Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №215/3016/25 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3016/25

2/215/324/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Мироненко А.О.

розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна,-

УСТАНОВИВ:

24.04.2025 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою в обґрунтування якої вказує, що вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 21.08.2015 по 17.01.2024. Від даного шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період шлюбу, а саме 16.04.2021 придбана квартира АДРЕСА_1 . Таким чином, вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, враховуючи те, що спірна квартира була придбана за грошові кошти, які були надані батьком позивача ОСОБА_4 , а також і те, що відповідач ОСОБА_2 не працював в період з 2015 року по 2021 рік, тому не отримував дохід для придбання майна та ухилявся від участі в утриманні сина, позивач вважає, що наявні підстави для зменшення частки відповідача у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру. В добровільному порядку вирішити питання, щодо поділу спірної квартири відповідач ОСОБА_2 не бажає, а тому позивач була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

На підставі викладено, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру повністю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Петрушкевич О.В. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали аналогічні пояснення, що викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відзив на позов не надав, у зв`язку з чим ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.09.2026 постановлено проводити заочний розгляд справи.

Заслухавши думку позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.08.2015 по 17.01.2024 (а.с.18-19).

Від даного шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18-19).

В період шлюбу, а саме 16.04.2021 позивачем ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване за позивачем (а.с.20-21).

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Під час розгляду справи презумпція спільності права власності подружжя на майно спростована не була.

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін у справі.

Щодо позовної вимоги про поділ спірної квартири, як спільної сумісної власністю подружжя, то слід зазначити наступне.

Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовуючи свою позовну вимогу в частині визнання за нею права власності на цілу частку спірної квартири в порядку поділу спільного майна подружжя, посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за грошові кошти, які надав її батько, а також на ухилення відповідача ОСОБА_2 від участі в утриманні дитини.

Водночас, збільшити частку майна одного з подружжя аж до 100% (цілої частки) у межах простого збільшення частки за ст.70 СК України, неможливо, оскільки презюмується рівність часток, а відступ від неї має бути обґрунтованим і пропорційним. Перехід 100% (цілої частки) майна до однієї особи можливий лише тоді, коли доведено, що майно не є спільною сумісною власністю (придбане за особисті кошти до шлюбу, отримане в дар чи в порядку спадщини), або через інші механізми (компенсація, відмова від прав тощо).

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи, питання щодо відступу від засади рівності часток подружжя, суд враховує, наявність заборгованості відповідача ОСОБА_2 по аліментам на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка станом на грудень 2025 року склала 105065,51 грн., що може свідчити про ухилення відповідача від участі в утриманні дитини.

Крім того, як слідує з довідки ГУ ДПС у Дніпропетровській області (м. Дніпро) ДПС України сукупний дохід відповідача ОСОБА_2 за період з січня 2015 по грудень 2021 складає 11205,68 грн., що в свою чергу в сукупності з іншими доказами може свідчити про, те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні достатні підстави для відступу від засади рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та, в порядку поділу спільного майна подружжя, слід визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки спірної квартири, в той час як за відповідачем ОСОБА_2 слід визнати 1/4 частку спірної квартири.

Водночас, суд відхиляє доводи представника позивача про те, що спірна квартира була придбана за грошові кошти надані батьком позивача, оскільки вказані обставини не є підставами для відступу від засади рівності часток подружжя, визначені ч.2 ст.70 СК України, та мають правове значення лише при вирішенні спору щодо визнання майна особистою приватною власністю, в той час як позивач сама вказує, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем ОСОБА_1 за звернення до суду з позовом був сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. (а.с.1).

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні судом частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 908,40 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 206 ч.4, 247 ч.2, 263-267, 273, 274 ч.4, 280-283 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна – задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частку квартири АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 .

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,40 грн. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Повне рішення складено 21.09.2026.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

СУДДЯ: