Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №641/6568/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 14 вересня 2026 р.

Справа: №641/6568/25

Суддя: Сушко Людмила Петрівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №641/6568/25 Головуючий у суді І інстанції: Борець Є.О.

провадження №22-ц/824/10335/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення пені, трьох процентів річних від прострочених сум та суми інфляції за час прострочення платежів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом та посилається на те, що 29 квітня 2021 року її було звільнено з роботи з Харківського РСП ДП «Украерорух». В той же день ОСОБА_1 уклала з відповідачем договір про виплату матеріальної допомоги №61, за яким ДП «Украерорух» зобов`язався виплатити позивачу матеріальну допомогу в загальному розмірі 250000 гривень 00 копійок. У випадку неналежного виконання грошового зобов`язання відповідач зобов`язався виплатити ОСОБА_1 пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день прострочення. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року з ДП «Украерорух» на користь позивача було стягнуто невиплачену частину матеріальної допомоги в розмірі 197515 гривень 00 копійок. Відповідач продовжує ухилятись від виконання грошового зобов`язання за договором про виплату матеріальної допомоги №61 від 29 квітня 2021 року.

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України пеню в розмірі 81 395 гривень 12 копійок, три проценти річних від прострочених сум в розмірі 14 702 гривень 12 копійок та суму інфляції за час прострочення платежів в розмірі 51 903 гривень 78 копійок.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 81 395 грн 12 коп., три проценти річних від прострочених сум в розмірі 14 702 грн 12 коп. та суму інфляції за час прострочення платежів в розмірі 51 903 грн 78 коп..

Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 1184 грн 01 коп..

Не погодившись з вказаним рішення суду першої, відповідач Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням фактично взяв за основу помилковий розрахунок позивача та збільшив загальний строк позовної давності для нарахування 3 % річних та втрат від інфляції та спеціальний строк позовної давності для нарахування пені в 1 (один) рік.

Вважає, що позивач безпідставно ототожнює зупинення перебігу позовної давності відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України зі збільшенням на цей період спеціального строку позовної давності для вимог про стягнення пені (ст. 258 ЦК України) та загального строку позовної давності для вимог про стягнення 3 % річних та втрат від інфляції (ст. 257 ЦК України). Однак, включення до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 19 де-факто не має жодного значення для правовідносин, що виникли після набрання чинності цим положенням, та дане положення не означає можливість виходу за межі трирічного строку позовної давності для 3 % річних та втрат від інфляції та однорічного строку позовної давності для штрафних санкцій, і не надає недобросовісному кредитору можливість нараховувати 3 % річних, втрати від інфляції, неустойку (штраф, пеню) за весь період зупинення строків позовної давності, тобто набагато більше, ніж позовна давність, встановлена ЦК України.

На переконання відповідача, у даному випадку вірним було б нарахування 3 % річних, втрат від інфляції на суму, належну позивачу до отримання, тобто за вирахуванням обов`язкових податків і зборів, чинних на момент виплати певної частини матеріальної допомоги, з урахуванням строків позовної давності, встановлених ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Натомість, позивач, грубо та свідомо ігноруючи вимоги законодавства України та усталену судову практику, штучно завищив суму нарахованих інфляційного збільшення, 3% річних, пені, та заявив до стягнення 148 001,02 грн, яку суд першої інстанції задовольнив.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги також зазначав, що суд першої інстанції проігнорував доводи відповідача щодо бази нарахування інфляційних втрат, пені, 3% річних, визначеної позивачем, та не навів жодної норми чинного законодавства в обґрунтування прийнятого рішення в цій частині.

Відповідач наголошував, що зобов`язання відповідача перед позивачем встановлене пунктом 3.2. Договору, та заборгованістю відповідача перед позивачем є сума такого невиконаного зобов`язання. Отже, суми податків і зборів із суми матеріальної допомоги не належать позивачеві до отримання та не можуть бути включені до бази нарахування пені, втрат від інфляції та 3 % річних. Натомість, позивач включив до бази нарахування інфляційних втрат, пені, 3% річних суми податків і зборів, не належних йому до отримання, чим штучно збільшив заявлену до стягнення суму, а суд першої інстанції взяв даний розрахунок за основу.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що затримка розрахунків за договором відбулася за відсутності умисної вини з боку Украероруху та за наявності форс-мажорних обставин, які не могли бути передбачені відповідачем. Зокрема, відповідач опинився у надзвичайно складному фінансовому становищі внаслідок об`єктивних обставин, що є винятковими, надзвичайними, невідворотними, знаходяться поза волею та контролем Украероруху (збройна агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану в Україні; закриття повітряного простору України для цивільних користувачів у відповідності до імперативних вимог законів України та законодавчих актів, які Україна ратифікувала у рамках міжнародних організацій (щодо обов`язкового закриття повітряного простору під час збройного конфлікту), руйнування ворогом інфраструктури Украероруху), а не внаслідок власної недбалості чи бажання. Однак такі аргументи відповідача судом першої інстанції були проігноровані.

30 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Жаворонкової Г.С., просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач категорично не погоджується з жодним з доводів, викладених в апеляційній скарзі відповідача, вважає їх юридично неспроможними та безпідставними, побудованими на хибному та вибірковому тлумаченні норм чинного законодавства України й такими, що повністю спростовуються фактичними обставинами справи, наявними в матеріалах справи письмовими доказами та усталеною, послідовою судовою практикою, тому апеляційна скарга на переконання сторони позивача не підлягає задоволенню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що сторона відповідача не подала докази на підтвердження належного виконання грошового зобов`язання за договором про виплату матеріальної допомоги №61 від 29 квітня 2021 року, тому суд першої інстанції вважав, що у ДП «Украерорух» виникло зобов`язання виплатити позивачу пеню в розмірі 81395 гривень 12 копійок, три проценти річних від прострочених сум в розмірі 14702 гривень 12 копійок та суму інфляції за час прострочення платежів в розмірі 51903 гривень 78 копійок. Ці обставини підтверджуються приєднаними до позову письмовими розрахунками (а.с.9-12). При цьому пенею є спосіб забезпечення виконання грошового зобов`язання, передбачений п.4.1 договору (а.с.13 зворот), тоді як 3% річних від прострочених сум та сума інфляції за час прострочення є передбаченими законом заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання. У зв`язку з тим, що правова природа неустойки відрізняється від правової природи фінансових санкцій, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, одночасне стягнення вказаних грошових коштів допускається та не суперечить цивільному законодавству України.

Такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що позивач працювала у Харківському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України у період з 10.08.2004 року до 29.04.2021 року.

29 квітня 2021 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи з Харківського РСП ДП «Украерорух» на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників.

29 квітня 2021 року між позивачем та відповідачем укладено договір про виплату матеріальної допомоги №61, за яким ДП «Украерорух» зобов`язався виплатити позивачу матеріальну допомогу в загальному розмірі 250 000 гривень 00 копійок. У випадку неналежного виконання грошового зобов`язання відповідач зобов`язався виплатити ОСОБА_1 пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день прострочення (а.с.13-14).

Відповідно до пунктів 2.2. та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги від 29.04.2021 року посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови такої, що збільшує посадовий оклад становить 17 495 грн; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 16 років 08 місяців та 20 днів. Розмір матеріальної допомоги 250 000 грн, а тому з урахуванням обмежень, встановлений колективним договором, склав 250 000 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору про виплату матеріальної допомоги від 29.04.2021 року підприємство виплачує працівнику матеріальну допомогу у наступному порядку:

- 1 посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії цього договору;

- залишок суми матеріальної допомоги - по 1 (одному) посадовому окладу кожні (два) місяці, які починають відліковуватись з 6-го (шостого) місяця з дати підписом цього договору до повної виплати для матеріальної допомоги за пунктом додатку 19 колективного договору.

В матеріалах цивільної справи міститься копія наказу в.о. директора ДП «Украерорух» №338/о від 13.05.2021 року (а.с.35), яким головному бухгалтеру було доручено здійснювати виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги в такому порядку:

17495 грн (з 29.04.2021 до 17.05.2021 року);

17495 грн у період з 29.10.2021 року до 28.12.2021 року;

17495 грн у період з 29.12.2021 року до 28.02.2022 року;

17495 грн у період з 01.03.2022 року до 30.04.2022 року;

17495 грн у період з 01.05.2022 року до 30.06.2022 року;

17495 грн у період з 01.07.2022 року д о31.08.2022 року;

17495 грн у період з 01.09.2022 року до 31.10.2022 року;

17495 грн у період з 01.11.2022 року до 31.12.2022 року;

17495 грн у період з 01.01.2023 року до 28.02.2023 року;

17495 грн у період з 01.03.2023 року до 30.04.2023 року;

17495 грн у період з 01.05.2023 року до 30.06.2023 року;

17495 грн у період з 01.07.2023 року до 31.08.2023 року;

17495 грн у період з 01.09.2023 року до 31.10.2023 року;

17495 грн у період з 01.11.2023 року до 31.12.2023 року;

5070 грн у період з 01.01.2024 року до 29.02.2024 року (а.с. 101).

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 141 від 30.03.2022 року було призупинено дію окремих положень колективного договору з 01.04.2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, .5.4.1, 5.6., 5.8, 5.10, 5.11.1., 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору (а.с. 112-113).

Відповідач виплатив позивачу частину матеріальної допомоги в розмірі 52 485 гривень 00 копійок (а.с. 102-110). Ця обставина свідчить про те, що у відповідача виник борг по виплаті позивачу іншої частини матеріальної допомоги в розмірі 197 515 гривень 00 копійок (250 000 - 52485).

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, з ДП «Украерорух» на користь позивача стягнуто невиплачену частину матеріальної допомоги в розмірі 197515 гривень 00 копійок (а.с.22-24, 57-64).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона(боржник)зобов`язана вчинити на користь другої сторони(кредитора)певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання),а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 1 ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально - економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19) за змістом ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі №922/854/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року в справі №910/15264/21 наголосив, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Відповідно до положень ст.ст. 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує п. 3.2. договору, яким передбачено, що підприємство повинно перерахувати працівнику матеріальну допомогу за вирахуванням обов`язкових податків і зборів, чинних на момент виплати певної частини матеріальної допомоги, щодо яких підприємство є податковим агентом.

Таким чином, зобов`язання відповідача перед позивачем встановлене п. 3.2 договору, та заборгованість відповідача перед позивачем є сума такого невиконаного зобов`язання. Отже, суми податків і зборів із суми матеріальної допомоги не належить позивачеві до отримання та не можуть бути включені до бази нарахування пені, втрат від інфляції та 3% річних.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків щодо нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені на суму 197 515 грн, оскільки з цієї суми підлягають вирахування податків та зборів, та сума яку позивач отримає фактично складає 158 999,58 грн, на яку і нараховуються інфляційні витрати, 3% річних та пеня.

Щодо стягнення пені.

Зі змісту п.3.1 договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 61 від 29.04.2021 року, укладеного між відповідачем та позивачем, вбачається, що відповідач зобов`язався виплатити позивачу матеріальну допомогу в такому порядку: 1 посадовий оклад протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по 1 посадовому окладу кожні 2 місяці, починаючи з 6-го місяця з дати підписання договору.

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №338/о від 13.05.2021 року, були встановлені строки та розміри виплат матеріальної допомоги позивачу.

Судом встановлено, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху порушило строки виплати позивачу матеріальної допомоги, не виплативши позивачу своєчасно загальну суму 197 515 грн, що підтверджується рішенням суду від 30.01.2025 року.

На підставі ч.1 ст. 549 ЦК України та п. 4.1 договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 61 від 29.04.2021 року позивач має право на отримання пені в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 робочого дня.

Звертаючись з позовною заявою позивач визначив розмір пені - 81 395,12 грн нарахувавши її за період з 16.05.2022 року по 01.09.2025 року (а.с. 11-12).

Суд не погоджується із розрахунком пені, запропонованим позивачем.

Позивач визначаючи період нарахування пені не врахував положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, суд апеляційної інстанції вважає вірним застосувати строк позовної давності в

1 рік до пені (з 04.09.2024 року по 04.09.2025 року), та визначає її розмірі 22 269,66 грн, виходячи з наступного розрахунку.

Період розрахункуКількість днівСума боргу (грн)Облікова ставка НБУРозрахункова ставкаПеня (грн)

04.09.2024- 19.09.202416158 999,5813,000%13,000%903,60

20.09.2024- 31.10.202442158 999,5813,000%13,000%2371,96

01.11.2024- 30.11.202430158 999,5813,000%13,000%1694,26

01.12.2024 - 12.12.202412152 086,5513,000%13,000%648,24

13.12.2024- 31.12.202419152 086,5513,500%13,500%1065,85

01.01.2025 - 23.01.202523152 086,5513,500%13,500%1293,78

24.01.2025 - 06.03.202542152 086,5514,500%14,500%2537,55

07.03.2025 - 17.04.202542152 086,5515,500%15,500%2712,56

18.04.2025 -04.09.2025140152 086,5515,500%15,500%9041,86

Разом36622 269,66

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч.3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Суд апеляційної інстанції також враховує, що з початком повномасштабного вторгнення підприємством були скасовані всі авіарейси з/до України та в її межах та як наслідок, відсутня потреба у аеронавігаційному обслуговування у повітряному просторі України та у повітряного руху міжнародними договорами покладена на Україну.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов`язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №910/11733/18,від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 року № 911/952/22.

З огляду на викладені норми права, враховуючи законодавчо визначене право суду зменшити розмір неустойки, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим буде визначення розміру пені за несвоєчасно виплаченої суми позивачу за договором № 61 від 29.04.2021 року, замість 22 269,66 грн (розмір пені за один рік), зменшити до 5000 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат на 3% річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання сплатити ОСОБА_2 три відсотки річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Звертаючись з позовною заявою, позивач вважав, що до стягнення з відповідача підлягає інфляційні втрати у розмірі 51903,78 грн та 3% річних у розмірі 14702,12 грн, визначивши період з 01.05.2022 року по 01.09.2025 року.

Відповідач заперечував проти наведеного розрахунку позивача, навівши власний розрахунок.

Водночас суд не погоджується із розрахунками, запропонованими сторонами справи.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 та постанову Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22).

Суд апеляційної інстанції вважає, що з розрахунку позивача не вірно зазначений період нарахування, оскільки нарахування можуть бути в межах трьох років до пред`явлення позову.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне навести власний розрахунок стосовно інфляційних втрат та 3% річних.

У даному випадку вірним є нарахування інфляційних втрат, з урахуванням вимог ст. 257 ЦК України, за період з 04.09.2022 року по 04.09.2025 року (день подання позовної заяви).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги з приводу того, що розмір 3% та інфляційних втрат слід нараховувати на суму з відрахуванням податків (податок на доходи фізичних осіб та військового збору), що узгоджується з вимогами пункту 3.2. договору №61 про виплату матеріальної допомоги.

Період заборгованості за договоромСума боргу (грн)

3 04/09/2022 до 30/11/202414 083,48