Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №215/4001/26 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/4001/26

2/215/3243/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого, судді – Науменко Я.О., за участю секретаря – Оніщенко Ю.М.,

розглянувши згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2026 позивач ОСОБА_1 звернулася до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» та працює на посаді сигналіста станції Рокувата Криворізького регіонального відділу організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Придніпровська залізниця». Позивач зазначає, що у 2022, 2023 та 2025 роках їй надавалися щорічні тарифні відпустки, у зв`язку з чим вона зверталась до роботодавця із письмовими заявами про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. На обґрунтування права на отримання зазначеної виплати позивач посилається на положення п. 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік та п. 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці, які, за твердженням позивача, є чинними та передбачають виплату працівникові матеріальної допомоги на оздоровлення за письмовою заявою у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу, але не менше мінімальної заробітної плати в Україні на момент виплати допомоги. Позивач стверджує, що відповідач не виплатив їй матеріальну допомогу на оздоровлення у передбаченому колективними договорами розмірі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за 2022, 2023 та 2025 роки. Згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком, недоплачена частина матеріальної допомоги на оздоровлення становить 6 500,00 грн. за 2022 рік, 6 700,00 грн. за 2023 рік та 5 700,59 грн. за 2025 рік, а всього — 18 900,59 грн. Також позивач просить стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних їй коштів, посилаючись на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

За розрахунком позивача, сума такої компенсації становить 3 852,57 грн. Таким чином, загальний розмір заявлених до стягнення грошових вимог, відповідно до змісту позовної заяви, становить 22 753,16 грн., з яких 18 900,59 грн. — недоплачена частина матеріальної допомоги на оздоровлення, а 3 852,57 грн. — компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

В матеріалах справи міститься клопотання про посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи.

У задоволенні клопотання про посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, можуть брати участь у справі особисто або через представника.

Згідно з частинами 1, 2 статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник, а у справах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних справах також інша особа, яка досягла вісімнадцяти років та має цивільну процесуальну дієздатність.

Частиною 1 статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження представника фізичної особи підтверджуються довіреністю, посвідченою нотаріально або іншою особою у випадках, встановлених законом.

Водночас нормами ЦПК України не передбачено повноважень суду щодо посвідчення довіреностей фізичних осіб на представництво їх інтересів у суді. Посвідчення довіреності здійснюється нотаріусом або іншими уповноваженими законом особами відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, клопотання про посвідчення довіреності судом не ґрунтується на вимогах закону, у зв`язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику сторін.

21 травня 2026 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Савчук Олександр Сергійович звернувся до суду із заявою про вступ у справу як представника відповідача, в якій просив залучити його до участі у справі в якості представника відповідача та надати доступ до матеріалів електронної справи № 215/4001/26 у підсистемі «Електронний суд».

21 травня 2026 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Савчук Олександр Сергійович звернувся до суду з клопотанням щодо залишення позовної заяви без руху, в якому зазначив, що позивачем до позовної заяви не додано документів на підтвердження сплати судового збору. Посилаючись на положення статей 175, 177, 187 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», представник відповідача зазначив, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 цього Закону для позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на заявлені позивачем вимоги про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати. У зв`язку з цим представник відповідача просив залишити позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» без руху та зобов`язати позивача у встановлений судом строк надати документи, що підтверджують сплату судового збору у відповідному розмірі.

22 травня 2026 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Савчук Олександр Сергійович звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У клопотанні представник відповідача зазначив, що спір виник із трудових правовідносин між сторонами та стосується, зокрема, діяльності АТ «Українська залізниця» в умовах воєнного стану. Посилаючись на необхідність повного та всебічного встановлення обставин справи, суперечливість доводів сторін, а також бажання відповідача надати усні пояснення по суті спору та додаткові пояснення, представник відповідача вказав на необхідність розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін. З огляду на викладене представник відповідача просив прийняти клопотання до розгляду та розгляд справи № 215/4001/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати провести в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.05.2026 у задоволенні клопотання про залишення позову без руху та розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

02 червня 2026 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Савчук Олександр Сергійович звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі. У клопотанні представник відповідача посилався на те, що у провадженні Верховного Суду перебуває касаційна справа № 757/43018/24 за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», правовідносини у якій, на думку відповідача, є подібними до правовідносин у справі № 215/4001/26. Зокрема, в обох справах вирішується питання щодо права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, виплату якої було призупинено на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол засідання № Ц-54/31 Ком.т.). Представник відповідача зазначив, що ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року у справі № 757/43018/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця», а також зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року. Посилаючись на положення пункту 6 частини першої статті 251 та пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України, представник відповідача вказував на наявність підстав для зупинення провадження у справі № 215/4001/26 до закінчення перегляду Верховним Судом справи № 757/43018/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду. З огляду на викладене представник відповідача просив зупинити провадження у справі № 215/4001/26 до закінчення перегляду Верховним Судом справи № 757/43018/24.

02 червня 2026 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Савчук Олександр Сергійович подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. У відзиві представник відповідача зазначив, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» була призупинена на підставі рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року, оформленого протоколом № Ц-54/31 Ком.т., у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та необхідністю стабілізації фінансово-економічного стану товариства. Представник відповідача посилався на положення статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на час прийняття зазначеного рішення, відповідно до якої на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору могла бути зупинена за ініціативою роботодавця. На думку відповідача, рішення правління від 14 березня 2022 року було прийнято правомірно та відповідало вимогам законодавства, чинного на той час. Щодо позовних вимог за 2023 рік представник відповідача зазначив, що позивач звернулася із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення 10 листопада 2023 року, а відповідно до наказу від 10 листопада 2023 року № 1212 їй було надано 10 календарних днів щорічної відпустки. Оскільки така тривалість відпустки становить менше половини щорічної відпустки, на думку відповідача, передбачені колективним договором підстави для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення були відсутні. Разом із тим представник відповідача зазначив, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т. з 01 липня 2024 року було відновлено нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам товариства в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою, – 30 відсотків місячної тарифної ставки (посадового окладу). При цьому підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01 липня 2024 року. Представник відповідача також вказав, що пунктом 4 рішення правління від 27 червня 2024 року передбачено можливість та умови нарахування і виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2024 року, які мають визначатися окремими рішеннями правління на кожен рік. На думку відповідача, станом на час розгляду справи відповідного рішення щодо спірних виплат не прийнято. Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 липня 2024 року представник відповідача зазначив, що рішення правління АТ «Українська залізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т. є чинним, не скасованим та не визнаним незаконним, а позивачу матеріальна допомога на оздоровлення за 2025 рік була виплачена відповідно до його положень. Також зазначив, що позивач була ознайомлена з умовами цього рішення 27 січня 2025 року. Представник відповідача заперечував доводи позивача щодо необхідності внесення змін до колективного договору та отримання згоди сторін колективного договору на зупинення його окремих положень, посилаючись на редакцію статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», чинну до 13 вересня 2025 року. На думку відповідача, на момент прийняття рішення правління від 27 червня 2024 року законодавство не передбачало обов`язковості взаємної згоди сторін колективного договору для зупинення дії його окремих положень. Крім того, представник відповідача посилався на судову практику у справах з подібними правовідносинами, зокрема на судові рішення у справах № 753/23428/25, № 728/2008/25, № 487/8561/25 та інші, вважаючи, що вона підтверджує правомірність дій АТ «Українська залізниця» щодо призупинення та подальшого врегулювання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Щодо посилань позивача на судові рішення у справі № 211/7338/23 представник відповідача зазначив, що вказані судові рішення стосуються конкретних учасників відповідної справи та, на його думку, не створюють правових наслідків для сторін у даній справі. Також представник відповідача посилався на положення статті 82 ЦПК України та зазначав про преюдиційне значення встановлених судом обставин у справі № 214/4662/22. З огляду на викладене представник відповідача вважав позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, і просив суд прийняти відзив до розгляду, у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою від 22.06.2026 відмовлено у клопотанні представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 з 26.10.2021 по теперішній час працює на посаді сигналіста станції Рокувата Криворізького регіонального відділу організацій роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» виробничого штату виробничого підрозділу (стара назва СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень») регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», про що свідчить копія трудової книжки (а.с.11-17).

Згідно з довідкою Виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» № 256 від 06.04.2026, за період з 01.01.2022 по 30.03.2026 ОСОБА_1 надавалися щорічні відпустки із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення за відповідними наказами (№ 355 від 24.06.2022, № 751 від 11.10.2022, № 374 від 29.05.2023, № 1212 від 10.11.2023, № 14 від 12.02.2024, № НОКР-2-85 від 27.01.2025 та № НОКР-2-1107 від 08.07.2025). Водночас у зазначеній довідці графи щодо виплати матеріальної допомоги за вказаними періодами містять пропуски (за винятком виплати у лютому 2025 року на суму 2 299,41 грн.) (а.с.29).

Так, відповідно статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Вимоги найманих працівників, профспілки чи об`єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об`єднанню організацій роботодавців.

Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об`єднання організацій роботодавців зобов`язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.

Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, вони зобов`язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об`єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення.

Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.

Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло.

Як встановлено судом, у межах даного цивільного спору позивач звернувся до суду з вимогами про захист своїх порушених трудових прав, посилаючись на недоплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому умовами колективного договору.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до пункту 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік, який відповідно до статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» продовжує діяти до укладення нового колективного договору, матеріальна допомога на оздоровлення має виплачуватися у розмірі не менше мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент її виплати.

Аналогічне положення міститься у пункті 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці, відповідно до якого матеріальна допомога на оздоровлення також повинна становити не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент її виплати. Зазначений колективний договір, відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», продовжує діяти до укладення нового колективного договору.

Таким чином, предметом звернення позивача до суду є вимога про захист його особистого, індивідуального трудового права, а саме про стягнення недоплаченої, на його думку, матеріальної допомоги на оздоровлення, розмір якої визначається положеннями відповідного колективного договору.

При цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили про виникнення між працівниками та роботодавцем колективного трудового спору (конфлікту) у розумінні Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Зокрема, відсутні дані про висунення працівниками АТ «Українська залізниця» колективних вимог до роботодавця, прийняття відповідного рішення уповноваженим представницьким органом працівників, а також проведення передбачених законом примирних процедур чи інших дій, характерних для виникнення та вирішення колективного трудового спору.

Саме по собі невиконання або неналежне виконання роботодавцем, на думку позивача, умов колективного договору щодо розміру належної йому матеріальної допомоги не свідчить про виникнення колективного трудового спору, якщо відповідні вимоги заявлені працівником індивідуально та стосуються захисту його особистого трудового права.

За таких обставин твердження про наявність у спірних правовідносинах колективного трудового спору (конфлікту) є необґрунтованими, оскільки заявлені позивачем вимоги мають індивідуальний характер та спрямовані на поновлення його особистого порушеного права на належний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення.

Статтею 58 Конституції України установлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до пункту 1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік, який продовжує діяти до укладення нового колективного договору, зміни та доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін. При цьому такі зміни не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, установлені чинним законодавством та колективним договором. Зміни та доповнення затверджуються на спільному засіданні дирекції і президії Теркому, а інші зміни – на конференції трудового колективу.

Аналогічний порядок встановлено пунктом 1.4 Колективного договору Придніпровської залізниці, який також продовжує діяти до укладення нового колективного договору. Відповідно до зазначеного пункту зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін та затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу, а всі інші зміни – на конференції трудового колективу.

Таким чином, наведеними положеннями колективних договорів прямо передбачено погоджувальний порядок внесення змін та доповнень до їх умов, що виключає можливість односторонньої зміни роботодавцем установлених гарантій, у тому числі щодо виплати працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення.

Отже, якщо АТ «Українська залізниця» фактично призупинило виплату коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, без внесення у встановленому порядку відповідних змін або доповнень до чинних колективних договорів та без погодження таких змін із відповідним представницьким органом працівників, такі дії не можуть розглядатися як належна зміна умов колективного договору.

При цьому судом враховується, що позивач посилається на призупинення відповідних виплат у період, який передував набранню чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відтак положення зазначеного Закону, у тому числі його статті 11 щодо можливості зупинення дії окремих положень колективного договору на період воєнного стану, не можуть бути підставою для виправдання дій роботодавця щодо невиплати відповідних сум за період, коли зазначений Закон ще не набрав чинності.

За таких обставин доводи про те, що виплата передбаченої колективними договорами матеріальної допомоги на оздоровлення могла бути припинена роботодавцем в односторонньому порядку, без дотримання встановленого колективними договорами порядку внесення до них змін та без погодження з представницьким органом працівників, є необґрунтованими.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилається на те, що відповідачем безпідставно зменшено розмір матеріальної допомоги на оздоровлення, передбаченої умовами колективних договорів.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідач не повідомляв його про зміну або погіршення існуючих умов оплати праці, а спільна постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» та голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, якою з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, встановлено величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», на думку позивача, прийнята з порушенням установленого порядку внесення змін до колективного договору.

Позивач посилається на те, що відповідно до пункту 1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік зміни та доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, установлені чинним законодавством та колективним договором. Зазначені зміни підлягають затвердженню у встановленому колективним договором порядку.

Аналогічні положення містить пункт 1.4 Колективного договору Придніпровської залізниці, відповідно до якого зміни і доповнення до колективного договору вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін та затверджуються у встановленому порядку.

Отже, за доводами позивача, зміна розрахункової величини, яка фактично призвела до зменшення розміру передбачених колективним договором виплат, не могла бути здійснена роботодавцем в односторонньому порядку без дотримання передбаченого колективним договором порядку внесення змін та доповнень.

Позивач також посилається на положення статей 22, 58 Конституції України та статті 9 КЗпП України, зазначаючи, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено законом.

За твердженням позивача, застосування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року у спосіб, за якого замість мінімальної заробітної плати для визначення розміру відповідних виплат застосовується інша розрахункова величина, призвело до фактичного зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому погіршило становище працівників.

Позивач не погоджується також із доводами відповідача про те, що після набрання чинності зазначеним Законом фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилася лише розрахункова величина. На думку позивача, зміна розрахункової величини безпосередньо вплинула на розмір виплати, унаслідок чого фактичний розмір матеріальної допомоги став меншим, ніж той, що визначався виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Судом установлено, що питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення врегульовано пунктом 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень та пунктом 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці.

Згідно із зазначеними положеннями, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, у випадках поділу відпустки на частини, незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою працівника виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, яку обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати в Україні на момент виплати допомоги.

Таким чином, умовами колективного договору встановлено конкретну гарантію працівникам щодо мінімального розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, а саме її розмір не може бути меншим за мінімальну заробітну плату, встановлену в Україні на момент виплати допомоги.

При цьому, відповідно до пункту 1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень та пункту 1.4 Колективного договору Придніпровської залізниці, зміни та доповнення до колективних договорів вносяться за взаємною домовленістю або погодженням сторін у передбаченому ними порядку.

Отже, зміна встановленої колективним договором гарантії щодо розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, у тому числі шляхом зміни розрахункової величини, яка призводить до зменшення фактичного розміру такої виплати, має здійснюватися з дотриманням установленого колективним договором та законом порядку.

Разом із тим, посилання відповідача на спільну постанову № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року як на підставу для застосування іншої розрахункової величини підлягає оцінці судом з урахуванням положень пункту 1.4 відповідного колективного договору та обставин її прийняття.

Враховуючи викладене, суд має встановити, чи була зазначена спільна постанова прийнята уповноваженими сторонами у порядку, передбаченому колективним договором, та чи могла вона змінити встановлену колективним договором гарантію щодо мінімального розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Також суд враховує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності після виникнення правовідносин, пов`язаних із прийняттям зазначеної спільної постанови від 31 березня 2017 року, а тому положення цього Закону не можуть застосовуватися для оцінки правомірності дій відповідача щодо зміни умов колективного договору, здійснених у 2017 році.

Таким чином, для вирішення спору по суті визначальним є встановлення того, які саме умови щодо розміру матеріальної допомоги на оздоровлення були чинними на момент її виплати позивачу, чи були вони належним чином змінені або доповнені у встановленому законом та колективним договором порядку, а також чи відповідає здійснений відповідачем розрахунок розміру матеріальної допомоги умовам чинного колективного договору.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно із пунктом 3.1.16. Колективного договору, яким встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням (Додаток № 2) за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

В окремих випадках матеріальна допомога на оздоровлення у більшому розмірі може встановлюватись начальником залізниці.

Згідно із п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу, а всі інші — на конференції трудового колективу.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивач надає копію витягу колективного договору на підтвердження права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення текст якого не змінювався в порядку, визначеному ЗУ «Про колективні договори і угоди» та п.1.4 Колективних договорів. За таких обставин відповідач безпідставно недоплачував суму матеріальної допомоги позивачу.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6700,00 грн., за 2025 рік – 8000,00 грн.

Суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення недоплаченої частки заробітної плати на оздоровлення за 2022, 2023, 2025 рік підлягають задоволенню, в сумі 18 900,59 грн.

Щодо заявленої вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, суд зазначає наступне.

У разі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою.

Компенсація провадиться відповідно до Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках для визначення суми компенсації. ІСЦ для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних ІСЦ за період невиплати грошового доходу. ІСЦ у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до параграфа 2 статті 7 Конвенції № 132 «Про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році)», ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481- ІІІ, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Отже, сума компенсації втрати частини доходів позивачу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача станом становить 3 852,57 грн.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність у неї права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному пунктом 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці та відповідними положеннями Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме не менше мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виплати допомоги.

Судом встановлено, що зміна розрахункової величини, яка фактично призвела до зменшення розміру гарантованої колективним договором виплати, була здійснена відповідачем без належного дотримання передбаченого колективним договором порядку внесення змін та доповнень. Відтак така зміна не може бути підставою для зменшення гарантованого працівникові розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. При цьому положення законодавства, що набрали чинності після прийняття спільної постанови від 31.03.2017, не можуть застосовуватися для оцінки правомірності дій відповідача, вчинених у 2017 році.

За таких обставин суд вважає доведеним факт недоплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки, у зв`язку з чим вимоги про стягнення недоплаченої частини такої допомоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у загальному розмірі 18 900,59 грн., з яких 6 500,00 грн. — за 2022 рік, 6 700,00 грн. — за 2023 рік та 5 700,59 грн. — за 2025 рік.

Оскільки належні позивачу грошові кошти не були виплачені своєчасно та фактично були недоплачені, у відповідача виник обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Розмір такої компенсації, обчислений відповідно до встановленого порядку, становить 3 852,57 грн..

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частини матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню загалом 22 753,16 грн., з яких 18 900,59 грн. — недоплачена частина матеріальної допомоги на оздоровлення та 3 852,57 грн. — компенсація втрати частини доходів.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу Україниз відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1 331,20 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 22 753,16 грн., з яких: 18 900,59 грн. – недоплачена частка заробітної плати (матеріальна допомога на оздоровлення) за 2022, 2023, 2025 роки (включно) та 3 852,57 грн. – компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 331,20 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21.09.2026.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне Товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.

Суддя