Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №201/6617/23-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 201/6617/23-ц

номер провадження 22-ц/824/4225/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року /суддя Єрмічова В.В./

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з вимогами про стягнення інфляційного збільшення та 3% річних у порядку ст. 625 ЦК України на суму переплати за кредитним договором у розмірі 90 920 грн. за період з 29.12.2012 по 11.05.2023 в сумі 276 167,88 грн.; інфляційного збільшення та 3% річних на суму недоплаченого судового збору в розмірі 10 178 грн. за період з 05.04.2023 по 02.06.2023 в сумі 10 246,88 грн.; стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість по переплаті за період з 02.03.2023 по 10.05.2023, яка складається із 3% річних у розмірі 523,11 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 548,37 грн., а всього 2 071,48 грн. Стягнуто на користь держави з відповідача судовий збір у розмірі 20,87 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. /т. 3 а.с. 159-165/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів (переплати за кредитним договором) виникло у відповідача не з моменту ухвалення судового рішення, а з моменту фактичного отримання коштів, тобто з дати кожного надлишково сплаченого платежу. На обґрунтування цієї позиції апелянт посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 та від 02 серпня 2023 року у справі № 904/6760/21, згідно з якими грошове зобов`язання з відшкодування шкоди виникає між сторонами із заподіяння шкоди, а не з рішення суду, а судове рішення є лише механізмом примусового виконання вже існуючого обов`язку.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що компенсація судових витрат є додатковим благом і підлягає оподаткуванню. На думку апелянта, відшкодування судових витрат за своєю правовою природою є компенсацією вже понесених витрат, а тому не може бути додатковим благом у розумінні Податкового кодексу України. Апелянт посилається на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі № 520/5925/19, де зазначено, що компенсація судових витрат є формою відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями іншої сторони.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди апелянт зазначає, що факт заподіяння моральної шкоди підтверджується преюдиційними обставинами, встановленими судовими рішеннями у справах № 326/587/16-ц та № 326/862/18, якими встановлено неправомірні дії банку, зокрема підроблення підпису на додатковій угоді, що призвело до збільшення відсоткової ставки та подорожчання кредиту. Апелянт звертає увагу на тривалість судових процесів (з 2016 по 2023 рік), яка підірвала здоров`я позивача, а смерть її чоловіка, на думку апелянта, перебуває у причинному зв`язку з отриманням негативного судового рішення.

Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що обов`язок сплатити суму переплати в розмірі 90 920 грн. виник у банку не раніше набрання законної сили постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.03.2023, оскільки саме цим рішенням було встановлено розмір переплати та зобов`язано банк її повернути. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-2168цс15 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17, якими визначено порядок обчислення 3% річних з моменту набрання чинності судовим рішенням. Відповідач наголошує, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період до ухвалення судового рішення є неправомірним, оскільки сума зобов`язання не була визначена.

Щодо вимоги про стягнення 10 246,88 грн. відповідач зазначає, що сума 10 178,00 грн. є податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, які були правомірно утримані банком при виплаті судового збору на виконання додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду. Відповідач посилається на п. 164.2.17 Податкового кодексу України, згідно з яким суми грошового відшкодування будь-яких витрат платника податку віднесено до доходу, отриманого як додаткове благо. Тому вимога про стягнення цієї суми є, на думку відповідача, подвійним стягненням.

Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту завдання моральної шкоди, її розміру та причинного зв`язку між діями банку та завданою шкодою. Відповідач посилається на ст. 23, 1167 ЦК України та постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, якими визначено, що тягар доказування наявності моральної шкоди та причинного зв`язку лежить на позивачеві. Відповідач наголошує, що судовими рішеннями у справах № 326/587/16-ц та № 326/862/18 не встановлювалися ні неправомірність дій банку, ні вина конкретних осіб, а сам по собі факт тривалого судового розгляду не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з на підставі наступного.

Судом встановлено, що 03 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») укладено Договір про іпотечний кредит № ZPP0GI0000004869, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 90 000 грн. зі сплатою 15 % річних та кінцевим строком повернення 03.04.2018. Пунктом 2.4 Договору передбачено щомісячне погашення кредиту ануїтетними платежами в сумі не менше 1 463,52 грн.

05 серпня 2008 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, якою валюту кредиту змінено на долари США зі сплатою 1,17% на місяць.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 16.08.2017 у справі № 326/587/16-ц цю Додаткову угоду визнано недійсною, при цьому основний кредитний договір недійсним не визнавався. Вказаним рішенням також відмовлено у задоволенні первісного позову банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

За результатами судових експертиз у справі № 326/862/18 встановлено, що кредит погашено позичальником у повному обсязі, а загальна сума переплати за Договором з моменту його укладання (без урахування недійсної Додаткової угоди) по 22.01.2015 становить 90 920 грн. Дата погашення кредиту - 03.12.2012.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.03.2023 у справі № 326/862/18 зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 переплату за кредитним договором у розмірі 90 920 грн. Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.04.2023 стягнуто з банку на користь позивача судові витрати у розмірі 52 190 грн.

На виконання зазначених судових рішень банк 11.05.2023 перерахував позивачу 90 920 грн. та 42 012 грн. (з урахуванням утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору в сумі 10 178 грн.), що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Позивач вважає, що на вказану суму переплати (90 920 грн.) та на суму недоплаченого судового збору (10 178 грн.) мають бути нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період з моменту здійснення кожного переплаченого платежу, та звернулася до суду з даним позовом.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 509 ЦК України про те, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони; ст. 612 ЦК України про те, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом; ст. 625 ЦК України про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що оскільки обов`язок банку сплатити визначену суму грошових коштів (переплату) виник не раніше набрання законної сили постановою Дніпровського апеляційного суду, то нарахування інфляційних втрат та 3% річних можливе лише за період з 02.03.2023 (перший день після ухвалення постанови) по 10.05.2023 (день, що передує даті виконання), що становить 70 днів. Розмір 3% річних за цей період становить 523,11 грн., інфляційних втрат - 1 548,37 грн. При цьому суд дійшов висновку, що вимога про стягнення недоплаченого судового збору в сумі 10 178 грн. є подвійним стягненням, оскільки банк утримав податки відповідно до Податкового кодексу України, а позивач має право звернутися до органів ДВС з виконавчим листом. У задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди суд відмовив, оскільки позивач не довела наявності підстав для її відшкодування.

Однак з таким висновком суду в частині відмови у стягненні 10178 грн з урахуванням інфляції та 3% річних, погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відшкодування судового збору за рахунок сторони, що програла, є формою відшкодування матеріальних витрат, яких особа зазнала у зв`язку із зверненням за судовим захистом через неправомірні дії іншої сторони.

Згідно з пп. "а" пп. 164.2.14 Податкового кодексу України не включаються до оподатковуваного доходу платника податку суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди.

Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 25.03.2024 у справі № 461/2729/22, визначає, що відшкодування судових витрат, включаючи суму судового збору, є компенсацією збитків стороні, права якої було порушено, оскільки таке відшкодування законодавчо передбачено лише у разі, якщо суд визнає протиправність дій відповідача або обґрунтованість позовних вимог позивача. Відшкодований судовий збір не включається до оподатковуваного доходу, а податковий агент не зобов`язаний утримувати з нього ПДФО та військовий збір.

Таким чином, банк неправомірно утримав податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми судового збору в розмірі 10 178,00 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, на суму недоплачених коштів у розмірі 10 178,00 грн. підлягають нарахуванню 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду у справі № 326/862/18 ухвалено 05.04.2023. Банк частково виконав вказане судове рішення 11.05.2023, сплативши 42 012,00 грн. замість 52 190,00 грн. Таким чином, зобов`язання банку зі сплати 10 178,00 грн. виникло з моменту часткового виконання, а тому період прострочення становить з 06.04.2023 (наступний день після ухвалення додаткової постанови) по 02.06.2023 (дата пред`явлення позову до суду), що становить 58 днів.

Розрахунок 3% річних за вказаний період: 10 178,00 грн. ? 3% ? 58 днів ? 365 днів = 48,49 грн.

Розрахунок інфляційних втрат за період з 06.04.2023 по 02.06.2023: сукупний індекс інфляції за квітень-травень 2023 року становить 100,701% (квітень 2023 - 100,2%, травень 2023 - 100,5%). Інфляційні втрати: 10 178,00 грн. ? 1,00701 - 10 178,00 грн. = 73,36 грн.

Отже, додатково до стягнення на користь позивача підлягають: 10 178,00 грн. недоплаченого судового збору, 48,49 грн. 3% річних та 73,36 грн. інфляційних втрат, а всього 10 299,85 грн.

Водночас, доводи апеляційної скарги про те, що інфляційні втрати та 3% річних на суму переплати 90 920 грн підлягають нарахуванню з дати кожного надлишково сплаченого платежу, тобто починаючи з 2012 року, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, не є тотожними тим, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/3831/22 та № 904/6760/21, на які посилається апелянт. У зазначених справах розмір безпідставно набутого майна або розмір завданої шкоди був достеменно відомий з моменту відповідного набуття чи заподіяння, а тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зобов`язання з їх повернення виникає безпосередньо з моменту такого набуття або заподіяння, а не з рішення суду.

Натомість у цій справі факт безпідставного набуття відповідачем грошових коштів та їх розмір були встановлені лише постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі № 326/862/18, якою зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 переплату за кредитним договором у розмірі 90 920 грн. До набрання цією постановою законної сили розмір переплати не був визначений, а отже, був відсутній безспірний грошовий обов`язок відповідача, визначений у конкретній сумі.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У цій справі строк виконання грошового зобов`язання з повернення переплати не був встановлений ані договором, ані законом, ані судовим рішенням до моменту набрання законної сили постановою від 01 березня 2023 року. Саме з цього моменту у відповідача виник обов`язок сплатити чітко визначену суму грошових коштів, а прострочення його виконання розпочалося з наступного дня після набрання постановою законної сили.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму 90 920 грн є правомірним за період з 02 березня 2023 року по 10 травня 2023 року, тобто з моменту виникнення у відповідача грошового зобов`язання, визначеного судовим рішенням, до моменту його фактичного виконання. Посилання апелянта на те, що переплата здійснювалася окремими платежами, не змінює правової природи зобов`язання, оскільки до встановлення судом факту переплати та її розміру у відповідача не існувало визначеного грошового зобов`язання перед позивачем у розумінні статті 509 ЦК України.

Також залишається без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у стягненні моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання моральної шкоди, її розміру та причинного зв`язку між діями банку та завданою шкодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави. У цій справі позивач ОСОБА_1 як споживач була звільнена від сплати судового збору під час подання позовної заяви та апеляційної скарги. Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу, достягнувши на користь позивача недоплачений судовий збір у розмірі 10 178,00 грн, а також 3% річних у розмірі 48,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 73,36 грн, а всього 10 299,85 грн. Судовий збір за апеляційною скаргою, розрахований від суми задоволених апеляційним судом вимог 10 299,85 грн, із застосуванням ставки 1%, коефіцієнта 150% та коефіцієнта 0,8, і становить 123,60 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року в частині відмови у стягненні 10 178,00 грн. недоплаченого судового збору, 3% річних та інфляційних втрат на цю суму - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 недоплачений судовий збір у розмірі 10 178,00 грн., 3% річних у розмірі 48,49 грн. та інфляційні втрати у розмірі 73,36 грн., а всього 10 299,85 грн. (десять тисяч двісті дев`яносто дев`ять гривень 85 копійок).

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д) на користь держави 123,60 грн (сто двадцять три гривні 60 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: