Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №756/1631/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/1631/25 Головуючий у суді І інстанції: Шевчук А.В.

провадження №22-ц/824/10406/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Іванченко Вікторії Сергіївни, яка представляє інтереси Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до АТ КБ «Приват Банк» про зобов`язання вчинити дії у якому просила стягнути з АТ КБ «Приват Банк» грошові кошти в розмірі 26 723,55 грн, зобов?язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок кредитних коштів на картковому рахунку НОМЕР_1 платіжної картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій 16.12.2024 року, шляхом повернення кредитних коштів у розмірі 21 000 грн, зобов`язати АТ КБ «Приват Банк» скасувати за картковим рахунком НОМЕР_1 платіжної картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 будь-яку заборгованість за використаним кредитним лімітом з урахуванням відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій, що утворилися внаслідок несанкціонованих операцій 16.12.2024 року, стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, покласти на АТ КБ «Приват Банк» судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що АТ КБ «ПриватБанк» на її ім`я випущені дві платіжні картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 (картковий рахунок НОМЕР_1 ) та № НОМЕР_3 (картковий рахунок НОМЕР_4 ). Станом на 16.12.2024 року на картковому рахунку платіжної картки № НОМЕР_2 знаходилося 12 273,55 грн власних грошових коштів позивача та 21 000,00 грн кредитних коштів. На картковому рахунку платіжної картки № НОМЕР_3 грошові кошти були відсутні.

Позивач зазначає, що близько 16 год. 25 хв. 16.12.2024 року на її телефонний номер НОМЕР_5 , до якого прив`язані обидві платіжні картки, стали надходити смс-повідомлення про списання грошових коштів. Позивач вказує, що в цей час також, отримала телефонний дзвінок від відповідача на її номер мобільного телефону, де віртуальний оператор запитав, чи підтверджує вона переказ грошових коштів, на що вона відмовила у підтвердженні переказу. Для унеможливлення подальшого незаконного списання грошових коштів шахраями позивач в мобільному додатку «Приват24» заблокувала платіжну картку та повідомила про шахрайські дії. Разом з тим, позивач зазначає, що здійснити будь-які інші дії не змогла, так як їй обмежили вхід в особистий кабінет мобільного додатку «Приват24». Після вказаних дій, позивач зателефонувала на телефон підтримки клієнтів відповідача і повідомила оператора про незаконне здійснення списання грошових коштів з карткового рахунку. Оператор відповідача відповіла, що за її номером мобільного телефону, до якого прив`язані платіжні картки, програма вказує, що позивач не являється клієнтом відповідача. Лише після неодноразових повторних звернень на телефон підтримки клієнтів відповідача та проходження відеоверифікації, в той же день, 16 грудня 2024 року, близько 22 год., відповідач надав доступ до особистого кабінету «Приват24». Таким чином, ознайомившись з операціями по платіжним картам позивач встановила, що з її карткового рахунку платіжної картки № НОМЕР_2 : 1) було здійснено три списання грошових коштів на незнайому їй платіжну картку № НОМЕР_6 , а саме 1105,50 грн, 9145,50 грн та 7939,50 грн, всього на загальну суму 18 190,50 грн; 2) було здійснено два незаконні списання на її другу платіжну карту № НОМЕР_3 , а саме 9181,00 грн та 8240,00 грн, всього на загальну суму 17421,00 грн, потім з карткового рахунку платіжної картки позивача № НОМЕР_3 було здійснено незаконне списання на незнайому позивачу платіжну картку № НОМЕР_6 на суму 8542,50 грн.

Позивач вказує, що всього з карткових рахунків двох її платіжних карток незаконно списанні грошових коштів, включаючи особисті та кредитні грошові кошти, на незнайому їй платіжну картку № НОМЕР_6 на загальну суму 26 733,00 грн (1105,50 грн + 9145,50 грн + 7939,50 грн + 8542,50 грн).

Позивач зазначав, що 16.12.2024 року знаходилася за кордоном і не мала можливості подати до поліції заяву про шахрайські дії та вчинене кримінальне правопорушення, а тому доручила представляти її інтереси адвокату, який в свою чергу подав заяву про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої 17.12.2024 року слідчим СВ Дубенського районного відділу поліції ГУ НП в Рівненській області Ткачуком О.В. було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 4 ст. 190 КК України та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024181040000792.

Позивач наголошула, що платіжні картки № НОМЕР_2 та НОМЕР_7 постійно знаходились у неї, у користування їх нікому не передавала, не втрачала, ПІН-коди, логіни, паролі не розголошувала. При проведенні оплат з платіжних карток постійно користувалась виключно Рау Pass без використання пароля, а тільки Face ID. Мобільний телефон чи сім-картку, до яких прив`язані платіжні картки, не передавала і не втрачала. 16.12.2024 року будь-яких платіжних доручень чи розпоряджень не складала ні в паперовому вигляді, ні в електронному вигляді з використанням мобільного додатку, або будь-якої іншої клієнтської системи відповідача. Вказує, що виконала всі необхідні дії щодо своєчасного повідомлення відповідача про незаконне списання коштів та щодо блокування платіжних карток, а також щодо своєчасного повідомлення поліції про вчинене кримінальне правопорушення.

При особистому зверненні у відділення АТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення незаконного списаних грошових коштів ОСОБА_1 відмовили і попередили, що якщо вона не поверне кредитні кошти, це буде розглядатися як заборгованість за використаним кредитним лімітом з урахуванням відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій. За таких обставин позивач була вимушена за рахунок власних грошових коштів погасити так звану кредитну заборгованість, заподіяну шахраями, у розмірі 14 450,00 грн (двома платежами на 6000,00 грн і 8450,00 грн).

Таким чином, позивач вважає, що списання грошових коштів з карткових рахунків за платіжними картками відбулося поза її волею, за ініціативою інших осіб внаслідок недозволених платіжних операцій та за відсутності поінформованості відповідачем про проведення операцій про списанню грошових коштів з карткових рахунків платіжних карток. Відповідно, позивач вважає, що її вини в незаконних списаннях коштів з карткових рахунків немає, а тому просила про задоволення позовних вимог.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відшкодувати ОСОБА_1 з власних коштів несанкціоновано (безпідставно) списані 16.12.2024 року з картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 (картковий рахунок НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 26 723 грн 55 коп. шляхом відновлення стану рахунку вказаної картки ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» станом на 16.12.2024 року до несанкціонованого (безпідставного) списання, переказу вказаних коштів із врахуванням різниці коштів, які були переведені і залишені 16.12.2024 року на картці клієнта Універсальна Голд № НОМЕР_3 (картковий рахунок НОМЕР_4 ).

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, 13 квітня 2026 року Іванченко В.С., яка представляє інтереси АТ КБ «ПриватБанк», подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року в частині стягнення коштів з банку та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначала, що перевіркою банком встановлено, що номер фінансового телефону НОМЕР_5 клієнта не змінювався.

Встановлено, що зміна паролю в Приват24 клієнта відбулась з використанням конфіденційної інформації по карті НОМЕР_2, яка знаходилась на руках у клієнта та пін-коду до неї.

Представник відповідача наголошувала на тому, що без паролю жоден клієнт не може відкрити свій додаток Приват24 і отримати доступ до карток та грошей. Переказ коштів можливо здійснити лише за допомогою використання фінансового номеру телефону та іншої особистої інформації (даних по карті, пін коду, паролів входу у Приват24).

Відповідальність за контроль над фінансовими інструментами, в тому числі фінансовим номером телефону цілком і повністю лежить на стороні позивача, а відповідач позбавлений можливості впливу в частині належного ставлення клієнтів до виконання обов`язків зі збереження вразливих даних, в тому числі фінансових даних, зокрема, але не виключно даних, що мають можливість отримати контроль над фінансовим номером, що використовується клієнтом при проведенні фінансових операцій за допомогою дистанційного платіжного застосунку Приват24, покладених на банк відповідальності за дії позивача є безпідставним.

