Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №752/26754/24 — Київський апеляційний суд

справа № 752/26754/24

головуючий у суді І інстанції Кирильчук І.А.

провадження № 22-ц/824/636/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» (надалі по тексту - позивач, кредитодавець) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач, позичальник), в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 13 серпня 2021 року № 207778100 у розмірі 23 431 грн 69 коп., судові витрати у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 207778100, який вчинено в електронній формі та підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язання відповідно до договору виконало у повному обсязі, надало позичальнику грошові кошти у розмірі 20 000 грн, шляхом переказу на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . Відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконав.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.

В подальшому, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» строк дії договору факторингу продовжувався додатковими угодами (28 листопада 2019 року № 19, 31 грудня 2020 року № 26, 31 грудня 2021 року угода № 27, 31 грудня 2022 року додаткова угода № 31, 31 грудня 2023 року додаткова угода № 32), а предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Позивач вважає, що виконання договору факторингу № 28/1118-01 здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, а саме з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року.

Зазначав, що договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, в редакції та з урахуванням додаткових угод до нього, встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору.

Право вимоги за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року перейшло до ТОВ «Таліон -Плюс» 14 грудня 2021 року відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги № 164.

В подальшому, 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року. За умовами якого право вимоги за кредитним договором від 13 серпня 2021 року № 207778100 до ОСОБА_2 у розмірі 23 431 грн 69 коп. перейшло ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

28 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 28/10/24/У, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року відмовлено у задоволені позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Юніт Капітал».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс».

Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Юніт Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Також просив стягнути з відповідача судові витрати понесені у суді першої інстанції у розмірі 8 422 грн 40 коп., а також 9 633 грн 60 коп. судових витрат понесених у суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу.

Відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Отже, реєстр № 164 від 14 грудня 2021 року, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент (дату його підписання).

Позивач наголошував, що даний реєстр укладено після виникнення кредитних правовідносин з відповідачем, що судом першої інстанції не враховано належним чином.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані також тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо предмету договору факторингу, що відступлення права вимоги не могло стосуватись конкретного кредитного договору №207778100 від 13 серпня 2021 року, який, на думку суду першої інстанції, на момент укладення договору факторингу не існував. Однак, позивач зазначає, що сутність договору факторингу №28/1118-01 полягає не у відступленні права вимоги за конкретним кредитним договором, а у відступленні права вимоги, зазначених у відповідних реєстрах права вимоги.

Вважає, що позивач довів отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором та взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки за користування кредитом не повернув, у зв`язку з чи у нього виникла заборгованість.

28 січня 2026 року (вх. № 10901) до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «Юніт Капітал», в яких позивач просив врахувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 під час розгляду даної справи.

Щодо правової позиції відповідача.

Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до інформації від 18 грудня 2024 року № 123709019 відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської РДА, відповідач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток з 24 вересня 2019 року по 05 березня 2024 року (а.с. 141, 145).

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції надсилав відповідачу копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, разом з копією апеляційної скарги та долученими до неї додатками, на останню відому суду зареєстровану адресу відповідача: АДРЕСА_2 .

Однак, відповідач кореспонденцію суду не отримав, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, апеляційним судом розміщувалося оголошення на сайті судової влади про призначення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк.

Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (оголошення на сайті судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо апеляційної скарги.Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (частина 1 статті 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у статті 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище апеляційним судом нормами законодавства.

Встановлено, що 13 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №207778100 (а.с. 93-99).

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора MNV2D55A.

В матеріалах справи міститься заявка від імені відповідача на отримання грошових коштів у кредит від 13 серпня 2021 року у сумі 20 000 грн, на банківську картку № НОМЕР_2 (а.с. 84).

Позивачем надано довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та алгоритм укладення кредитного договору, з якого вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим (а.с. 59, 101-112).

Згідно п. 1.1 договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 20 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, визначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до п. 1.2. договору, кредит надається строком на 126 днів.

Відповідно до п. 1.3 договору, строк дії договору обчислюється з моменту його укладення сторонами та до закінчення строку на який надано кредит, але в будь-якому разі договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до п. 1.4. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 251,85% річних, що становить 0,69% в день від суми кредиту за час користування ним (дисконтна процентна ставка).

Згідно з п. 1.5. кредитного договору зазначено, що на умовах, викладених в п. 1.6 договору до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50% річних, що становить 1,30% в день від суми кредиту за час користування ним.

Відповідно до п. 1.6 договору, умови нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосовується за умови, що кожен з чергових платжеів здійснений не пізніше строку вказаного в Графіку платежів за цим договором. Сторони погодили, що у разі прострочення повернення будь-якого з платежів за цим договором умови про нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою починаючи з наступного дня що слідує за датою платежу.

У разі якщо позичальник погасить прострочену заборгованість за договором, умови у вигляді нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосуються знову, починаючи з наступного дня за днем повного погашення простроченої заборгованості.

Відповідно до п. 1.6.1 договору, за умови застосування до відноси між сторонами умов нарахування процентів за базовою процентною ставкою:

- загальні витрати за кредитом складають - 20 402 грн 34 коп.;

- орієнтовна загальна вартість кредиту складає - 40 402 грн 34 коп..

Відповідно до п. 1.9. проценти за користування кредитом, в розмірі передбаченому договором, нараховуються за кожен день користування грошовими коштами починаючи з першого дня користування кредитом, відповідно до суми кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у позичальника.

Пунктом 1.10. зазначено, що у випадку не повернення будь-якого з платежів, у строки передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язань позичальника, в тому числі з врахуванням скасування умови про нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою, при чому проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту. Всі нараховані проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного із наступних чергових платежів, при цьому сторони погодили, що кредитодавець, за аналогією з порядком, визначеним в абзаці 2 п. 1 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» надає позичальнику оновлений графік платежів, шляхом відображення такого графіку в особистому кабінеті позичальника.

Відповідно до п. 1.12 усі істотні умови договору, в тому числі розмір дисконтної та базової процентних ставок та порядок їх застосування, погоджений сторонами під час укладення цього договору.

13 серпня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 20 000 грн на банківську карту № НОМЕР_2 , що підтверджується копією платіжного доручення, в якому призначення платежу - переказ коштів згідно з договору №207778100 від 13 серпня 2021 року (а.с. 41) та випискою з АТ КБ «Приват Банк» про перерахування коштів на картковий рахунок відповідача (а.с. 65).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому договором, що підтверджується платіжним дорученням.

Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Згідно з розрахунку наданого позивачем, загальна сума заборгованості за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року, становить 23 431 грн 69 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 814 грн 87 коп. та заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 8 616 грн 82 коп. (а.с. 89, 113-115).

Також на підтвердження вказаної суми позивачем надано виписку з особового рахунку за період 28 жовтня 2024 року - 19 листопада 2024 року (а.с. 38).

Однак, в порушення зазначених вище норм закону та умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим допустив заборгованість, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості.

Відповідно до п.1 частини 1 статті 512 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини статті 513, статті 514 ЦК Україниправочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077, 1079ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор), яким може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 виклав такі висновки: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення.

Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року, встановлено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах визначених цим договором (а.с. 47-57).

28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін. (а.с. 67).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу викладено у новій редакції, проте залишено дату його укладення 28 листопада 2018 року (а.с. 125-134).

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2022 року (а.с. 58).

31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с.68).

31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с. 85).

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 164 від 14.12.2021 року за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 29353,92 (а.с. 86-88).

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року (а.с. 116-124).

Предметом цього договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (п. 4.1 договору).

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 23 431 грн 69 коп. (а.с. 43-46).

28 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №28/10/24/У відповідно до умов якого позивачу ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 74-83).

За цим договором факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п. 1.2. договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 28/10/24/У від 28 жовтня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 23 431 грн 69 коп. (а.с. 71-73). Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 28/10/24/У від 28 жовтня 2024 року (а.с. 42).

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що укладення договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними.

При цьому, право вимоги до відповідача по кредитному договору № 207778100 від 13 серпня 2021 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс».

Потім на користь ТОВ «Онлайн фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договорів та реєстрів, які оформлені належним чином.

При цьому, відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даними наявних в матеріалах справи договорів факторингу, витягів з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовуються висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги по кредитному договору.

Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.

Умовами укладеного 13 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та відповідачем кредитного договору № 207778100 визначено, що кредит надається строком на 126 днів від дати його отримання; нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 251,85 відсотків річних, що становить 0,69 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним (пункти 1.2, 1.4).

Відповідно до п. 1.5. договору, на умовах, викладених в п. 1.6 договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50 % річних, що становить 1,30 % в день від суми кредиту за час користування ним.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року, загальна сума заборгованості відповідача становить 23 431 грн 69 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 814 грн 87 коп. та заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 8 616 грн 82 коп. (а.с. 89, 113-115)

Також з розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки у розмірі 15 116 грн 82 коп. розраховані за період з 14 серпня 2021 року по 17 грудня 2021 року, тобто в межах 126 днів - строку кредитування, визначених п. 1.2 кредитного договору.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що відповідачем на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 27 серпня 2021 року у розмірі 1 932 грн, 09 вересня 2021 року у розмірі 1 659 грн 97 коп., 22 вересня 2021 року у розмірі 1 501 грн 50 коп., 31 березня 2022 року у розмірі 3 000 грн, 04 травня 2022 року у розмірі 3 500 грн, було здійснено погашення процентів (на загальну суму 11 593 грн 40 коп.), що підтверджує визнання відповідачем кредитного договору.

Крім того, відповідачем 27 серпня 2021 року у розмірі 1 494 грн 20 коп., 09 вересня 2021 року у розмірі 1 766 грн 23 коп., 22 вересня 2021 року у розмірі 1 924 грн 70 коп. здійснено погашення заборгованості за тілом кредиту (а.с. 114).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості відповідача за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року у загальному розмірі 23 431 грн 69 коп. (яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 814 грн 87 коп. та заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 8 616 грн 82 коп.), з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на уваги та знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, позов ТОВ «Юніт Капітал» слід задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року в розмірі 23 431 грн 69 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 814 грн 87 коп. та заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 8 616 грн 82 коп.

Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-5 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 зробила висновок про те, що: «витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини друга статті 137 ЦПК України) При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат».

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Звертаючись до суду першої інстанції, ТОВ «Юніт Капітал» у позовній заяві заявляло вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн, а також визначило розмір судових витрат в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем подано докази щодо понесених ним витрат у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції разом із позовною заявою, тобто із дотриманням частини 8 статті 141 ЦПК України.

На підтвердження витрат на правову допомогу у матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги № 30132024-02 від 30 жовтня 2024 року, укладений ТОВ «Юніт Капітал» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», яким клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (а.с. 17-19); протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №30132024-02 від 30 жовтня 2024 року (а.с. 20); додаткову угоду № 9 до договору про надання правничої допомоги № 30132024-02 від 30 жовтня 2024 року (а.с.61-63); акт прийому-передачі наданих послуг в суді першої інстанції від 30 жовтня 2024 року на суму 6 000 грн (а.с. 136), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Тараненка А.І. №4956 (а.с. 22), довіреність від 10 жовтня 2024 року про уповноваження адвоката Тараненка А.І. бути представником ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 21).

В акті прийому-передачі наданих послуг від 30 жовтня 2024 року (в суді першої інстанції), зазначено перелік наданих правових та юридичних послуг: складення позовної заяви - 5 000 грн, вивчення матеріалів справи - 1000 грн. Всього послуг надано на загальну суму: 6 000 грн.

Слід зазначити, що акт прийому-передачі наданих послуг у суді апеляційної інстанції стороною позивача суду надано не було.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Таким чином, аналізуючи матеріали справи колегія суддів вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений у суді першої та апеляційної інстанції, визначений адвокатом є дещо завищеним, враховуючи, що предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 23 431 грн 69 коп., тобто справа відноситься до малозначних, сума заявлених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 12 000 грн є непропорційною щодо ціни позову. При цьому, колегія суддів бере також до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що передбачено додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги, тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.

Враховуючи наведене, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» судових витрат на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи у розмірі 3 000 грн.

Що стосується судових витрат в частині сплаченого позивачем судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. за подання позовної заяви та 3 633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Оскільки, суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 , з останнього підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд.4, літера А, офіс 10) заборгованість за кредитним договором № 207778100 від 13 серпня 2021 року у розмірі 14 814 грн 87 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 8 616 грн 82 коп. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд.4, літера А, офіс 10) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. за подання позовної заяви та 3 633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги, а також судові витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська