Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №754/15835/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 754/15835/25

номер провадження № 22-ц/824/7959/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 січня 2026 року /суддя Грегуль О.В./

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 09.02.2023-100001714 від 09 лютого 2023 року у розмірі 15 900,00 грн, з яких: 7 500,00 грн - тіло кредиту, 8 400,00 грн - проценти за користування кредитом, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 лютого 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 09.02.2023-100001714 в електронній формі, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 7 500,00 грн строком на 42 дні зі сплатою процентів за ставками «Економ» - 2% за день користування кредитом та «Стандарт» - 3% за день користування кредитом. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 січня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 09.02.2023-100001714 від 09 лютого 2023 року у розмірі 15 900,00 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Розстрочено виконання рішення в частині стягнення суми 15 900,00 грн на 12 місяців зі сплатою щомісяця по 1 325,00 грн до повного погашення заборгованості, починаючи з 05 січня 2026 року. /а.с. 92-99/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Щодо недоведеності факту надання кредитних коштів апелянт зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування коштів, оскільки платіжне доручення не містить відмітки банку про виконання, а банківська виписка, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є первинним документом, відсутня. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19, згідно з якою доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, а також на постанови Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), згідно з якими розрахунок заборгованості не є первинним документом і не може підтверджувати факт надання кредиту. Зазначає, що сам по собі кредитний договір лише засвідчує волевиявлення сторін, а не є підтвердженням його виконання, а відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами.

Щодо несправедливих та незаконних умов кредитного договору апелянт зазначає, що в договорі встановлено два взаємосуперечливі строки кредитування (14 і 42 дні) та дві процентні ставки (2% і 3%), при цьому в анкеті позичальника зазначено строк 14 днів. Вказує, що умови договору є нечіткими та двозначними, а тому відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та правових висновків Верховного Суду у справах № 183/3811/16-ц, № 219/1704/17, № 910/4518/16 підлягають тлумаченню на користь споживача. Посилається на принцип contra proferentem, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19. Зазначає, що встановлення двох різних «фіксованих» процентних ставок суперечить частині третій статті 1056-1 ЦК України, згідно з якою фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 щодо можливості суду зменшити розмір відповідальності, якщо він є нерозумним та несправедливим. Вказує, що сукупна сума процентів (8400,00 грн) при сумі кредиту 7500,00 грн є непропорційно великою, що суперечить статтям 3, 509, 627 ЦК України та статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач - ТОВ «Споживчий центр» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію», що підтверджується використанням одноразового ідентифікатора. Вказує, що факт надання кредитних коштів підтверджується квитанцією LiqPay, яка є первинним платіжним документом. Зазначає, що умови договору відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування», зокрема п. 17 Прикінцевих положень, яким встановлено максимальний розмір денної процентної ставки 2,5% протягом перших 120 днів та 1,5% протягом наступних 120 днів. Строк кредитування 42 дні та процентні ставки (2% та 3%) не перевищують встановлений максимум.

Колегія суддів, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 09 лютого 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 09.02.2023-100001714 в електронній формі, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 7 500,00 грн строком на 42 дні зі сплатою процентів за ставками «Економ» - 2% за день користування кредитом та «Стандарт» - 3% за день користування кредитом.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідач підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором, що підтверджує його волевиявлення на укладення договору на запропонованих умовах.

09 лютого 2023 року ТОВ «Споживчий центр» перерахувало кредитні кошти в сумі 7 500,00 грн на картковий рахунок, що підтверджується квитанцією LiqPay, яка є первинним платіжним документом.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, кредитні кошти не повернула, проценти не сплатила.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався статтями 625, 1050, 1054 ЦК України про те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; Законом України «Про електронну комерцію» про те, що електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі; статтями 8, 12, 21 Закону України «Про споживче кредитування» про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, а тимчасово, протягом 240 днів, - 2,5% протягом перших 120 днів та 1,5% протягом наступних 120 днів; статтями 76-81, 89, 141, 263-265, 435 ЦПК України про оцінку доказів та розстрочку виконання рішення.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що кредитний договір № 09.02.2023-100001714 від 09 лютого 2023 року укладено в електронній формі з дотриманням вимог закону, факт надання кредитних коштів доведено, відповідач не виконала зобов`язань, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а з урахуванням матеріального стану відповідачки (одинока мати дитини-інваліда) виконання рішення в частині стягнення 15 900,00 грн розстрочено на 12 місяців.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками, а доводи апеляційної скарги відхиляються з таких підстав.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів перерахування кредитних коштів є безпідставними. Факт надання кредитних коштів підтверджується квитанцією LiqPay, яка є первинним платіжним документом. Відповідно до пункту 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, кредитодавець зазначає у договорі номер електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_1 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера). Вимога надати повний номер картки або банківську виписку є необґрунтованою, оскільки позивач не є банківською установою і не має доступу до банківської таємниці. Крім того, відповідач не надала доказів того, що вказаний рахунок їй не належить.

Доводи апеляційної скарги про несправедливість умов кредитного договору також є необґрунтованими. Відповідно до пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності цим Законом, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%. Договір укладено 09 лютого 2023 року, тому ставка «Економ» - 2% та ставка «Стандарт» - 3% не перевищували встановлений законом максимальний розмір денної процентної ставки. Строк кредитування 42 дні відповідає умовам договору. Посилання апелянта на анкету позичальника, в якій зазначено строк 14 днів, є безпідставним, оскільки анкета є лише попередньою заявкою на отримання кредиту, а не договором. Остаточні умови кредитування, включаючи строк та процентні ставки, визначені в кредитному договорі, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором. На а.с. 31 містяться умови кредитного договору, погоджені позичальницею, як і різні ставки на а.с. 29.

Враховуючи матеріальний стан, суд першої інстанції розстрочив виконання рішення в частині стягнення 15 900,00 грн на 12 місяців зі сплатою щомісяця по 1 325,00 грн. Такий підхід повністю узгоджується з положеннями статті 435 ЦПК України і відповідачкою не оскаржується.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: