Вирок від 17 вересня 2026 р. у справі №184/921/23 — Покровський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 184/921/23

Номер провадження 1-кп/184/24/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Покровського міського суду в режимі відео конференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041360000101 від 07.03.2023 року відносно обвинуваченої:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Орджонікідзе (Покров) Дніпропетровської області, українка, громадянка України, не працює, незаміжня, не має повної середньої освіти, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурор – ОСОБА_5 , обвинувачена ОСОБА_3 , захисник – ОСОБА_6 , -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акту, в період воєнного стану, котрий був введений на території України 24.02.2022 Указом Президента України за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а саме: 07.03.2023 близько 11 години 30 хвилин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, з метою реалізації якого, під вигаданим приводом, а саме надання соціальної допомоги, представилась працівником соціальної служби та, таким чином, проникла у квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В цей же день та час, ОСОБА_3 , перебуваючи в квартирі АДРЕСА_3 , під вигаданим приводом перепису номерів купюр, отримала гроші в сумі 3000,00 гривень, які ОСОБА_8 передав їй власноруч.

Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на відкрите викрадання чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи відкрито, умисно, із корисливих спонукань, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого ОСОБА_3 не переписавши номерів купюр запечатала їх у паперовий конверт, після чого поклала до своєї сумки. Проте, такими діями ОСОБА_3 викликала підозру у потерпілої ОСОБА_7 , яка зрозумівши протиправний характер вчинюваних ОСОБА_3 дій, почала вимагати у ОСОБА_3 повернути їй грошові кошти. Не реагуючи на вимоги потерпілої, ОСОБА_3 з метою заволодіння грошима, які належать ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , почала чинити опір потерпілій ОСОБА_7 , та попри дії останньої, спрямовані на припинення протиправних дій, ОСОБА_3 відчинила вхідні двері квартири АДРЕСА_3 , та утримуючи у сумці відкрито викрадені грошові кошти, вибігла до приміщення під`їзду вказаного житлового будинку. Проте, в той же ж день та час потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , почали переслідувати ОСОБА_3 та наздогнали останню на сходинковому марші першого поверху, де розташована квартира АДРЕСА_3 , та схопивши ОСОБА_3 руками за верхній одяг, намагаючись тим самим, втримати її та припинити злочинні дії ОСОБА_3 .

З метою заволодіння чужим майном та доведення свого злочинного наміру до кінця, ОСОБА_3 знову вирвалась із рук потерпілих, при цьому потерпілій ОСОБА_7 вдалося вихопити із рук ОСОБА_3 сумку, де знаходився конверт з викраденими грошима, належними ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Таким чином, ОСОБА_3 вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, намагалась заволодіти грошима в сумі 3000,00 гривень, належними ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , але не змогла довести свій злочинний намір до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки випустила конверт з грошима коли покидала місце вчинення злочину.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 намагалася заподіяти матеріальний збиток потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на суму 3000 гривень 00 копійок.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, поєднаний із проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану, якщо особа вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Однак, дослідивши надані сторонами кримінального провадження докази, а також оцінивши їх на предмет допустимості, належності і достатності для прийняття рішення, враховуючи вимоги ст. 94 КПК України, суд з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і основоположних свобод, керуючись положеннями ч. 3 ст. 337 КПК України, вважає за необхідне вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в частині зміни правової кваліфікації інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_3 кримінального правопорушення з ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Роблячи вищезазначений висновок про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_3 суд виходить з наступного.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 частково визнала себе винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України та надала покази, згідно до яких вона не погоджується з кваліфікацією своїх дій по ч. 4 ст. 186 КК України, а заявивши що вона планувала обманути потерпілих скоївши відносно них шахрайські дії. Так вона завчасно придбала «сувенірні» грошові купюри і склала їх в білий конверт. Після чого, на початку березня 2023 року, з 10.00 до 11.00 ранку, прийшла в квартиру потерпілих яка розташована біля магазину АТБ, більш точний адрес вона не пам`ятає, де вона представилась працівником «собесу» і сказала що буде реформа грошей і треба переписати номера купюр. Потерпілі, добровільно, надали їй 3 000 гривні, після чого ОСОБА_3 , зробивши вигляд шо переписує номера купюр, помістила їх в білий конверт який, таїно, так щоб не бачили потерпілі, підмінила на інший конверт,, де знаходились раніше підготовлені «сувенірні гроші» і передала цей конверт потерпілій. Конверт з грошима 3 000 гривні потерпілих положила до себе в сумочку. Побувши в квартирі ще деякий час, обвинувачена збиралась піти, в момент коли вона підійшла до вхідних дверей вона почула що потерпіла розірвала конверт де знаходились «сувенірні гроші», побачивши що купюри не справжні, потерпіла начала кричати що їх обдурили на її крик підскочив її чоловік і почав штовхати обвинувачену схвативши її за сумочку. ОСОБА_3 злякавшись, перебуваючи у стресовому стані, намагаючись втекти з квартири, достала зі своєї сумочки пакет з грошима потерпілих, кинула його на підлогу їх квартири після чого вискочила на вулицю без своєї сумочки і взуття, де по телефону викликала слідчу оперативну групу.

Крім того обвинувачена ОСОБА_3 вказала, що вона не могла розпорядитись грошовими коштами З 000 гривні якими вона заволоділа шахрайським способом, оскільки весь час знаходилась разом с потерпілими в квартирі, а коли звідки втікала, то кинула ці гроші на підлогу квартири. Також обвинувачена засвідчила, що так звані «сувенірні гроші» залишились в квартирі потерпілих.

Враховуючи викладені обвинуваченою ОСОБА_3 показання, її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, згідно зміненої кваліфікації її дій судом в порядку виходу за межі висунутого останній обвинувачення, що покращує її становище, повністю підтверджується наступними дослідженими у судовому засіданні доказами.

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 надала покази, згідно до яких на початку березня 2023 року, з 10.00 до 11.00 ранку, до них в квартиру прийшла жінка яка їм представилась як співробітник «соціального відділку». Вона їй повірила, та провела до кімнати, жінку ромської національності потерпіла в ній не виявила. Вона дуже обережна в житті. Обвинувачена ОСОБА_9 сказала що буде реформа грошей і треба переписати номера купюр. Її чоловік зі спальні приніс гроші надав їй, а вона добровільно, надала обвинуваченій 3 000 гривні, після чого ОСОБА_3 , переписавши номера купюр, помістила їх в білий конверт який віддала їй. Коли обвинувачена намагалась вийти з квартири, вона перевірила гроші і зрозуміла що вони не справжні і вони з чоловіком впіймали аферистку. Всі гроші залишились вдома. Чеботар шахрайка яка її обманула її треба оштрафувати, оскільки «циганам» також потрібно жити.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 надав покази, згідно яких на початку березня 2023 року, з 10.00 до 11.00 ранку, до них в квартиру прийшла жінка, яка їм представилась як співробітник «соціального відділку», і сказала що буде заміна грошових купюр старого зразка на новий. Він їй сам надав гроші, не пам`ятає скільки давав грошей, всі свої гроші він в неї забрав, збитків йому не завдано, карати обвинувачену не треба, будь яких претензій до обвинуваченої в нього не має.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надав покази, згідно до яких він мешкає в одному під`їзді з подружжям ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_4 . На час цього допиту сусід ОСОБА_8 помер. С сусідами були добрі стосунки. Можливо в березні 2023 року, більш точну дату він не пам`ятає, він спускався сходами та бачив як потерпілий ОСОБА_8 відчинив двері обвинуваченій ОСОБА_3 , вони про щось спілкувались, про що саме він не чув. Будь яких криків, шуму боротьби він не чув. Обвинувачена була одна. Більше ні чого не пам`ятає.

Інших свідків, як сторона обвинувачення, так і сторона захисту не заявляли.

Крім того, вина обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення доводиться наданими сторонами та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні сукупністю письмових доказів, а саме:

- витягом з ЄРДР, відповідно до якого 07.03.2023 року ОСОБА_3 намагалася заволодіти грошовими коштами ОСОБА_7 (а.с.1 т.1);

- протоколом огляду місця події від 07.03.2023 року та фототаблицею до нього, яким зафіксовано місце вчинення кримінального правопорушення (а.с.14-44 т. 1);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.03.2023 року (а.с. 48, 49 т. 1), відповідно до якого потерпіла ОСОБА_7 впізнала ОСОБА_3 , яка зображена на фото під № 2, як особу яка 07.03.2023 року намагалася заволодіти її грошовими коштами;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.03.2023 року (а.с. 53, 54 т. 1), відповідно до якого потерпілий ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_3 , яка зображена на фото під № 2, як особу яка 07.03.2023 року намагалася заволодіти його грошовими коштами.

Таким чином, дослідивши всі обставини вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення зі зміненою судом правовою кваліфікацією її діяння за ч. 1 ст. 190 КК України, оцінюючи надані суду докази та пояснення учасників кримінального провадження з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, суд приходить до висновку, що вони у своїй сукупності повною мірою підтверджують винуватість обвинуваченої і не викликають будь-яких сумнівів у правильності фактичних даних про обставини вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення. При цьому, суд виходить з фактичних даних, які були встановлені в ході дослідження письмових доказів, а також пояснень учасників кримінального провадження, наданими безпосередньо у судовому засіданні.

Всі зазначені докази у своїй сукупності та взаємозв`язку не містять суперечностей, доповнюють один одного і дають можливість суду дійти однозначного висновку про те, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення зі зміненою судом правовою кваліфікацією, знайшла своє підтвердження.

Отже, як встановлено судом, 07.03.2023 близько 11 години 30 хвилин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману, з метою реалізації якого, під вигаданим приводом, а саме надання соціальної допомоги, представилась працівником соціальної служби та, таким чином, проникла у квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В цей же день та час, ОСОБА_3 , перебуваючи в квартирі АДРЕСА_3 , під вигаданим приводом перепису номерів купюр, отримала гроші в сумі 3000,00 гривень, які ОСОБА_8 , будучи введеним в оману, помилково впевненим у правдивості та добросовісності дій ОСОБА_3 та не здогадуючись про її злочинні наміри, добровільно, на прохання ОСОБА_3 передав останній грошові кошти.

В свою чергу, ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, із корисливих спонукань, не переписавши номерів купюр запечатала їх у паперовий конверт, після чого поклала до своєї сумки, тим самим розпорядилася грошовими коштами на власний розсуд.

Надалі ОСОБА_3 викликала підозру у потерпілої ОСОБА_7 , яка почала вимагати у ОСОБА_3 повернути їй грошові кошти. ОСОБА_3 залишила грошові кошти у сумі 3000 грн., якими заволоділа шляхом обману в квартирі, відчинила вхідні двері квартири АДРЕСА_3 , вибігла з квартири.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 заподіяла матеріальний збиток потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на суму 3000 гривень 00 копійок.

Так, перекваліфіковуючи дії обвинуваченої суд виходить із недоведеності умислу на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану, поведінки обвинуваченої в момент та після вчинення злочину, способу заволодіння майном потерпілих, адже форма вини як елемент суб`єктивної сторони злочину з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, ст. 17, п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягає доведенню згідно із стандартом доказування поза розумним сумнівом.

При цьому, в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 552/2540/20 вказано, що закриття судом кримінального провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого судом, не виправдовує легітимних очікувань особи, яка зазнала шкоди і не узгоджується із завданнями кримінального судочинства. Відмова держави від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред`явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» у п. 3 роз`яснив, що грабіж – це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Підвищена суспільна небезпека грабежу обумовлюється тим, що грабіжник не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого, у володінні якого перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним злочинні дії здійснюються в умовах очевидності вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер.

В свою чергу, відповідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» вбачається, що об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий власник майна, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов`язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

Із матеріалів кримінального провадження та показань як обвинуваченої ОСОБА_3 , так і потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 добровільно передав обвинуваченій грошові кошти в сумі 3000 грн., будучи введеними в оману, помилково впевненим у правдивості та добросовісності дій ОСОБА_3 .. Таким чином, в ході судового розгляду повністю доведено факт добровільної передачі потерпілим грошових коштів обвинуваченій, яка привласнила собі грошові кошти, що є обов`язковою ознакою шахрайства та не підпадає під кваліфікуючі ознаки, визначені ч. 4 ст. 186 КК України.

Зокрема, шахрайство полягає у протиправному заволодінні майном шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. Шахрайство має на меті шляхом обману чи зловживання довірою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов`язковість передачі йому майна. Шахрайство вважається закінченим з моменту фактичного одержання винним майна. Відповідна правова доктрина викладена в Постанові Об`єднаної палати Касаційною кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року по справі № 686/13801/16 - к.

За правовою позицією щодо застосування норм матеріального права колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 05 квітня 2018 року у справі № 658/1658/16-к, провадження № 51-735км18), шахрайство вважається закінченим з моменту фактичного одержання винним майна чи набуття права на нього.

Натомість колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 27 лютого 2018 року в справі № 541/440/15-к, провадження № 51-805км18) виходила з того, що шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом кримінального правопорушення і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як власним. Отже, дії особи, яку одразу після одержання грошей було затримано на місці, мають розцінюватись як закінчений замах на шахрайство, оскільки винуватий не мав реальної можливості розпорядитися грошима на свій розсуд.

З погляду забезпечення єдності правозастосування, від правильного визначення моменту закінчення злочину, передбаченого cm. 190 КК, залежить щонайменше: кваліфікація вчиненого як закінченого або незакінченого кримінального правопорушення, що відповідно до cm. 68 КК впливає на призначення покарання; встановлення ознак сукупності в разі вчинення інших епізодів шахрайства; можливість добровільної відмови від доведення правопорушення до кінця; вирішення питання про переростання вчиненого в інше кримінальне правопорушення, про кримінальну відповідальність співучасників в аспекті добровільної відмови (cm. 31 КК).

Об`єднана палата виходить із того, що положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де за лексико-граматичним способом тлумачення закону обман і зловживання довірою передбачені у ст. 190 КК як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства.

Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні неправдивих відомостей (активний обман) або у приховуванні відомостей про обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для рішення про передачу майна або права на майно, за наявності обов`язку їх повідомити (пасивний обман).

До адресатів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені власником або законом (у широкому його розумінні) на вчинення дій стосовно майна. Не виключається шахрайство в разі заволодіння чужими майном шляхом обману особи, яка фактично володіє ним без належних правових підстав, зокрема і такої, яка протиправно заволоділа ним.

Вказівка у cm. 190 КК на вчинення дій стосовно чужого майна свідчить про те, що відповідальність за шахрайство пов`язана із встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (чужим для нього), за відсутності законних підстав для того. При цьому усвідомлення винуватим, кому саме належить чуже для нього майно та на яких підставах, чи заволодіває він майном, увівши в оману власника або іншу особу, не є обов`язковим для встановлення ознак шахрайства.

Функціонально обман при вчиненні шахрайства не завжди спрямований на виникнення у потерпілого уявлення про вигідність чи обов`язковість передачі майна (наприклад, це стосується випадків передачі майна в тимчасове безоплатне користування, заволодіння чужієм майном під виглядом збирання благодійної допомоги (військовим, пораненим, біженцям, хворим і т.п.), добровільних внесків, пожертвувань тощо).

Повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей є особливими видами інформаційного впливу на психіку особи з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює, який призводить до того, що особа перекручено сприймає дійсність, а отже, здійснює процес мислення на ґрунті омани, що й обумовлює зовні добровільне волевиявлення особи, яка володіє майном, на передачу майна чи права на нього винному, а отже і наступне фактичне протиправне заволодіння тим чужим майном або набуття права на таке.

Заволодінням установлюється панування над річчю, що і є результатом застосованого обману потерпілого, якого в такий спосіб зовні добровільно спонукають передати винуватому майно чи право на майно, фактичним наслідком чого є заподіяння матеріальної шкоди.

На відміну від викрадення чужого майна (таємного за cm. 185 КК чи відкритого за cm. 186 иього Кодексу), де протиправне заволодіння чужим майном є початковим етапом реалізації умислу винної особи, що передує його вилученню з володіння потерпілого, законодавець пов`язує ознаки шахрайства саме із заволодінням чужим майном або набуттям права на нього, а тому кваліфікація діяння за cm. 190 КК не пов`язана із встановленням реальної первинної можливості розпорядитися майном (правом на майно) на власний розсуд, що є обов 'язковим для викрадення, оскільки віддзеркалює момент юридичного завершення етапу протиправного вилучення чужого майна.

Отже, шахрайство, вчинене шляхом обману, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно».

Натомість грабіж характеризується відкритим способом викрадення майна і вважається закінченим лише з моменту, коли таке майно було примусово або протиправно вилучено в присутності власника, і у винного виникла реальна можливість розпорядитися ним як власник.

Такі ж висновки були викладені у постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду по справі № 658/1658/16-к від 05 квітня 2018 р.:

«Виходячи з положень cm. 186 КК, грабіж це відкрите викрадення чужого майна. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном.

Поряд з наведеним, відповідно до положень cm. 190 КК шахрайство це заволодіння майном або набуття права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно. Тобто, при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього. При цьому, на відміну від відкритого викрадення майна (грабежу), закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього.

Дії, які були розпочаті і закінчені як шахрайські, повністю охоплюються диспозицією cm. 190 КК. Поряд з цим, висновки, що дії, направлені на заволодіння майном, які були розпочаті як шахрайські, після викриття їх потерпілим та намагання ним повернути грошові кошти, переросли у відкрите викрадення чужого майна, не є слушними, потерпілий зрозумів, що його ввели в оману, вже після того, як він добровільно передав грошові кошти, тобто фактично після того, як шахрайські дії завершені і злочин, а саме шахрайство, вже був закінченим.

Виходячи з зазначеного, подальші дії, які були вчинені вже після закінчення шахрайства, не впливають на кваліфікацію».

З огляду на зазначене та обставини справи, дії ОСОБА_3 потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК України за такими кваліфікуючими ознаками:

-Обман: ОСОБА_3 повідомила потерпілим завідомо неправдиву інформацію про проведення «грошової реформи» та вигадала безпідставну потребу в обов`язковому переписі серійних номерів банкнот задля їх «збереження» і подальшого їх привласнення на свою користь.

-Добровільність передачі майна потерпілими: будучи введеними в оману щодо справжніх намірів обвинуваченої, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 самостійно, добровільно та без застосування до них будь-якого насильства чи погроз передали кошти в руки ОСОБА_3 ;

-Завершення моменту заволодіння майном: обвинувачена фактично одержала від потерпілих грошові кошти, які були добровільно передані їй під впливом обману. Поклала до своєї сумочки. Отже, злочин був закінченим з моменту отримання майна, а подальше викриття шахрайських дій потерпілими та повернення коштів не впливають на кримінально-правову кваліфікацію діяння.

У зв`язку з чим, суд доходить висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості у суду не викликають.

Вина ОСОБА_3 повністю доведена належними та допустимим доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов до переконання про наявність події злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, винуватість обвинуваченої ОСОБА_3 у його вчиненні та кваліфікує її дії за ч. 1 ст. 190 КК України – заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ст. 65 КК України суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст.66 КК України обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття.

Відповідно до ст.67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_3 у відповідності до ст.ст.50, 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до кримінального проступку, дані про особу обвинуваченої, яка раніше судима та до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікарів нарколога, психіатра, фтизіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, а також наявність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, думку потерпілих, які просять обвинувачену суворо не карати, вважає за необхідне призначити їй покарання у виді пробаційного нагляду в межах санкції ч. 1 ст. 190 КК України, адже саме це покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередить вчинення нею нових злочинів.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що на час розгляду кримінального провадження закінчився встановлений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України строк давності притягнення обвинуваченої ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за вчинене нею кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, остання відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України підлягає звільненню від покарання виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання у виді обмеження волі.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», надано роз`яснення щодо порядку звільнення від покарання на підставі ст. 49 КК.

Зокрема в п. 11 вказаної Постанови зазначено, що судам слід мати на увазі, що з передбачених у статтях 48, 49 КК підстав особу може бути звільнено також від покарання.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК України.

При цьому, суд може ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК лише за наявності згоди особи на закриття справи з такої підстави. Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі і загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання та може звільнити обвинуваченого від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК.

Наведені підстави та порядок застосування положень ст. 49 КК є сталою судовою практикою, зокрема викладений у правовій позиції в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 515/3 31/17, та від 09.04.2019 року у справі № 760/18016/15-к.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.03.2023 року вчинив кримінальний проступок, який карається штрафом, пробаційним наглядом або обмеження волі. Протягом кримінального провадження ОСОБА_3 не притягувалася у встановленому законом порядку до кримінальної відповідальності на підставі вироку суду, який набрав законної сили, тобто обмежень зазначених у частині 2 та 3 ст. 49 КК України, судом не встановлено.

Щодо клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з тим що таке діяння відповідно до чинного законодавства втратило ознаки кримінального правопорушення та підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП слід зазначити наступне.

Дійсно набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року №3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».

Так, відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, яке вчинене нею 07.03.2023 року.

Сума 2-х неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на 01.01.2023 року становила 2684 грн..

Сума заподіяної ОСОБА_3 матеріальної шкоди становить 3000 грн..

Тобто, діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_3 відповідно до Закону України від 18 липня 2024 року №3886-ІХ, є кримінально караним і не підлягає декриміналізації із звільненням обвинуваченої від кримінального покарання.

Таким чином в задоволенні вказаного клопотання про закриття провадження у справі слід відмовити.

Цивільний позов не заявлено.

Судові витрати відсутні.

Долю речових доказів потрібно вирішити відповідно до ст.. 100 КПК України.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 був застосований домашній арешт, строк дії якого закінчився.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 31, 284, 349, 368, 370, 371, 373-376 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та призначити покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч.2 ст.59-1 КК України на засуджену до пробаційного нагляду ОСОБА_3 суд покладає такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Звільнити ОСОБА_3 від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Речові докази по справі (а.с. № 61, 62, 63 т. 1), які передані на зберігання в камеру сховищ ВП № 2 Нікопольського РУП, після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_3 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Покровський міський суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, протягом 30 днів з моменту вручення йому копії вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.

Суддя Покровського міського суду ОСОБА_1