Тому на переконання відповідача, бездіяльність по захисту своїх грошей, а також дії та бездіяльність позивача по захисту власних персональних даних та власного мобільного фінансового телефону/смартфону і несвоєчасне блокування карток, стали у сукупності причиною того, що були списані її власні та кредитні кошти на картках.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник відповідача також наголошувала на тому, що суд першої інстанції помилково робив посилання на судову практику та на нормативні акти, які втратили чинність. Зокрема положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 - втратила чинність від 05.11.2014 року на підставі постанови НБУ №705, яка в свою чергу втратила чинність 29.07.2022 року на підставі постанови НБК №164.

Також не погодившись рішення суду першої інстанції, 01 травня 2026 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року в частині в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, та в частині відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що в позовній заяві позивач детально заначила обставини, внаслідок яких позивачу було заподіяно моральну шкоду у вигляді нервових потрясінь та душевних страждань.

З урахуванням вини відповідача і протиправності заподіяної ним моральної шкоди, тривалості та тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках позивача, порушені її домашнього устрію, її нормальних життєвих зв`язків і стосунків з оточуючими позивачем людьми, цинічної поведінки відповідача щодо уникнення відповідальності та його намагання перекласти вину на позивача, небажанні відповідача добровільно відшкодувати завданий позивачу матеріальний збиток, у зв`язку з чим, позивач і оцінила заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо стягнення витрат на правничу допомогу, позивача зазначала, що суд першої інстанції частково задовольнивши вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн, в оскаржуваному судовому рішення не обгрунтував, яким чином суд визначив, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, зокрема, з часом витраченим адвокатом на вивчення документів, на складання позовної заяви, відповіді на відзив, поданих до суду клопотань, з часом безпосередньої участі адвоката більш як в 5 судових засіданнях, з часом, витраченим адвокатом на зустрічі з позивачем для надання консультацій та узгодження правових позицій між судовими засіданнями.

Також позивач зазначала про те, що оскільки відповідач, як у відзиві, так і в судових засіданнях не обгрунтував та не довів неспівмірність витрат на правничу допомогу, суд не мав права зменшувати суму витрат за власною ініціативою.

01 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача від позивача ОСОБА_1 , в якій просила відмовити відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги про скасування рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року в частині стягнення коштів з банку в розмірі 26 723,55 грн.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідача, позивач зокрема зазначала, що наданий суду першої інстанції висновок перевірки за службовою запискою, на якому відповідач намагається обгрунтувати апеляційну скаргу, неналежно оформлений, є копією документа, який належним чином не засвідчений. У копії висновка відсутній підпис особи, яка склала висновок, як відсутній і підпис особи, яка його затвердила, рівно як і відсутнє накладення ними кваліфікованого електронного підпису. У кінці висновку не зазначені посади і прізвища та ініціали затверджуючих осіб та осіб, які візували висновок, як і відсутні їх підписи чи накладений ними кваліфікований електронний підпис.

Позивач наголосила на тому, що вона виконала всі необхідні дії щодо своєчасного повідомлення відповідача про незаконне списання коштів, щодо блокування платіжних карток, а також щодо своєчасного повідомлення поліції про вчинене кримінальне правопорушення.

18 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача від відповідача АТ КБ «ПриватБанк», в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, відповідач зазначав, що суду не надано жодних доказів на підтвердження страждань позивача та причинного зв`язку між діями відповідача і переживаннями позивача. В позовній заяві відсутні підтвердження факту спричинення моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями вони спричинені, а також відсутні факти, які підтверджують це, та докази погіршення стану здоров`я і підтвердження морального страждання позивача.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, відповідач не погоджується з заявленим розміром судових витрат на правничу допомогу, виходячи з загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат. Заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконання робіт та суттю спору, а тому має бути зменшений.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, а апеляційна скаргу ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що позивач сприяла здійсненню незаконних транзакцій, передала дані своєї платіжної картки іншим особам, також доказів на підтвердження того, що позивачка переходила за іншими посиланням, що посилання є шахрайським, що у разі виконання таких дій були передані дані платіжної картки, які саме та яким чином.

У матеріалах справи відсутні докази, які доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Оскільки, саме відповідач як надавач платіжних послуг зобов`язаний вживати розумних заходів безпеки щодо виконуваних платіжних операцій та збереження грошових коштів на рахунку клієнта.

Тому суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для відшкодування АТ КБ «ПриватБанк» позивачу суми некоректно виконаних 16.12.2024 року платіжних операцій та відновлення залишку коштів на картці Універсальна Голд № НОМЕР_2 (картковий рахунок НОМЕР_1 ) до того стану, у якому він був перед виконанням несанкціонованих операцій, однак із врахуванням різниці коштів, які були переведені і залишені на картці клієнта Універсальна Голд № НОМЕР_3 (картковий рахунок НОМЕР_4 ), оскільки кошти за несанкціонованими переводами зараховані на останню в більшому розмірі ніж списані у результаті несанкціонованих операцій із неї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач не обґрунтувала зазначену оцінку моральної шкоди так як в судовому засіданні не надала жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань, яких зазнала, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

Вирішуючи питання судових витрат в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався зокрема положенням ст. 137 ЦПК України та вважав, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. У зв`язку з чим суд першої інстанції вважав правильним та доцільним стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», останнім випущені на ім`я позивача дві платіжні картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 (картковий рахунок НОМЕР_1 ) та № НОМЕР_3 (картковий рахунок НОМЕР_4 ).

Станом на 16.12.2024 року на картковому рахунку платіжної картки № НОМЕР_2 знаходилося 12 273,55 грн власних грошових коштів позивача та 21 000,00 грн кредитних коштів. На картковому рахунку платіжної картки № НОМЕР_3 грошові кошти були відсутні.

16.12.2024 року з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 відбулись три списання: 16.12.2024 16:24:18 - 1105,50 грн, 16.12.2024 16:24:54 - 9145,50 грн, 16.12.2024 16:25:31 - 7939,50 грн на незнайому їй картку № НОМЕР_6 та з картки № НОМЕР_2 на карту клієнта № НОМЕР_3 , 16.12.2024 16:26:48 - 9181,00 грн, і 16.12.2024 16:28:00 - 8240,00 грн, а потім на незнайому картку № НОМЕР_6 , 16.12.2024 16:27:30 - 8542,50 грн.

У ході проведення перевірки банком встановлено, що кошти через застосунок Приват24 (далі -П24) виведені на картку № НОМЕР_6 (емітована TASCOMBANK). В АТМ, ТСО, еквайринговій мережі авторизацій картки № НОМЕР_6 не зафіксовано.

Відповідно до наданої банком інформації, оскаржувані клієнтом ОСОБА_1 , операції по картках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 здійснювались у особистому кабінеті НОМЕР_5 застосунку П24 1) 16.12.2024 з 16:24:18 по 16:27:30. 2024-12-16 о 16:21:02 авторизація з пристрою PHONE 2201116TG | REDMI ANDROID НОМЕР_11, ІР - НОМЕР_9 lifecell 2) авторизації з пристрою IPHONE16,2 IOS НОМЕР_10, ІР - НОМЕР_8 Ooredoo Maldives.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», чинного на час виникнення спірних правовідносин, неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Згідно п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ № 22 від 21 січня 2004 року, чинної на час виникнення спірних правовідносин, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно 6.1, 6.2, 6.5 Інструкції № 22, банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; найменування отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі). Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.

Згідно п. 1, 6 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05 листопада 2011 року № 705, чинного на час виникнення спірних правовідносин, користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Згідно п. 8, 9 Положення № 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Отже, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 06 вересня 2023 року в справі № 686/30030/21 та інших.

В справі, що переглядається, позивач звернувся з позовною заявою з позовною вимогою про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь грошові кошти у розмір 26 723,55 грн, які складаються з 12 273,55 грн власних грошових коштів позивача, які були як зазначає позивач незаконно списані 16 грудня 2024 року з карткового рахунку її платіжної картки № НОМЕР_2 та 14 450 грн сплаченої позивачем так званої кредитної заборгованості.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 450/2875/19, провадження № 61-5051св22.

