Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №761/33335/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 761/33335/25

номер провадження 22-ц/824/7755/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мишка Олександра Васильовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року /суддя Романишена І.П./

у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.

В позовній заяві представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за теплову енергію за період 11.2018-10.2021 у розмірі 87 195,00 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 55 754,83 грн, 3% річних у розмірі 14 833,15 грн; суму заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за період 11.2021-05.2025 у розмірі 322 145,55 грн, пеню у розмірі 968,16 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 71 102,42 грн, 3% річних у розмірі 18 042,08 грн; плату за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії за період 11.2021-05.2025 у розмірі 1 437,35 грн; плату за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води за період 11.2021-05.2025 у розмірі 760,10 грн; внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період 03.2020-05.2025 у розмірі 376,46 грн, а також судовий збір у розмірі 8 589,23 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість в загальному розмірі 501 248,51 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 7 518,73 грн. В решті позовних вимог відмовлено. /т. 3 а.с. 18-28/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Мишко О.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не доведено факту надання позивачем послуг саме відповідачу, оскільки позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що саме ОСОБА_1 у спірний період був власником нежилого приміщення, чим порушено вимоги ст.ст. 77, 78, 80 ЦПК України щодо належності, допустимості та достатності доказів. Зазначає, що позивачем не доведено факт приєднання нежилого приміщення до комунікаційних мереж позивача, що ставить під сумнів наявність підстав для направлення оферти на укладення договору. Наголошує, що відповідач є інвалідом І групи, більше десяти років проживає за межами України та не використовує належне йому нерухоме майно. Вказує, що позивач не надав доказів направлення та отримання відповідачем оферти на укладення договору, а відсутність заяви-приєднання унеможливлює висновок про укладення договору в розумінні ст.ст. 634, 642, 714 ЦК України. Крім того, апелянт зазначає, що долучені позивачем докази (корінці нарядів, акти готовності вузла обліку, рахунки-фактури) не стосуються предмета спору та не підтверджують надання послуг саме відповідачу. Також апелянт посилається на порушення норм процесуального права, зокрема розгляд справи без участі відповідача та його представника, незважаючи на подане клопотання про відкладення розгляду справи відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, чим порушено принцип змагальності та право на захист. На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на ст.ст. 202, 203, 634, 642, 714 ЦК України, ст.ст. 77, 78, 80, 83, 263, 264 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а також на практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії», «Хірвісаарі проти Фінляндії») та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» і № 5 від 12.06.2009.

Відповідач про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, через електронний кабінет, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертався.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва. Розпорядженням від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. З 01 травня 2018 року постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежиле приміщення в літ. А загальною площею 207,7 кв. м, що складає 63/100 частин від нежилих приміщень в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 .

Постачання теплової енергії та гарячої води до приміщення за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон; відомостями споживання теплової енергії, копії яких долучені до матеріалів справи.

Станом на дату подання позовної заяви письмовий договір між позивачем та відповідачем не укладений.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» про те, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію; ст. 24 цього Закону про те, що основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; ст.ст. 525, 526 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; ст.ст. 319, 322 ЦК України про те, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить; ст. 625 ЦК України про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних; ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» про те, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що відсутність укладеного договору не звільняє споживача від сплати за фактично надані послуги, а тому позов в частині стягнення основного боргу є обґрунтованим. Разом з тим, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (в редакції, чинній до 29 грудня 2023 року), якою було заборонено нарахування та стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних на заборгованість, утворену за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, суд дійшов висновку, що нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року не підлягають стягненню з відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту надання послуг саме відповідачу, відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Матеріалами справи підтверджується, що нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 . Ця обставина підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка не була спростована відповідачем. /т. 2 а.с. 147-149/

Твердження апелянта про те, що він є інвалідом І групи та не проживає в Україні, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки обов`язок з утримання майна та оплати житлово-комунальних послуг покладається на власника незалежно від факту його особистого проживання у приміщенні.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факт приєднання нежилого приміщення до комунікаційних мереж позивача, також відхиляються.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Матеріалами справи підтверджується, що постачання теплової енергії та гарячої води до будинку за адресою: АДРЕСА_1 здійснювалося позивачем, що підтверджується актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, відомостями споживання теплової енергії. /т. 1 а.с. 14-180, т. 2 а.с. 1-145/ Зазначені докази є належними та допустимими, оскільки підтверджують факт надання позивачем послуг з постачання теплової енергії до будинку, в якому знаходиться належне відповідачу нежиле приміщення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність заяви-приєднання унеможливлює висновок про укладення договору, також відхиляються оскільки відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Щодо доводів про порушення норм процесуального права, апеляційний суд вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача подавав клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 09 грудня 2025 року, у зв`язку з перебуванням на лікарняному, 22 грудня 2025 року також подав клопотання про відкладення розгляду справи, доказів перебування представника на лікарняному також не додано. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання представника відповідача є безпідставним, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач та його представник не були позбавлені можливості подати свої заперечення та докази під час розгляду справи в суді першої інстанції,.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мишка Олександра Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: