Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №620/8329/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/8329/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 03.05.2022 по 31.22.2022 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії, грошової допомоги для оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити з 03.05.2022 по 31.22.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії, грошової допомоги для оздоровлення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 05.02.2023 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії, грошової допомоги для оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити з 01.01.2023 по 05.02.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії, грошової допомоги для оздоровлення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно у період з 03.05.2022 по 05.02.2023 обчислено та виплачено грошове забезпечення, а також всі інші додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечував щодо поданого позову та просив відмовити у його задоволенні. Відповідач вказав, що згідно з постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, (в тому числі надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премій, грошових допомог на оздоровлення, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач у спірний період проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке перебувало на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 26.05.2003.

Позивач зазначає, що з 03.05.2022 по 05.02.2023 йому не вірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Враховуючи викладене, з 29.01.2020 чинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

Надалі, 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Тобто, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Проте, Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 було скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог фізичної особи до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову фізична особа, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовлено.

При цьому Верховний Суд у названій постанові зазначив, що:

«У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII.

Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 640/33771/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, передбачено, що питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень КМУ.

Тобто, саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом № 2011-ХІІ.

При цьому, під «умовами» слід розуміти встановлення КМУ необхідних обставин, які роблять можливим здійснення нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим, прирівняним до них осіб.

Під «порядком» розуміється, що Уряд має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення нарахування грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Під «складовими грошового забезпечення» слід розуміти посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.

Отже, колегія суддів констатує, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ)».

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що Верховний Суд відмовив у позові про скасування пункту 2 Постанови № 481, оскільки дійшов висновку про законність дій Уряду та наявність у Кабінету Міністрів України повноважень самостійно визначати порядок і базову величину для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців у фіксованому розмірі (1762 грн).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції зобов`язаний враховувати висновки Верховного Суду.

Таким чином, Постанова № 481 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а тому з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Стосовно позовних вимог у частині перерахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, суд зазначає, що відповідачу необхідно провести перерахунок додаткових виплат за 2022 рік (відповідно до довідки відповідача від 04.08.2026 № 1025), оскільки при її обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом:

визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 03.05.2022 по 05.02.2023 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 03.05.2022 по 05.02.2023, тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, визначивши їх розмір, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає про таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4 та 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Суд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справа № 815/5826/16 (пункт 63).

Таким чином, у суду відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо визначення коду економічної класифікації видатків при виплаті грошового забезпечення.

Наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333 затверджено «Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету» (далі Інструкція №333).

Виплата належного позивачу грошового забезпечення не була здійснена у період проходження позивачем військової служби.

Відповідно до пункту 2.1.1.2. Інструкції №333 виплата грошового забезпечення здійснюється за кодом економічної класифікації видатків (далі -КЕКВ)2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», за яким також передбачено відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, а також подання відповідної звітності щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, яка включає податок на доходи фізичних осіб та його відшкодування, утриманий військовий збір.

Невиплата грошового забезпечення заналежним кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ 2112) унеможливлює належне подання податкової та соціальної звітності (зокрема додатка Д1 до податкового розрахунку), внаслідок чого не відображається інформація про сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) до Реєстру застрахованих осіб та така інформація відповідно буде відсутня у системі Пенсійного фонду України.

Вказане прямо впливає на обсяг страхового стажу військовослужбовця, необхідного для призначення пенсії відповідно до статей 12,24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби».

Враховуючи викладене, відповідачем протиправно не було здійснено нарахування та виплату належного позивачу грошового забезпечення в період проходження служби за КЕКВ2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», який призначений для оплати праці військовослужбовців.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IVсуди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зауважує, що грошове забезпечення, є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Таким чином, оскільки нарахування та виплату грошового забезпечення, відповідачем ще не здійснено, суд вважає, що позовні вимоги позивача у вказаній частині позовних вимог є передчасними, а тому не належать задоволенню.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до приписів статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 03.05.2022 по 05.02.2023 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 03.05.2022 по 05.02.2023, тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 22 вересня 2026 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА