що полягають у невиплаті ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.02.2026 в адміністративній справі №280/10174/25 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України що полягає у не виплаті ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». В іншій частині позовної заяви – відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу.

Спірним у цій справі є питання наявності у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» встановлено спеціальні гарантії для визначеної категорії військовослужбовців.

Зокрема, пунктом 4 цієї постанови передбачено виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у відповідних районах строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

При цьому вказаною нормою передбачено також особливі правила щодо військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців, а також щодо осіб, які не змогли продовжувати участь у бойових діях у зв`язку із захворюванням, пораненням, травмою, контузією, каліцтвом, одержаними під час захисту Вітчизни, або перебуванням та звільненням з полону.

Разом із цим абзацом пункту 4 постанови № 153 визначено, що винагорода не виплачується військовослужбовцям у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Таким чином, сама по собі наявність будь-якого факту дисциплінарного стягнення не є достатньою підставою для позбавлення військовослужбовця права на спірну винагороду.

Визначальне значення має встановлення того, яке саме дисциплінарне стягнення було накладено, на підставі якого письмового наказу, за яке порушення військової дисципліни, чи враховується воно для оцінки стану дисципліни та, що є принципово важливим, чи закінчився строк його дії.

Як убачається з матеріалів справи, у листі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 26 вересня 2025 року № 3/33/12-Т-84-Аз зазначено лише, що солдат ОСОБА_1 під час проходження військової служби притягувався до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Водночас конкретного письмового наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, із зазначенням виду дисциплінарного стягнення, дати його накладення, підстав притягнення, строку дії такого стягнення та доказів того, що на відповідний момент строк його дії не закінчився, відповідачем суду не надано.

Натомість із рапорту офіцера з аналізу військової дисципліни та профілактики правопорушень відділення по роботі з особовим складом секції персоналу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України вбачається, що подія, на яку посилається відповідач, мала місце 10 серпня 2025 року.

Отже, зазначена подія мала місце після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153.

Саме по собі виникнення після 13 лютого 2025 року обставини, пов`язаної з дисциплінарним провадженням, не може автоматично свідчити про відсутність у позивача права на винагороду, право на яку визначається з урахуванням установлених пунктом 4 постанови № 153 критеріїв.

Інше тлумачення фактично означало б можливість позбавлення особи права на одноразову винагороду внаслідок обставини, яка виникла вже після моменту, на який нормативним актом Кабінету Міністрів України визначено відповідні умови набуття такого права.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що пункт 4 постанови № 153 прямо пов`язує право на винагороду з обставинами, які мають місце станом на дату набрання чинності цією постановою, зокрема щодо тривалості безпосередньої участі у бойових діях.

Отже, при вирішенні питання про право позивача на спірну винагороду суд має оцінювати відповідність особи установленим нормативним вимогам саме у визначений постановою № 153 юридично значимий період, а не покладати в основу відмови обставини, які виникли вже після набуття відповідного права.

Схожий підхід застосовується судами адміністративної юрисдикції при вирішенні спорів щодо винагороди за постановою № 153: зокрема, суди звертають увагу на те, що для застосування обмеження, пов`язаного з дисциплінарними стягненнями, необхідно встановити не лише факт притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, а й наявність передбачених постановою № 153 умов щодо такого стягнення.

Колегія суддів також звертає увагу на положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Отже, у цьому спорі саме Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повинна була довести наявність обставин, які відповідно до пункту 4 постанови № 153 виключають право позивача на отримання спірної винагороди.

Однак відповідач обмежився посиланням на сам факт притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та не надав належних доказів того, що дисциплінарне стягнення, на яке він посилається, відповідало всім установленим пунктом 4 постанови № 153 критеріям, за наявності яких виплата винагороди не здійснюється.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що сам факт притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності автоматично позбавляє його права на отримання винагороди, є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що суб`єкт владних повноважень при вирішенні питання про виплату військовослужбовцю передбаченої постановою № 153 винагороди не може обмежуватися формальним посиланням на наявність обставин, які, на його думку, виключають право особи на виплату.

Відповідач повинен установити та документально підтвердити відповідність конкретних обставин справи кожній із передбачених постановою № 153 підстав для відмови у виплаті.

Суд першої інстанції правильно встановив, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність у позивача права на спірну винагороду з підстав, визначених пунктом 4 постанови № 153, матеріали справи не містять.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що зазначена у рапорті подія відбулася 10 серпня 2025 року, тобто вже після набрання чинності постановою № 153.

Відтак наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Суд першої інстанції не лише визнав протиправною бездіяльність відповідача, а й зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату позивачу винагороди у розмірі 1 000 000 грн.

Такий спосіб захисту у цій справі відповідає характеру порушеного права, оскільки спір стосується не дискреційного повноваження відповідача щодо визначення розміру виплати, а виконання прямо встановленого нормативним актом обов`язку за наявності передбачених ним умов.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та необхідність зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу передбаченої постановою № 153 грошової винагороди.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 280/10174/25 відповідає зазначеним вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться переважно до незгоди з оцінкою встановлених судом обставин та не містять правових підстав для скасування оскарженого рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України -залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року в адміністративній справі № 280/10174/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник

суддя Д.В. Чепурнов