Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №757/30115/21-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 рокум. Київ

Унікальний номер справи № 757/30115/21-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/189/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року, постановлене під головуванням судді Підпалого В.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості у розмірі 9 614 458,43 грн., в тому числі: 8 283 000,00 грн. - сума боргу; 865 114,21 грн. - інфляційні нарахування; 466 344,22 грн. - 3% річних (т. 1 а.с. 1-4).

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 1 від 17.12.2018 року, відповідно до якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 300 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути ці кошти до 01.07.2019 року. Факт передачі коштів засвідчується розпискою позичальника про отримання коштів.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав. Позивач неодноразово звертався до відповідача з усною вимогою повернути грошові кошти, але гроші повернуто не було (т. 1 а.с. 1-4).

12 грудня 2023 року до суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що грошові кошти не отримував, договір позики не укладав, а у період, вказаний в договору позики перебував за межами м. Київ та з багатьох причин не міг бути стороною правочину. Зокрема, внаслідок перенесеного тяжкого душевного потрясіння у 2023 році, психоемоційний та фізичний стан відповідача погіршувався з кожним роком та набув стійкого характеру з причин важких життєвих обставин. З того часу перебуває під наглядом лікаря-невролога.

За висновками лікаря-невролога ОСОБА_1 страждає розладами марення, слуховими галюцинаціями, має неконтрольовані перепади настрою і емоцій, сила яких відповідає поточним обставинам, незначні події викликають наради депресії і відчай. Загальна симптоматика свідчать про відсутність можливості відповідачем усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Вказував, що за даними ДСА наразі ОСОБА_4 приймає участь у семи судових справах: № 760/12606/21 (Солом`янський райсуд, відповідач), № 757/26884/21-ц (Печерський райсуд, заявник), № 367/4065/17 (Ірпінський міськсуд Київської обл., відповідач), № 757/37171/20-ц (Печерський райсуд, відповідач), № 757/52482/20-ц (Печерський райсуд, відповідач), № 758/5889/18 (Подільский райсуд, позивач), більшість з яких є спори про боргові зобов`язання.

Отже, ОСОБА_4 дотичний до надання фінансових послуг та системно займається питанням стягнення боргів з фізичних осіб за договорами позики. Водночас, у справі № 757/37171/20-ц ОСОБА_4 виступав у якості позичальника з розміром боргу 260 000 000 грн. Правочин оскаржено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до суду. ФГВФО стверджував про фінансову схему, за якої ОСОБА_4 отримав від АТ «АКБ Аркада» 260 000 000 грн. за допомогою договору позики. За рішенням НБУ від 25 серпня 2020 року стосовно АТ «АКБ Аркада» запроваджено особливий режим контролю та призначено куратора ( тимчасова адміністрація ) у зв`язку з віднесенням банку до категорії проблемних. Тому ймовірно складається висновок, що ОСОБА_4 обізнаний у сфері фінансів та фінансових послуг, тому як завжди обирає у фінансових операціях вигідний варіант поповнення свого капіталу.

Звертав увагу, що позивач не є близьким знайомим або другом відповідача, зважаючи на велику різницю за віком, тому викликає сумніви передача ним коштів в іноземній валюті за сумнівно оформленими документами та без будь-якого залогового забезпечення цієї угоди.

Вказував, що кожна сторінка договору не підписана, а остання не містить прізвища ім`я та по-батькові позичальника, відтак, цілком вірогідна зміна тексту у назві сторін на першій сторінці договору. Друга сторінка, яка від`єднала від першої, не має прямого логічного текстового зв`язку із змістом першої сторінки та підписана невідомою особою.

Вважав недійним договір позики, оскільки він не був спрямований на настання реальних наслідків - за вказаним договором грошові кошти в борг не передавались, а сам факт підписання може бути надуманою подією (т. 1 а.с. 153-154).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 8 749 344 грн. 22 коп., з яких: 8 283 000 грн. 00 коп. - основного боргу; 466 344 грн. 22 коп. - 3% річних за період з 02 липня 2019 року по 17 травня 2023 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 350 грн. 00 коп.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 17 500 грн. 00 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено (т. 1 а.с. 183-188).

Не погодившись з рішенням районного суду, 18 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондик В.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та направити справу для розгляду до іншого суду за встановленою підсудністю (т. 1 а.с. 194-196, 212-214).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення в розпорядженні суду була відсутня розписка ОСОБА_4 про повернення йому 300 000,00 доларів США ОСОБА_5 ще ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував, що у зв`язку з перенесеним душевним стражданням внаслідок смерті доньки, що також стало підставою для розлучення з дружиною, що в свою чергу посилило влив негативних чинників на здоров`я відповідача, ОСОБА_1 не міг оцінити ситуацію з позовом ОСОБА_4 та своєчасно повідомити адвоката про всі відомі йому обставини з укладанням договору.

Після ухвалення рішення близький друг та довірена особа ОСОБА_1 - ОСОБА_6 випадково дізнавшись про оскаржуване рішення, повідомив адвоката відповідача, що після розлучення ОСОБА_1 з дружиною, усвідомлюючи неадекватний стан друга, він забрав на зберігання його особисті речі, в тому числі, які стосувались минулої підприємницької діяльності. Серед вказаних документів знаходилась розписка про повернення коштів ОСОБА_4 , одержаних в борг за спірним договором позики.

Крім того, у позивача не було витребувано оригіналу розписки про одержання в борг грошових коштів у розмірі 300 000,00 доларів США та не встановлена оригінальність підпису останнього в розписці.

Також, судом було проігноровано відомості адвоката про незадовільний психічний стан ОСОБА_1 та не перевірені дані про можливість та його здатність бути носієм прав та обов`язків у цивільному обороті.

Суд першої інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони відповідача, зокрема, щодо допиту позивача у якості свідка, оскільки тільки йому були відомі обставини виникнення розписки про одержання коштів ОСОБА_1 , а також щодо повернення цих коштів у визначений договором позики строк, що вплинуло б на результат розгляду справи (т. 1 а.с. 194-196, 212-214).

30 липня 2024 року до суду надійшов відзив від представника ОСОБА_4 - адвоката Смосюк С.М., в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги (т. 1 а.с. 233-239).

У судовому засіданні 19 вересня 2024 року, 31 жовтня 2024 року і 14 листопада 2024 року представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Бондик В.А. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Смосюк С.М. заперечував проти скарги і просив її відхилити. Позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази і факт належного сповіщення сторін по справі на вищевказані дати судового розгляду їх представники не заперечували про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 1 а.с. 249-250 т. 2 а.с. 3-4, 9).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року задоволено клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката Смосюк С.М., зупинено провадження у справі на час проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 757/40981/23-ц (т. 2 а.с. 10-13).

08 квітня 2026 року представник ОСОБА_4 - адвокат Смосюк С.М. подав клопотання про поновлення провадження у справі, зазначивши, що проведена судова почеркознавча експертиза у справі № 757/40981/23-ц, проте ІНФОРМАЦІЯ_2 помер відповідач ОСОБА_1 , а за повідомленням завідувача Першої Київської державної нотаріальної контори від 03.03.2026 року та приватного нотаріуса Київського МНО Лазарєвої Л.І. після смерті ОСОБА_1 відкрита спадкова справа за заявою іншого кредитора - ОСОБА_7 поданої до спадкоємців померлого щодо погашення боргу на суму 8 458 800 грн., що складало на день передачі коштів 300 000 доларів США, однак із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 ніхто не звертався (т. 2 а.с. 15-29).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2026 року поновлено провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні Київського апеляційного суду (вул. Солом`янська, 2-А) на 30 квітня 2026 року о 11 годині 15 хвилин (т. 2 а.с. 31-32).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2026 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як правонаступників відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у цивільній справі (757/30115/21-ц) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами направлено правонаступникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 138-147).

В судове засідання 21 вересня 2026 року правонаступники відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не прибули, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені завчасно і належним чином, повідомлення повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси зареєстрованого місця проживання та (або) перебування від вказаних осіб до суду не надходили (т. 2 а.с. 141-147).

Про розгляд справи судом 21 вересня 2026 року позивач ОСОБА_4 був сповіщений 15 липня 2026 року повідомленням його представника - адвоката Смосюк С.М. про що у справі є докази і факт належного повідомлення позивача його представник підтвердив в суді про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 142, 148).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

У справі GORYACHYY v. Ukraine (№ 43925/18 рішення в цій справі ухвалене Комітетом 24 лютого 2022 року, оприлюднене 15 вересня 2022 року та є остаточним), ЄСПЛ зауважив, що згідно з національним законодавством апеляційний суд мав обов`язок повідомити заявника про майбутню апеляцію та запропонувати йому викласти свої доводи. На відміну від багатьох інших справ, розглянутих ЄСПЛ, де у відповідних матеріалах не було доказів того, що належна кореспонденція була надіслана заявникам (див., наприклад, «Стрижак проти України», № 72269/01, § 39, 8 листопада 2005 року; Hudakova and Others v. Slovakia, № 23083/05, §§ 30-32, 27 квітня 2010 року; і Лазаренко та інші, згадане вище, §§ 36 і 43), у цій справі докази, надані сторонами, показали, що 4 квітня 2016 року апеляційний суд справді надіслав заявнику рекомендованим листом повідомлення про апеляційну скаргу відповідача. Отже, виявляється, що національний суд належним чином дотримався вимоги, встановленої національним процесуальним законодавством.

ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/98, вересня 2001 року).

Інакше кажучи, органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви заявника про те, що його права за пунктом 1 статті 6 Конвенції були порушені (див. Yeremeyev v. Ukraine, (dec.) [Committee], № 64766/12, §§ 31 і 32, 26 березня року, та Sydorenko v. Ukraine (dec.) [Committee], № 73193/12, § 32, 18 лютого 2021 року).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Щодо вирішення справи по суті спору.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 грудня 2018 року між ОСОБА_4 (Позикодавцем) та ОСОБА_1 (Позичальником) укладено Договір позики № 1, відповідно до п. 1.1 якого Позикодавець передав у власність Позичальника грошові кошти у розмірі 300 000 доларів США, а Позичальник зобов`язався повернути ці кошти до 01.07.2019 року (а.с. 6-7).

Відповідно до п. 2.1 і п. 2.2 Договору, Позикодавець зобов`язаний передати Позичальникові зазначену у п. 1.1 суму в день підписання цього Договору. Факт передачі Позикодавцем зазначеної суми засвідчується розпискою Позичальника (а.с. 6-7).

На підтвердження виконання умов Договору щодо передачі грошей, позивачем надана до суду письмова розписка ОСОБА_1 про отримання грошових коштів за Договором позики (а.с. 8).

Разом з тим, з наданих сторонами матеріалів вбачається, що Відповідач своїх зобов`язань за Договором не виконав - грошові кошти Позивачу не повернуті, в ході розгляду справи стороною відповідача доказів виконання своїх зобов`язань, або спростування факту наявності такого зобов`язання не надано.

В суді апеляційної інстанції Відповідач ОСОБА_1 посилався на письмову розписку від 20 червня 2019 року від імені ОСОБА_4 про повернення позики, копію якої додав до апеляційної скарги (а.с. 200).

Обґрунтовуючи подання такого доказу лише на стадії апеляційного розгляду, зазначав, що після ухвалення рішення близький друг та довірена особа ОСОБА_1 - ОСОБА_6 випадково дізнавшись про оскаржуване рішення, повідомив адвоката відповідача, що після розлучення ОСОБА_1 з дружиною, усвідомлюючи неадекватний стан друга, він забрав на зберігання його особисті речі, в тому числі, які стосувались минулої підприємницької діяльності, а серед вказаних документів знаходилась розписка про повернення коштів ОСОБА_4 , одержаних в борг за спірним договором позики.

Позивач ОСОБА_4 заперечував складання розписки від 20 червня 2019 стверджував про її підробку.

В судовому засіданні 19 вересня 2024 року, 31 жовтня 2024 року та 14 листопада 2024 року, суд апеляційної інстанції у цій справі з`ясовував наявність оригіналу розписки про повернення боргу від 20.06.2019 року, кожного разу пропонувавши представнику відповідача ОСОБА_1 - адвокату Бондику В.А. надати оригінал такої розписки в судове засідання для огляду, одночасно роз`ясняючи можливі процесуальні наслідки неподання письмового доказу, у зв`язку з чим та за клопотанням представника відповідача по справі оголошувалась перерва. В судовому засіданні 14 листопада 2024 року представник відповідача - адвокат Бондик В.А. повідомив, що оригінал вказаної розписки наданий 04 листопада 2024 року до Київського апеляційного суду у справі № 757/40981/23-ц для проведення судової почеркознавчої експертизи про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 1 а.с. 249 т. 2 а.с. 3, 9).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 757/40981/23-ц клопотання ОСОБА_4 , подане представником Смосюк С.М. про призначення почеркознавчої експертизи задоволено частково. Призначено у справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (адреса: 03680, м. Київ, вулиця Смоленська, 6). На вирішення експертизи поставлено питання: Чи виконано підпис від імені особи ОСОБА_4 , у документі з назвою «Розписка про одержання коштів, отриманих в борг» від 20 червня 2019 року ОСОБА_4 чи іншою особою? Чи виконано рукописний запис дати «20 06 19» у документі з назвою «Розписка про одержання коштів, отриманих в борг» від 20 червня 2019 року ОСОБА_4 чи іншою особою? В розпорядження експерта надано матеріали цивільної справи № 757/40981/23-ц, вільні та експериментальні зразки підписів та почерку ОСОБА_4 . Зобов`язано ОСОБА_1 надати експерту оригінал документу з назвою «Розписка про одержання коштів, отриманих в борг» від 20 червня 2019 року. Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_4 . Роз`яснено сторонам положення ст.109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката Смосюк С.М. про зупинення апеляційного провадження у справі - задоволено. Зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Підпалого В.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики на час проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 757/40981/23-ц (т. 2 а.с. 10-13).

08 квітня 2026 року до суду надійшло клопотання поновлення провадження у справі від представника ОСОБА_4 - адвоката Смосюк С.М., в якому останній зазначив, що 10.07.2025 року до Київського апеляційного суду надійшли матеріали почеркознавчої експертизи і ухвалою суду від 14.07.2025 року поновлено провадження у справі № 757/40981/23-ц, засідання призначене на 03.09.2025 року.

Висновком комісії експертів Київського НДІСЕ МЮ України від 21.11.2024 року № 8889/24-32 за результатами проведення почеркознавчої експертизи (копія додається) встановлено, що: «Підпис від імені ОСОБА_4 у документі з назвою «Розписка про одержання коштів, отриманих в борг» від 20 червня 2019 року - виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. Рукописний запис дати «20.06.19» у документі з назвою «Розписка про одержання коштів, отриманих в борг» від 20 червня 2019 року, виконаний ймовірно не ОСОБА_4 , а іншою особою»(т. 2 а.с. 15-29).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений договором строк.

Згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч. 2 ст. 545 ЦК України).

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, а позичальником не в повній мірі виконані зобов`язання перед позикодавцем.

Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні був оглянутий оригінал Договору позики і розписки від 17 грудня 2018 року між ОСОБА_4 (Позикодавцем) та ОСОБА_1 (Позичальником), за яким Позикодавець передаву власність Позичальника грошові кошти у розмірі 300 000 доларів США, а Позичальник зобов`язався повернути ці кошти до 01.07.2019 року (т. 1 а.с. 6-8).

Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми, яка не повернута позичальником.

Зважаючи на вищенаведені вимоги законодавства та обставини справи, суд апеляційної інстанції відхилив доводи сторони апеляційної скарги про безгрошовість позики, оскільки об`єктивними доказами по справі вказані доводи не підтверджені та є припущеннями. При цьому, зі змісту розписки від 17 грудня 2018 року вбачається, що відповідач зазначив, що вказана сума позики була передана йому у повному обсязі (а.с. 8).

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане і позика не повернута.Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 вересня 2020 року (справа № 569/24347/18), від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Так, знаданих сторонами матеріалів вбачається, що відповідач своїх зобов`язань за Договором не виконав - грошові кошти Позивачу не повернуті, в ході розгляду справи стороною відповідача доказів виконання своїх зобов`язань, або спростування факту наявності такого зобов`язання не надано.

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бондик В.А. посилався на письмову розписку від 20 червня 2019 року від імені ОСОБА_4 про повернення позики, копію якої додав до апеляційної скарги (а.с. 200).

Обґрунтовуючи подання такого доказу лише на стадії апеляційного розгляду, зазначав, що після ухвалення рішення близький друг та довірена особа ОСОБА_1 - ОСОБА_6 випадково дізнавшись про оскаржуване рішення, повідомив адвоката відповідача, що після розлучення ОСОБА_1 з дружиною, усвідомлюючи неадекватний стан друга, він забрав на зберігання його особисті речі, в тому числі, які стосувались минулої підприємницької діяльності, а серед вказаних документів знаходилась розписка про повернення коштів ОСОБА_4 , одержаних в борг за спірним договором позики.

Позивач ОСОБА_4 заперечував складання розписки від 20 червня 2019 стверджував про її підробку.

Висновком комісії експертів Київського НДІСЕ МЮ України від 21.11.2024 року № 8889/24-32 за результатами проведення почеркознавчої експертизи (копія додається) встановлено, що: «Підпис від імені ОСОБА_4 у документі з назвою «Розписка про одержання коштів, отриманих в борг» від 20 червня 2019 року - виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. Рукописний запис дати «20.06.19» у документі з назвою «Розписка про одержання коштів, отриманих в борг» від 20 червня 2019 року, виконаний ймовірно не ОСОБА_4 , а іншою особою»(т. 2 а.с. 19-25, 42-48).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження сторони відповідача, що кошти, отримані в позику, були повернуті відповідачем, та враховуючи встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_4 - 8 283 000,00 грн. - сума боргу, що складає еквівалент позики 300 000 доларів США станом на 17 травня 2021 року, у валюті, визначеній договором позики (розпискою) від 17 грудня 2018 року.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що: «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 466 344,22 грн. за період з 02.07.2019 року по 17.05.2021 року (а.с. 2).

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок заборгованості 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 02 липня 2019 року по 17 травня 2021 року та встановив, що сума 3 % річних за період з 02 липня 2019 року по 17 травня 2021 року складає 466 344,22 грн. (з 02/07/2019 до 31/12/2019, 8 283 000,00 x 3 % x 183 : 365 : 100 = 124 585,40 грн.; з 01/01/2020 до 31/12/2020, 8 283 000,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 248 490,00 грн.; з 01/01/2021 до 17/05/2021, 8 283 000,00 x 3 % x 137 : 365 : 100=93 268,85 грн.).

Таким чином, судом першої інстанції оскаржуваним рішенням було визначено до стягнення 466 344,22 грн. 3% річних, які нараховані позивачем за період з 02 липня 2019 року по 17 травня 2021 року та зазначав позивач в позовній заяві, проте судом першої інстанції помилково зазначена дата закінчення періоду розрахунку заборгованості 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме 17 травня 2023 року, що зважаючи на вищенаведені розрахунки, фактично є опискою, яка може бути виправлена судом першої інстанції в порядку ст. ст. 269 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим.

Щодо правонаступництва.

Під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року витребувано з Першої Київської державної нотаріальної контори завірені належним чином копії матеріалів заведеної спадкової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та інформаційну довідку зі Спадкового реєстру про видані свідоцтва про право на спадщину. Витребувано у приватного нотаріуса Київського МНО Лазарєвої Людмили Іванівни завірені належним чином копії матеріалів заведеної спадкової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та інформаційну довідку зі Спадкового реєстру про видані свідоцтва про право на спадщину. Витребувані матеріали надійшли до суду апеляційної інстанції у травні 2026 року (т. 2 а.с. 36-38, 59-97).

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справі та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 84402569 від 05 березня 2026 року, 16 квітня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. заведено спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 73951997, номер у нотаріуса 16/2025, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (т. 2 а.с. 20).

З відповіді приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л.І. від 10 березня 2026 року № 27/02-14 та від 01 травня 2026 року № 76/01-16 вбачається, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 приватним нотаріусом 16 квітня 2025 року заведено спадкову справу № 16/2025 (номер у спадковому реєстрі - 73951997) за претензією іншого кредитора померлого ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (податковий номер - НОМЕР_2 ), який заявив до нотаріуса претензію в порядку ст. 1281 ЦК України до спадкоємців померлого щодо погашення боргу на суму 8 458 800 грн., що складало на день передачі коштів 300 000 доларів США, однак із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 ніхто не звертався (т. 2 а.с. 27, зворот-28, 65-79, 83-94).

5 травня 2026 року і 11 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли повідомлення КП Головного інформаційно-обчислювального центру, Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про реєстрацію постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 разом з відповідачем ОСОБА_1 на день його смерті: дружини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (т. 2 а.с. 58-81).

За повідомленням завідувача Першої Київської державної нотаріальної контори Супліченко М. від 08 травня 2026 року № 2115/01-16 та доданої до відповіді інформаційної довідки від 07 травня 2026 року № 85163412, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. - 16 квітня 2025 року заведено спадкову справу № 16/2025 (номер у спадковому реєстрі - 73951997) за претензією іншого кредитора померлого ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (податковий номер - НОМЕР_2 ) (т. 2 а.с. 95-96).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2026 року витребувано з Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ, адреса: 02000, м. Київ, бульв. Верховної Ради, 8/20):

- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 з громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- витяг (витяги) з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження де батьком зазначений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 104-108).

До суду апеляційної інстанції надійшли витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 і записом про батьківство ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 113-126).

Так, 17 червня 2026 року листом № 1001/24.4-72 начальник Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Воротнікова О. направила до апеляційного суду: витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 з громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; витяг (витяги) з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження де батьком зазначений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 113-126).

За витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00059119910 від 17 червня 2026 року наявна реєстрація шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 з громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Інформація про розірвання шлюбу між гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 і гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в Державному реєстрі відсутня (т. 2 а.с. 119-120).

За витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження № 00059122913 від 17 червня 2026 року зазначена реєстрація актового запису про народження громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 і мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 2 а.с. 116-118).

За витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 17 червня 2026 року № 00059120027 і № 00059120106, зазначені відомості про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , де батьком зазначений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а матір`ю зазначена ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 2 а.с. 114-115, 121-122).

Згідно з ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 статті 1268 ЦК України, яка визначає прийняття спадщини, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до положень ч.ч. 3-5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до відповіді заступника директора Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 05 травня 2026 року № 074/06/03-1820, відповідно до інформації, що міститься інформаційно-комунікаційній системі «Реєстр територіальної громади міста Києва», станом на 26.02.2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (зняти 27.02.2025 із зареєстрованого місця проживання у звязку зі смертю); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (т. 2 а.с. 80-82).

Поряд з цим, за наданими до суду апеляційної інстанції витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, відсутні об`єктивні відомості щодо родинних відносин (перебування на утриманні, тощо) відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 на час смерті відповідача ОСОБА_1 .

Таким чином, з огляду на положення ч.ч. 3-5 ст. 1268, ст. 1270 ЦК України,оскільки правовідносини допускають процесуальне правонаступництво, апеляційний суд дійшов висновку про залучення до участі у справі дружини відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як правонаступників померлого відповідача ОСОБА_1 , оскільки зареєстроване місце проживання вказаних осіб разом із спадкодавцем на час смерті останнього підтверджується об`єктивними доказами по справі, а витребуваними судом апеляційної інстанції завіреними копіями матеріалів спадкової справи встановлено, що від спадкоємців не надходили заяви про відмову від спадщини (т. 2 а.с. 138-140).

У пункті 7 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті (частина третя статті 377 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37 цс 20) вказано, що «у випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 6 частини першої статті 186 ЦПК України), а у разі, коли провадження у справі вже відкрито, - закриває таке провадження (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України). Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи-сторони у спорі чи припинення юридичної особи-сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі (частина третя статті 377 ЦПК України). Аналогічно не можна скасувати у касаційному порядку повністю чи частково із закриттям провадження у справі законне й обґрунтоване рішення суду першої або апеляційної інстанції (частина третя статті 414 ЦПК України)».

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного суду від 2 липня 2025 року у справі № 759/15705/21 (провадження № 61-4948ск24).

Врахувавши вищевказане, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції через повноважного представника - адвоката Бондика В.А., і смерть апелянта ОСОБА_1 настала 26 лютого 2025 року на стадії апеляційного перегляду справи, а правовідносини по справі допускають правонаступництво, оскільки до спадкоємців, які прийняли спадщину, можуть бути заявлені вимоги щодо боргів померлого спадкодавця в межах вартості, отриманого спадкоємцями у спадщину рухомого та нерухомого майна, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив.

На підставі ст. 141 ЦПК України, зважаючи на відсутність підстав задоволення апеляційної скарги, понесені апелянтом судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 21 вересня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова