Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №365/723/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 365/723/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9385/2026

Головуючий у суді першої інстанції Л. М. Кучерява

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

18 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Головне управління національної поліції в Чернігівській області

відповідач Чернігівська обласна прокуратура

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, подану представником Жиліним Олександром Федоровичем, на рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 січня 2026 року,

у с т а н о в и в :

У вересні 2025 року до Згурівського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 12548,00 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.12.2022 вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені за ч. 1, ч. 2 ст. 263 КК України та виправдано, у зв`язку з відсутністю у його діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 263 КК України. За апеляційною скаргою прокурора вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.12.2022 було скасовано вироком Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2023 і ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 263 КК України, та призначено покарання. 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 на виконання вироку Чернігівського апеляційного суду від 26.12.2023 сплатив по виконавчому провадженню 12 062,00 грн на відшкодування судових витрат по кримінальному провадженню та поніс витрати пов`язанні з наданням банком послуг. 05 червня 2024 року Верховний Суд розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_1. на вирок Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2023 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022270330000407 за обвинуваченням ОСОБА_1 і ухвалив постанову, якою частково задовольнив касаційну скаргу, вирок Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2023 було скасовано, а справу призначено на новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Під час нового розгляду Чернігівський апеляційний суд 08.05.2025 ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.12.2022 відносно ОСОБА_1 , яким його виправдано за ч. 1, ч. 2ст. 263 КК України, залишено без змін. Дана постанова набрала законної сили.

В правовому обґрунтуванні зазначає, що згідно з ст. 62 Конституції України у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну та моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. Відповідно до ч. 1, 2, 7ст. 1167 ЦК України шкода завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Статтею 3 цього Закону передбачені випадки відшкодування, зокрема, відшкодування штрафів, стягнутих на виконання вироку суду, судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 15 січня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду в розмірі 12548,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Державною казначейською службою України через представника Жиліна О.Ф. подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що предметом позову у даній справі є відшкодування шкоди, заподіяної органоми державної влади, а саме Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області та Чернігівською обласною прокуратурою.

Зауважує, що Казначейство прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і шкоди позивачеві не завдало, не є учасником спірних відносин і не має жодних фактичних даних (доказів), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку апелянта, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке стосується прав і обов`язків Казначейства, чим грубо порушив норми процесуального права, оскільки Казначейство не було залучене до справи як сторона, та як наслідок, не мало можливості скористатися наданими законам процесуальними правами та обов`язками.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що Казначейство не уособлює собою Державу Україна, а його рахунки не уособлюють Державний бюджет України.

Крім того, Казначейство є бюджетною установою і усі кошти зобов`язано використовувати згідно з затвердженими статтями кошторису, а видатки регулюються бюджетним законодавством України.

Казначейству не надані бюджетні асигнування для відшкодування збитків, завданих діями інших органів державної влади.

Крім того, судом першої інстанції не наведено жодного посилання на будь-який закон або нормативний акт, яким би було передбачено, що в даному випадку шкода відшкодовується конкретною юридичною особою, а саме Державною казначейської служби України.

Зокрема, у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

ОСОБА_1 через представника Фесика І.А. подано до суду відзив на апеляційну скаргу.

Зауважує, що у даній справі ОСОБА_1 заявляє вимоги про стягнення з Державного бюджету України шкоду, завдану йому незаконними діями органу досудового слідства та прокуратури. При цьому відповідачами визначено Державу Україну в особі Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та Чернігівської обласної прокуратури.

Отже, на думку позивача, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України підлягає закриттю.

Чернігівською обласною прокуратурою подано до суду відзив на апеляційну скаргу.

Зазначено, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Зауважено, що судом не наведено жодного посилання на будь-який закон або нормативний акт, яким би було передбачено, що в даному випадку шкода відшкодовується конкретною юридичною особою, а саме Державною казначейською службою України.

У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 23.10.2023 вироком Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.12.2022 задоволено. Ухвалено ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України, ч. 2 ст. 263 КК України, та стягнено на користь держави процесуальні витрати в сумі 10811,00 грн на проведення експертиз. У мотивувальній частині вироку судом встановлено, що вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.12.2022 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1, 2ст. 263 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю у його діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2ст. 263 КК України. (а.с. 12-20).

27 листопада 2024 року старшим державним виконавцем Баришівського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) Рубаном Є.А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 1-кп/742/283/22, виданого 08.11.2023 Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 10811,00 грн в рахунок відшкодування витрат понесених на залучення експертів для виконання (а.с. 6). Постановою про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27.11.2023 старшим державним виконавцем Рубаном Є.А. визначено для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № НОМЕР_1 у загальній сумі 169,00 грн (винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 36,5 грн, винесення постанови про закінчення виконавчого провадження 105,10 грн) (а.с. 7). Постановою про стягнення виконавчого збору від 27.11.2023 старшим державним виконавцем Рубаном Є.А. вирішено стягнути з боржника ОСОБА_1 у ВП № НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 1081,10 грн (а.с. 8). 26 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Рубаном Є.А. винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника ОСОБА_1 розмір додаткових витрат ВП № НОМЕР_1 у розмірі 0,90 грн (а.с. 9).

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 26.02.2024 старшого державного виконавця Рубана Є.А. встановлено, що кошти у ВП № НОМЕР_1 сплачено в повному розмірі з урахуванням виконавчого збору та витрат і перераховано за призначенням, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/742/283/22 від 08.11.2023 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 10 811,00 грн в рахунок відшкодування витрат понесених на залучення експертів для виконання - закінчити (а.с. 10).

Судом встановлено, що платник ОСОБА_1 20.02.2024 перерахував одержувачу Баришівському РВДВС кошти у розмірі 12062,00 грн, сума комісії становила 486,10 грн, разом сплачено 12548,10 грн (а.с. 11).

Постановою Верховного Суду від 05.06.2024 касаційну скаргу захисника Фесика І.А. задоволено частково, вирок Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2023 щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції (а.с. 21-23).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 08.05.2025 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.12.2022 відносно ОСОБА_1 , яким його виправдано за ч. 1, 2 ст. 263 КК України залишено без змін. Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення (а.с. 24-31).

Судом встановлено, що вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області позивача у справі ОСОБА_1 виправдано за ч. 1, 2 ст. 263 КК України у зв`язку з відсутністю у його діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 263 КК України. В період чинності вироку Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2023 ОСОБА_1 за ВП № НОМЕР_1 сплачено на користь держави кошти у розмірі 12062, 00 грн, що складається із 10811,00 грн витрати за проведення судових експертиз; 1081,10 грн виконавчий збір; 169,00 грн - мінімальні витрати за ВП; 0,90 додаткові витрати ВП, а також з нього стягнуто комісію за перерахунок коштів у розмірі 486,10 грн.

Вирішуючи спір у даній справі, суд відхилив доводи представників відповідчів про відсутність доказів протиправної поведінки органу досудового розслідування та прокуратури, та вважав, що факт перебування позивача під слідством та судом, ухвалення судом виправдувального вироку за недоведеністю наявності у діях позивача складу кримінального правопорушення, є достатньою правовою підставою для відшкодування шкоди від держави у порядку визначеному положеннямиЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури і завдання особі шкоди.

Судом також зауважено, що не зазначення у позовній заяві позивачем ОСОБА_1 відповідача Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, не може бути самостійною підставою для відмови у позові, оскільки позивач чітко викладає свої вимоги про стягнення грошової суми з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджета.

Перевіряючи таке твердження суду, колегя суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України,Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно із п. 3 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок його незаконного засудження, у тому числі й відшкодування судових витрат та інших витрат, сплачені громадянином, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.

Колегія суддів зауважує, що факт перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, ухвалення судом виправдувального вироку за недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, є достатньою правовою підставою для відшкодування шкоди від держави у порядку законом.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежного відповідача у справі, слід зазначити наступне.

Відповідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17, в якій суд звернув увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14/447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

27 листопада 2019 року Верховний Суд у своїй постанові у справі № 242/4741/16-ц вирішив виключну правову проблему щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, зазначивши що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно підпункту 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів є основними завданнями Казначейства.

Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, передбаченому статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР.

Позивач визначив відповідачем у справі державу Україна в особі Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернігівської області. Просив суд стягнути грошові кошти саме з держави Україна. Отже, саме через ці органи держава бере участь у справі як відповідач.

Тобто держава як учасник цивільних відносин у цій справі виступає в особі органу, якого відповідач зазначив порушником своїх прав (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2020 року у справі №0240/2961/18-а, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц),

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що:

«кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню зДержавного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо того, що Казначейству не надані бюджетні асигнування для відшкодування шкоди, завданої діями інших органів державної влади, слід зазначити наступне.

Згідно зпунктом 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі також - «Порядок №845») безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктами 48, 49 Порядку №845 обумовлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Зі змісту пункту 49 Порядку №845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.

Приписи цього пунктувимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845.

Аналогічний висновок щодо тлумачення частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абзацу другого пункту 48 Порядку №845 викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №826/7371/15, від 4 вересня 2020 року у справі №640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі №826/13511/17 і підстави для відступу від нього відсутні.

Зважаючи на наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даній справі ефективним способом захисту прав позивача буде стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в загальному розмірі 12548,00 гривень.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Судові витрати Державної казначейської служби України не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає її апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, подану представником Жиліним Олександром Федоровичем, залишити без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна