Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №199/9793/24 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/9793/24

(2/199/382/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

21.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позову зазначено, що 03.04.2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем було укладено кредитний договір №22038000119540 на суму 24 800,00 грн. строком на 24 місяці (до 03.04.2021).

Банк свої зобов`язання виконав та надав кошти, тоді як відповідач порушила умови договору. Через неналежне виконання зобов`язань відповідачем Банк висунув вимогу про дострокове погашення всієї заборгованості.

Позивач права вимоги до відповідача за договором факторингу №15/12/2021 від 15.12.2021 року.

Оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 865,13 грн., а також судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору та 7 570,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 03 квітня 2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем було укладено кредитний договір №22038000119540, який складається з публічної частини (Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро», далі – УДБО) та індивідуальної частини (вказаний Кредитний договір).

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що акцептувала УДБО шляхом підписання Заяви-згоди, погодившись з усіма його умовами. Кредитний договір разом з УДБО та Заявою-згодою складають єдиний договір, укладений у паперовій формі.

Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 24 800,00 грн., а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти та комісії. Строк кредитування визначено до 03 квітня 2021 року.

Первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в розмірі 24 800,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку.

У подальшому відповідач виконувала зобов`язання неналежним чином, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та позивачем було укладено Договір факторингу №15/12/21, відповідно до умов якого та згідно з Реєстром боржників до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №22038000119540.

Станом на момент відступлення права вимоги заборгованість відповідача за кредитним договором становила 35 976,66 грн., яка складається з: 21 598,02 грн. – сума боргу за тілом кредиту; 1 557,04 грн. – сума боргу за відсотками; 12 821,60 грн. – сума боргу за комісією.

На дату звернення позивача до суду заборгованість відповідача за Кредитним договором з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України становить 36 865,13 грн., з яких 21 598,02 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 1 557,04 грн. – прострочена заборгованість за відсотками; 12 821,60 грн. – прострочена заборгованість за комісією; 764,20 грн. – інфляційні втрати; 124,26 грн. – 3% річних.

Правовідносини між учасниками даної справи виникли з захисту прав кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору, та відповідності за його невиконання.

Суд, дослідивши докази в межах заявлених суду вимог, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, враховуючи наступне.

Дослідивши докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про задоволення позову частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Свої договірні зобов`язання кредитодавцем виконано в повному обсязі та надано відповідачу кредит в обумовленій договором сумі, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.

Отже, позивачем доведений факт наявності заборгованості відповідача за тілом кредиту у розмірі 21 598,02 грн. та 1 557,04 грн. заборгованості за відсотками.

Суд вважає, що вищевказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі, оскільки доказів погашення відповідачем не надано.

Щодо вимоги позову про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 12 821,60 грн., то суд відмовляє в її задоволенні, враховуючи наступне.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" (Постанова ВС від 10.01.2024 р. у справі № 727/5461/23).

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

У Кредитному договорі №22038000119540 від 03.04.2019 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. У зв`язку з цим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до заявлених позовних вимог, позивачем окремо пред`явлено вимоги до відповідача про стягнення з нього на свою користь 764,20 грн. інфляційних втрат та 124,26 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи те, що стороною позивача здійснено розрахунок заборгованості по інфляційним втратам та трьом відсотків річних за період по 23.02.2022 року, тобто з урахуванням наведених положень, отже суд вважає вказані вимоги обґрунтованими. Як наслідок, з відповідача має бути стягнуто на користь позивача 764,20 грн. інфляційних втрат та 124,26 грн. 3% річних.

Отже, позов підлягає задоволенню частково: в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №22038000119540 від 03.04.2019 в загальному розмірі 24 043,52 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 21 598,02 грн., простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 1 557,04 грн., 3% річних у розмірі 124,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі 764,20 грн. – підлягають задоволенню, а в частині стягнення простроченої заборгованості за комісією у розмірі 12 821,60 грн. – задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Як встановлено судом, на підтвердження факту надання правової допомоги надано: договір про надання правничої допомоги №16/05 від 16 травня 2023 року,

ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 110289/10 від 16 травня 2023 року,

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10289/10 від 11 жовтня 2021 року,

рахунок-фактуру № 541 від 21 жовтня 2024 року,

акт приймання-передачі наданих послуг № 541 від 21 жовтня 2024 року,

платіжну інструкцію № 7020 від 23 жовтня 2024 року.

Разом з тим, розглядаючи надані представником позивача докази понесених витрат на правову допомогу, суд враховує, що зустріч з представником ТВ «Цикл фінанс», ознайомлення з матеріалами справи та підготовка додатків до позовної заяви не є видами адвокатської діяльності, які визначені у ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Оскільки позивачем не розмежована вартість цих послуг від послуг, які віднесені до видів адвокатської діяльності, то суд в цій справі позбавлений можливості визначитися з остаточною сумою - вартістю послуг на професійну правничу допомогу, тому відмовляє у їх стягненні.

Щодо розподілу судового збору.

Керуючись нормами ст. 133, ч. 1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, а також розмір сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору (2 422,40 грн.), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 579,89 грн. (враховуючи наступний розрахунок: 24 043,52 грн. ? 2 422,40 грн. : 36865,13 грн.)

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264, 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст. 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (ЄДРПОУ 43453613, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 043 (двадцять чотири тисячі сорок три) грн. 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (ЄДРПОУ 43453613, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) судовий збір у розмірі 1 579 (одна тисяча п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 89 коп.

Відмовити у стягненні комісії.

Дата виготовлення повного судового рішення 21.09.2026 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї