Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №208/4589/26 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/4589/26

провадження № 2/208/4474/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді - Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання - Якимчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 208/4589/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду міста Кам`янського надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 13.07.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2036714-411.

Відповідно до угоди банк надає постачальнику грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 52450 грн, тип кредиту - на власні потреби, процентна ставка за користування кредитом - 0,01 %, строк кредиту - 48 місяців, цільове призначення - на споживчі потреби.

Згідно з умовами договору, підписавши договір, позичальник акцептував публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на вебсайті банку, на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і беззастережно приєднався до умов договору.

Взяті на себе зобов`язання за договором банк виконав своєчасно та в повному обсязі, надавши відповідачу в розпорядження кредитні кошти. Однак відповідач свої зобов`язання з повернення кредитних коштів не виконав. Станом на 14.02.2025 року загальна заборгованість за кредитом становить 88491 грн 42 коп.

14.02.2025 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором, укладеним між АТ «Таскомбанк» та відповідачем.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222, адреса місцезнаходження: місто Київ, площа Солом`янська, 2, заборгованість за кредитним договором у розмірі 88491 грн 42 коп., а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9200 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із відповіддю № 2640621 від 23.04.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із відповіді № 2640606 від 23.04.2026 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери як ВПО відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 23.04.2026 року відкрито провадження у справі № 208/4589/26 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду.

19 травня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 43690 грн 85 коп., а вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3200 грн задовольнити частково, стягнувши витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

В обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що відповідно до детального розпису складових загальної вартості кредиту та графіка платежів за 48 місяців погашення заборгованості за кредитом відповідач має сплатити суму кредиту в розмірі 52450 грн, проценти за користування кредитом - 10 грн 70 коп., комісію за обслуговування кредитної заборгованості - 123362 грн 40 коп.

Згідно з витягом з додатку до договору факторингу загальний залишок заборгованості складав 88491 грн 42 коп., з яких залишок за тілом кредиту - 44795 грн 07 коп., залишок за відсотками - 5 грн 50 коп., залишок за комісіями - 43690 грн 85 коп.

Відповідач зазначає, що згідно з розрахунком заборгованості станом на 14.02.2025 року позивач змінив формулювання складових заборгованості, використавши замість «залишок по комісіям» формулювання «комісія з обслуговування кредиту» в розмірі 43690 грн 85 коп., а також інше формулювання - «заборгованість за щомісячними процентами» в розмірі 43690 грн 75 коп., що, на думку відповідача, не відповідає дійсності.

Відповідач зазначає, що заборгованість у розмірі 43690 грн 85 коп. розрахована АТ «Таскомбанк» відповідно до пункту 14 кредитного договору, з яким погодився позивач, та є саме комісією за обслуговування кредиту.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач фактично просить стягнути заборгованість у розмірі 88491 грн 42 коп., яка складається з 44795 грн 07 коп залишку заборгованості за тілом кредиту, 5 грн 50 коп залишку заборгованості за відсотками та 43690 грн 85 коп. залишку заборгованості за комісіями.

Щодо стягнення зазначеної суми комісії відповідач посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 та зазначає, що в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження необхідності внесення позичальником плати за додаткові та супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням. Також відповідач зазначає, що у кредитному договорі та додатку 1 до кредитного договору не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які надаються відповідачу та за які банком встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту.

Враховуючи викладене, відповідач вважає вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором. Зі змісту позовної заяви вбачається, що її складання не потребувало від фахівця у галузі права будь-яких надмірних додаткових зусиль чи спеціальних знань.

На думку відповідача, сума витрат на складання позовної заяви є значно завищеною, оскільки її обсяг становить три двосторонні аркуші, а також містить прохальну частину позову та перелік додатків до позовної заяви обсягом одного аркуша, складання яких не потребує додаткового надмірного інтелектуального навантаження. При цьому у самому тексті позовної заяви здебільшого наведені норми цивільного законодавства, застосування яких є типовим для цього виду цивільно-правових спорів, а також процесуальні формулювання та застереження, наявність яких визначена нормами ЦПК України.

У судове засідання учасники справи не з`явились про дату, час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.

06 травня 2026 року від представника ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Також 01.07.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява, в якій відповідач просить розглядати справу за відсутності відповідача та його представника, а під час вирішення справи врахувати доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 174, ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

13.07.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 підписано заяву-договір про надання споживчого кредиту № 2036714-411, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач просив надати споживчий кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у редакції, яка на день підписання цієї заяви-договору розміщена на офіційній сторінці вебсайту АТ «Таскомбанк».

Загальна сума кредиту становить 52450 грн, з яких сума кредиту без комісії за надання кредиту - 50000 грн, комісія за надання кредиту - 4,9 %, що складає 2450 грн, строк кредиту - 48 місяців, процентна ставка за користування кредитом - 0,01 % річних, комісія за обслуговування кредиту - 4,9 % щомісячно.

Вказаний кредитний договір підписаний відповідачем власноручно. Крім того, відповідачем підписано додаток 1 до заяви-договору про надання споживчого кредиту - детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів, з якого вбачається, що щомісячно у період з 10.08.2021 року по 10.07.2025 року за обслуговування кредитної заборгованості нараховується 2570 грн 05 коп.

Також відповідачем власноручно підписано паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка максимум», який містить аналогічні заяві-договору умови кредитного договору, зокрема інформацію про те, що комісія за надання кредиту становить 4,9 %, процентна ставка - 0,01 %, строк кредитування - 48 місяців, сума кредиту - 52450 грн.

Також відповідачем підписано анкету-заявку на отримання банківських продуктів.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст. 527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається занкети-заяви, вона підписана відповідачем власноручно.

Тобто даний договір є результатом домовленості сторін і відповідають загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України. Договір містить всі істотні умови, як то сума кредиту, строк та умови повернення, відсоткові ставки за користування кредитними коштами.

Окрім цього, суд зауважує, що відповідачем факт підписання кредитного договору, його істотні умови та факт отримання на користування кредитними коштами не оскаржуються.

Враховуючи викладене, суд вважає що позивачем належним чином доведено факт укладення кредитного договору 13.07.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 № 2036714-411 та отримання останнім кредитних коштів за вказаним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

14.02.2025 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № НІ/11/26-Ф, згідно з пунктом 2.3 якого відступлення права вимоги та всіх інших прав, належних клієнту за кредитними договорами, та їх перехід від клієнта до фактора відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру прав вимоги згідно з додатком № 2, але не раніше здійснення оплати фактором згідно з пунктом 3.1 цього договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений печатками акт приймання-передачі реєстру прав вимоги підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги до боржників та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору факторингу фактор зобов`язаний на дату укладення сторонами цього договору сплатити клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі 16147019 грн 47 коп. на банківський рахунок клієнта.

14.02.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» та АТ «Таскомбанк» підписано акт приймання-передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу № НІ/11/26-Ф від 14.02.2025 року, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимоги у кількості 9371, після чого, з урахуванням пункту 2.1 договору факторингу, від клієнта до фактора переходять права вимоги до позичальників, а фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх боргів.

14.02.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» сплатило АТ «Таскомбанк» 16147019 грн 47 коп., призначення платежу - «за право вимоги згідно договору факторингу № НІ/11/26-Ф від 14.02.2025 року».

Згідно з витягом з додатку до договору факторингу № НІ/11/26-Ф від 14.02.2025 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2036714-411 від 13.07.2021 року. Загальний залишок заборгованості становить 88491 грн 42 коп., з яких залишок за тілом кредиту - 44795 грн 07 коп., залишок за відсотками - 5 грн 50 коп., залишок за комісіями - 43690 грн 85 коп.

Позивачем надано докази відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, тому суд вважає доведеним право набуття вимоги позивача до відповідача. Вказані обставини також не заперечуються відповідачем.

Позивачем на підтвердження факту наявності заборгованості долучено виписку по особовому рахунку за кредитним договором № 2036714-411 за період з 13.07.2021 року по 14.02.2025 року, з якої вбачається, зокрема, перерахування коштів згідно з кредитною угодою від 13.07.2021 року у розмірі 52450 грн.

Суд зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписка, що міститься в матеріалах справи є належним, допустимим та достатнім доказом підтвердження заборгованості відповідача за кредитом.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивачем неправомірно зазначено про нарахування щомісячних процентів та наявність заборгованості за щомісячними процентами у розмірі 43690 грн 85 коп. Відповідач вважає, що зазначена сума є комісією за обслуговування кредиту, передбаченою умовами договору, а її нарахування підтверджується, зокрема, витягом з додатку до договору факторингу № Н1/11/26-Ф від 14.02.2025 року.

Щодо вказаних доводів, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з долученим розрахунком заборгованості за кредитним договором від 13.07.2021 року здійсненим позивачем відповідачем здійснювалося погашення заборгованості, зокрема, 10.08.2021 року, 10.09.2021 року, 11.10.2021 року, 11.11.2021 року, 10.12.2021 року, 10.01.2022 року та 10.02.2022 року у розмірі 1093 грн 54 коп.

Також розрахунок містить відомості щодо нарахування щомісячних процентів за кредитним договором. Відповідно до розрахунку, у період з 13.07.2021 року по 10.07.2023 року відповідачу щомісячно нараховувалися проценти за користування кредитом у розмірі 2570,05 грн, загальний розмір яких становить 61681 грн 20 коп.

При цьому відповідачем щомісячно сплачувалися проценти у період з серпня 2021 року по лютий 2022 року включно у розмірі 2570,05 грн щомісячно, а загальний розмір сплачених відсотків становить 17990 грн 35 коп.

Згідно з розрахунком заборгованість за тілом кредиту становить 44795 грн 07 коп., заборгованість за відсотками - 5 грн 50 коп., заборгованість за щомісячними платежами - 43690 грн 85 коп., а загальний розмір заборгованості становить 88491 грн 42 коп.

Зазначені доводи відповідача щодо необґрунтованого зазначення позивачем суми 43690 грн 85 коп. як заборгованості за щомісячними процентами суд вважає обґрунтованими, оскільки згідно з випискою за особовими рахунками за кредитним договором № 2036714-411, яка є належним доказом у справі, вбачається, що за період з 13.07.2021 року по 27.07.2023 року відповідачу щомісячно нараховувалась саме комісія, передбачена умовами кредитного договору № 2036714-411, а не проценти за користування кредитом.Нарахування відповідачу заборгованості за комісією у зазначеному розмірі також підтверджується Витягом з додатку до договору факторингу від 14.02.2025 року.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі № 2036714-411 від 13.07.2021 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Відповідного обґрунтування (з наданням доказів) наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору в позовній заяві не наведено.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору № 2036714-411 від 13.07.2021 року щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати комісію за користування кредитом у розмірі 4.9 % є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши нікчемність умов договору № 2036714-411 від 13.07.2021 року щодо нарахування щомісячної комісії у розмірі 4.9% суд вважає що відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 43690,85 грн, які правонаступником первісного кредитора - позивачем по справі у розрахунку заборгованості необгрунтовано названі як заборгованість за щомісячними процентами.

Окрім цього судом враховується що відповідачем здійснювалось погашення заборгованості по комісії у загальному розмірі 17990,25 грн, однак в цей же час у відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується лише щодо нарахування заборгованості у розмірі 43690,85 грн та просить у задоволенні позову лише в цій частині відмовити.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 44795,07 грн, за 5,50 грн - заборгованість по процентам. Загалом - 44800,57 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача.

У справі заявлено до відшкодування витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 9200 грн.

03.07.2024 року позивачем укладено договір про надання правничої допомоги № 03-07/24 з адвокатом Литвиненко О.І.

Відповідно до Акту № 4 приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2025 року, надано наступні послуги: первинна консультація вартість послуги 1000 грн, правовий аналіз - вартість послуги 4000 грн, підготовка і подання позовної заяви вартість послуги 4200 грн. Загальна вартість 9200 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на неспівмірність заявлених до стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При вирішенні питання розподілу судових витрат враховуються: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості письмових доказів на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час.

За таких обставин, беручи до уваги предмет позову, часткове задоволення позовних вимог, та суму заборгованості, присуджено до стягнення, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається сторони відповідно до розміру задоволених позовних вимог та стягненню в відповідача на користь позивача підлягає 1684,87 грн, оскільки його розмір є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2, заборгованість за кредитним договором у розмірі 44800 (сорок чотири тисячі вісімсот) гривень 57 копійок, з якої: заборгованість за тілом кредиту 44795 (сорок чотири тисячі сімсот дев`яносто п`ять) гривень 07 копійок, заборгованість по процентам 5 (п`ять) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2, сплачений судовий збір у розмірі у розмірі 1684 (одна тисяча шістсот вісімдесят чотири) гривні 87 копійок та витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони по справі:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2;

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя В.Г. Гречана