Заявляючи вказану позовну вимогу про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі 26 723,55 грн, позивачем не надано доказів що у даних правовідносинах вона виступає кредитором.

Спірні транзакції, на які позивач посилалась в позовній заяві, стосувались кредитних коштів, власником яких є банк (АТ КБ «ПриваБанк»), а не клієнтка - ОСОБА_1 ..

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що задоволення вимоги позивача про визнання коштів безпідставно стягненими не призведе до відновлення його майнових прав, так як позивач не є власником цих коштів, оскільки списані кошти були кредитними і їх власником є банк.

Водночас колегія суддів звертає увагу на відсутність в матеріалах справи даних про те, що АТ КБ «Приват Банк» звертався із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також в матеріалах справи відсутні докази (наприклад розрахунок заборгованості чи ін.) на підтвердження обставини нарахування банком за картковим рахунком, який належить ОСОБА_1 , будь-яких процентів, у тому числі, пені, комісії за користування використаним кредитним лімітом, що утворилися, зокрема і внаслідок проведення операцій (транзакцій), що мали місце 16 грудня 2024 року.

Крім того, у випадку звернення банку в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач вправі буде обрати такий спосіб захисту своїх прав та інтересів, як подання заперечень із посиланням на відповідні докази та норми права стосовно неправомірності таких нарахувань чи подачі зустрічного позову про захист прав споживачів.

За вказаних обставин та відсутності звернення банку в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що наразі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі 26 723,55 грн.

Щодо стосується заявлених позовних вимог про зобов`язання відповідача АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок кредитних коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 платіжної картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій 16 грудня 2024 року, шляхом повернення кредитних коштів у розмірі 21 000 грн; та щодо зобов`язання відповідача АТ КБ «ПриватБанк» скасувати за картковим рахунком № НОМЕР_1 платіжної картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 будь-яку заборгованість за використаним кредитним лімітом з урахування відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій, що утворилися внаслідок несанкціонованих операцій 16 грудня 2024 року, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 № 725/3821/23.

Як вбачається, з матеріалів справи, суд першої інстанції вирішуючи заявлені позовні вимоги вирішив зобов`язати Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відшкодувати ОСОБА_1 з власних коштів несанкціоновано (безпідставно) списані 16.12.2024 року з картки Універсальна Голд № НОМЕР_2 (картковий рахунок НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 26 723 грн 55 коп. шляхом відновлення стану рахунку вказаної картки ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» станом на 16.12.2024 року до несанкціонованого (безпідставного) списання, переказу вказаних коштів із врахуванням різниці коштів, які були переведені і залишені 16.12.2024 року на картці клієнта Універсальна Голд № НОМЕР_3 (картковий рахунок НОМЕР_4 ).

Однак суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, оскільки вирішив питання, які не були заявлені позивачем в позовній заяві.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені позовні вимоги про зобов`язання відновлення залишку кредитних коштів на рахунку та скасування заборгованості не визначений ст. 16 ЦК України, як спосіб захисту цивільного права, а тому такі вимоги не підлягають до задоволення.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що моральна шкода не може стягуватися сама по собі, не будучи наслідком порушення права чи інтересу позивача. Якщо право, за захистом якого подано позов, не порушено, то і підстави для відшкодування моральної шкоди (похідна вимога) відсутні.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь судових витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 20 000 грн, суд апеляційної інстанції вважає, що вона не підлягає задоволенню, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» є такими, що заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції незаконно та необгрунтовано відмовив в задоволення позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» сплачено судовий збір в сумі 3993,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 09.04.2026 року (а.с. 185 том 1).

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону, а Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір, та апеляційна скарга підлягає задоволенню, то колегія суддів вважає, що скаржнику підлягає компенсації за рахунок держави судовий збір у розмірі 3993,60 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» заслуговують на увагу та підлягають задоволенню, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Іванченко Вікторії Сергіївни, яка представляє інтереси Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3993,60 грн компенсувати Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «18» вересня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова