Постанова від 11 листопада 2025 р. у справі №759/3298/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5877/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року м. Київ

Справа № 759/3298/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка була подана представником Онищенко Ольгою Федорівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Бабич Н.Д.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

встановив:

В лютому 2024 року позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача АТ «Українська залізниця», в якому просили стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди в розмірі по 250 000 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 - його донькою.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року на вул. Вокзальній в м. Буча Київської області електропоїзд «Хюндай» під керуванням машиніста ОСОБА_5 скоїв наїзд на ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер.

Позивачі зазнали моральної шкоди, яку оцінили по 250 000 грн. на кожну. Посилаючись на те, що ОСОБА_5 був машиністом та працював в АТ «Українська залізниця», відповідач повинен відшкодувати завдану своїм працівником шкоду, що слугувало підставою звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 моральну шкоду заподіяну в результаті смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі по 200 000 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 4000 грн.

Не погоджуючись із рішенням, представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Онищенко О.Ф. звернуласяз апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не з`ясував, з чиєї вини відбулася залізнично-транспортна пригода, ступінь вини потерпілого, чи сприяла необережність потерпілого виникненню або збільшенню шкоди та чи шкода завдана внаслідок непереборної сили або умислу самого потерпілого.

Крім того, всупереч вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4, позивачі не довели факт заподіяння їм моральної шкоди та її розмір, зокрема, що вони зазнали сильні душевні страждання та пережили нервовий стрес (наприклад, висновку судово-психологічної експертизи, яка може бути доказом для визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання (моральну шкоду).

В судовому засіданні представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Савко В.В. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити її з викладених у ній підстав.

В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечив проти доводів і вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання позивачі не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача і позивачів, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 1996 року ОСОБА_3 і ОСОБА_7 уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено актовий запис № 5, про що 14 вересня 1996 року Мироцькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . Позивач змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с. 18).

Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в подружжя народилась донька ОСОБА_4 (а.с. 19), яка 07 травня 2022 року уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на « ОСОБА_10 » (а.с. 20).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер в місті Буча Київської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 15).

Згідно із лікарським свідоцтвом про смерть Комунального закладу Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» Вишгородського районного відділення від 16.03.2021 № 129 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку із відкритою черепно-мозковою травмою (а.с. 16).

Лікарем встановлено наступні патологічні стани, що призвели до смерті потерпілого: крововилив під оболонку в речовину в шлуночки головного мозку; перелом склепіння та основи черепа; відкрита черепно-мозкова травма; ушкодження внаслідок знаходження перед об`єктом, що рухається (а.с. 17).

24 жовтня 2024 року у відповідь на запит Святошинського районного суду міста Києва слідче управління ГУНП в Київській області повідомило суд, що слідчим відділом Бучанського районного управління ГУНП в Київській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні від 16.03.2021 № 120211110500000295 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, яке було закрите постановою слідчого від 26.03.2021 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. (а.с. 67).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2021, 15 березня 2021 року до Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області надійшла заява (повідомлення) про кримінальне правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 276 КК України. Про вчинення кримінального правопорушення могли свідчити наступні обставини: 15.03.2021 року о 18:41 год., на переході ж/д вокзалу станції «Буча» за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, внаслідок порушення правил безпеки руху працівником залізничного транспорту, а саме, зіткнення з потягом, загинув гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 68).

20 грудня 2023 року представник позивачів звернувся до АТ «Укрзалізниця» з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію у вигляді письмового документа або його копії, що підтверджує право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо на потяг, який ІНФОРМАЦІЯ_5 року в м. Буча на вул. Вокзальна потяг скоїв наїзд на гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який від отриманих травм помер; надати інформацію у вигляді письмового документа або його копії щодо того, чи були наявні трудові відносини між машиністом вказаного потяга та АТ «Укрзалізниця» (а.с. 13).

З листа АТ «Укрзалізниця» від 27.01.2024 № Ц-6-94/59-24 вбачається, що станом на 15 березня 2021 року електропоїзд «Hyundai Rotem» перебував на балансі філії «Українська залізнична швидкісна компанія» АТ «Укрзалізниця». Товариство також повідомило, що ОСОБА_5 працює у філії «Українська залізнична швидкісна компанія» АТ «Укрзалізниця» на посаді машиніст електропоїзда з 01 травня 2013 року по день надання відповіді (а.с. 14).

Встановивши вищенаведені обставини, внаслідок яких настала смерть ОСОБА_3 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, час та зусилля, необхідні для сприйняття втрати людини, неможливість відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, що позивачі втратили близьку людину, чоловіка та батька, отримали вкрай негативні емоції та страждання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачі безсумнівно понесли моральні збитки, та визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 200 000 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь кожного з позивачів.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачам заподіяної моральної шкоди колегія суддів погоджується, однак вважає значно завищеним розмір такого відшкодування, враховуючи наступне.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частини друга та п`ята статті 1187 ЦК України).

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 243/6516/21, від 05 серпня 2020 року у справі № 439/1218/18.)

Відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (висновок у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2025 року у справі № 624/946/23 (провадження № 61-3291св24) зроблено висновок, що «положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що смерть батька позивача настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електропотягом, належним відповідачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерті потерпілого сприяла його власна груба необережність та недбалість, алкогольне сп`яніння. Установивши, що причиною загибелі батька позивача є потрапляння під електропотяг у зв`язку з його грубою необережністю та недбалістю, зокрема, порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, суди обґрунтовано зробили висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування … Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд правильно врахував факт наявності грубої необережності та недбалості потерпілого від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням їх тривалості, істотності вимушених змін у життєвих обставинах. При цьому суд керувався засадами розумності, пропорційності та справедливості. Крім того, суд апеляційної правильно застосував положення частини другої статті 1193 ЦК України та, з урахуванням усіх обставин справи, обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди, що спростовує доводи касаційної скарги позивача про заниження судами розміру моральної шкоди».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року в м. Бучі по вул. Вокзальна, стався нещасний випадок внаслідок зіткнення електропоїзда «Hyundai» і ОСОБА_3 , внаслідок чого потерпілий отримав численні тілесні ушкодженні, що, як встановлено судово-медичною експертизою, мали ознаки тяжких тілесних ушкоджень. Внаслідок зіткнення ОСОБА_3 загинув на місці.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року було задоволено заяву представника позивачів про витребування доказів та витребувано у Бучанському відділенні поліції копію постанови про закриття кримінального провадження № 120211110500000295 та копію висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 .

Однак, вказана ухвала суду виконана не була, та станом на час ухвалення оскаржуваного рішення зазначені копії документів до суду не надійшли. Таким чином, судом було ухвалено оскаржуване рішення без наявності у матеріалах справи документів, витребуваних ухвалою від 29.04.2024 року, у зв`язку з чим судом було неповно встановлено обставини, що мають значення для справи.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання представника відповідача про витребування вказаних доказів ( а.с. 136).

Як вбачається з висновку судового експерта № 129 За результатами проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 , 1978 р.н., виявлені наступні ушкодження:

а) забійна рана (у поперечно-горизонтальному напрямку),

б) садна (по типу масивних осаджень обох кистей та гомілок, в правій лобно-щічній області, кисті, передній поверхні правого колінного суглобу, в кількості 10 шт., внутрішньошкірні крововиливи в правій гомілці в нижній третині;

в) двосторонні переломи ребер (більше зліва) і багатоуламковий перелом лівої лопатки;

г) розтрощена селезінка, наявність у лівій плевральній порожнині та череві рідкої крові (близько 150 мл);

д) крововиливи в м`які тканини голови з боку їх внутрішньої поверхні, забій головного мозку, крововилив під оболонки та в речовину головного мозку, субарахноїдальний крововилив; е) ознаки струсу тіла.

Характер ушкоджень вказує на те, що потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження від дії тупих предметів, або при ударі об такі, які могли мати місце при дорожньо-транспортній пригоді (зіткненні, наїзді, випадінні з транспортного засобу).

Смерть гр. ОСОБА_3 , 1978 р.н., настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа з крововиливами під оболонки у речовину та в шлуночки головного мозку.

За даними судово-токсикологічного дослідження в крові трупа ОСОБА_3 , 1978 р.н., виявлений етиловий спирт у концентрації 1,8‰, що при житті відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння. У зв`язку з відсутністю можливості проведення даної експертизи у КЗ «КОР «КОБ СМЕ», взяття матеріалу для визначення наявності наркотичних, психотропних речовин не проводилося.

Згідно з постановою слідчого відділення відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 26.03.2021 у кримінальному провадженні № 120211110500000295, 15 березня 2021 року о 18:04 год, на переході залічничного вокзалу станції «Буча» за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, внаслідок порушення правил безпеки руху працівником залізничного транспорту, а саме, зіткнення, загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЖЕО 1853).

Підставою закриття кримінального провадження слугувала та обставина, що наїзд потяга на ОСОБА_3 відбувся внаслідок грубого порушення потерпілим пунктів 2.5.-2.7. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54, відповідно до яких пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів (п. 2.5.); переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м. (пункт 2.6.); переходити колію зразу після проходу поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо), не впевнившись, що по сусідніх коліях не пересувається рухомий склад (пункт 2.7.).

З огляду на зазначене орган досудового розслідування не вбачав ознак кримінального правопорушення в діях машиніста, а тому провадження підлягало закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Постанова органу досудового розслідування не була оскаржена до слідчого судді в частині мотивів (підстав) закриття кримінального провадження.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачів по 200 000 грн. відшкодування моральної шкоди кожній, суд першої інстанції не взяв до уваги, що загибель ОСОБА_3 настала внаслідок його власної недбалості та порушення пунктів 2.5.-2.7. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті. За результатами судово-токсикологічної експертизи ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп`яніння, вміст алкоголю в його крові становив 1,8 проміле, що за життя вважається середнім ступенем алкогольного сп`яніння.

Слідчим у кримінальному провадженні від 16.03.2021 № 120211110500000295 (постанова слідчого відділення відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 26.03.2021 у кримінальному провадженні № 120211110500000295) було встановлено відсутність у діях машиніста потягу складу кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_3 не дотримав пункти 2.5.-2.7. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54, зміст яких наведено вище.

Позивачі не зверталися зі скаргою до слідчого судді для оскарження постанови слідчого у частині мотивів закриття кримінального провадження, зазначене процесуальне рішення слідчого є чинним, а тому апеляційний суд бере його до уваги при вирішенні питання про обґрунтованість розміру морального відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів.

Таким чином, зважаючи на обставини, які не були враховані місцевим судом, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, тому з урахуванням факту наявності грубої необережності та недбалості потерпілого від нещасного випадку, характеру та обсягу страждань позивачів, їх тривалості, істотності вимушених змін у життєвих обставинах, розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь кожного з позивачів підлягає зменшенню з 200 000 грн. до 100 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність заподіяння шкоди працівником Товариства апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідач у своєму листі від 27.01.2024, відповідаючи на адвокатський запит від 20.12.2023, фактично визнав, що смерть ОСОБА_3 настала саме внаслідок зіткнення поїзда «Hyundai Rotem» (HRCS-004), який перебував на балансі філії Українська залізнична швидкісна компанія «АТ «Укрзалізниця» і що вказаним залізничним транспортом керував ОСОБА_5 , який перебував з відповідачем у трудових відносинах.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи відповідача про недоведеність існування підстав для відшкодування моральної шкоди, а також те, що позивачі не довели її розмір, зокрема, ступінь страждань.

Відповідно до матеріалів справи позивачі складали сім`ю з ОСОБА_3 , а саме: ОСОБА_1 була його дружиною, шлюб з якою не був розірваний станом на день настання нещасного випадку; відповідач не довів, що насправді подружжя перебувало в неприязних стосунках тощо та (або) що не підтримували сімейні відносини протягом тривалого часу з обома позивачами, а тому твердження відповідача в цій частині ґрунтуються на припущеннях.

Щодо аргументів відповідача про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріальне право обмежує право на відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, лише у двох виняткових випадках: якщо цю шкоду завдано умисними діями самого потерпілого або якщо шкода завдана внаслідок непереборної сили.

Стверджуючи про відсутність підстав для відшкодування на користь позивачів моральної шкоди, відповідач не довів існування вказаних обставин, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржуване рішення місцевого суду підлягає зміні в частині розміру відшкодування моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року - зміні в частині розміру відшкодування моральної шкоди шляхом зменшення з 200 000 грн. на користь кожної з позивачів до 100 000 грн. на користь кожної.

Оскільки рішення суду першої інстанції змінено, то існують підстави для перерозподілу судового збору відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у сумі 6000 грн., апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зменшення розміру відшкодування, стягнутого оскаржуваним рішенням, на 50%. Отже, розмір судового збору, що підлягає компенсації відповідачу за рахунок держави у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, становить 3000 грн. Разом з тим, враховуючи, що за розгляд справи судом першої інстанції з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп., то вказану суму судового збору слід відрахувати із суми, що підлягає компенсації відповідачу: 3000 грн. - 1211 грн. 20 коп. = 1788 грн. 80 коп.

Отже, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачу підлягає компенсації сума в розмірі 1788 грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка була подана представником Онищенко Ольгою Федорівною, - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року - змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 200 000 грн. на користь кожної до 100 000 грн. на користь кожної.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року в частині стягнення судового збору - скасувати.

Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму судового збору в розмірі 1788 грн. 80 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.