Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №161/19499/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/19499/26

Провадження № 2-о/161/601/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Смоковича М.В.

при секретарі судового засідання – Хилько О.В.

за участю:

заявника – ОСОБА_1 ,

представника заявника – Коваленко Є.В.,

заінтересованої особи – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,-

ВСТАНОВИВ :

11.09.2026 року заявник, ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Коваленко Є.В., звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування заяви вказала, що підставою для звернення до суду є те, що її чоловік, ОСОБА_2 , який проживає з нею та неповнолітньою донькою за адресою: АДРЕСА_1 уже неодноразово протягом п`яти років чинить домашнє насильство відносно усіх членів сім`ї. За період з січня 2021 року по червень 2024 року він вчиняв регулярно фізичне та психологічне насильство за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. ОСОБА_2 все частіше погрожує їй та виплескує безпідставну агресію, яка супроводжується застосуванням психологічного, фізичного насильства до неї. Останнім часом його агресивність різко посилилася, він вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для її життя. Дане насильство проявляється у погрозах її життю та здоров?ю, застосуванню нецензурної лексики образливого характеру, залякуванні, принижуванні. 10 червня 2026 року близько 22 год. 10 хв. ОСОБА_2 за місцем свого проживання у стані алкогольного сп?яніння вчинив домашнє насильство психологічного характеру, а саме ображав словесно, принижував, погрожував, дані дії вчиняв у присутності неповнолітньої дитини ОСОБА_3 . За наслідками було винесено два термінових заборонних приписи стосовно нього терміном на п?ять діб та складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Відповідно до постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.07.2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. 12 серпня 2026 року близько 11 год. 00 хв. ОСОБА_2 за місцем свого проживання вчинив щодо неї фізичне насилля: вдарив по обличчю у присутності дитини. За наслідками був складений протокол щодо ОСОБА_2 про адміністративне правопорушення та винесено терміновий заборонний припис терміном на десять діб. 15 серпня 2026 року близько 10 год. ОСОБА_2 порушив припис та зайшов у квартиру. На ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 за ст. 173-8 КУпАП (порушення термінового заборонного припису). За невиконання термінових заборонних приписів ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. На сьогодні ситуація не змінилась.

Покликаючись на викладені обставини просить суд, видати обмежувальний припис у відношенні ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав та покладення на нього обов`язків: заборонити перебування в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися ОСОБА_2 на відстань ближче 300 метрів до місця проживання (перебування), інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 ; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видати строком на 3 (три) місяці.

В судовому засіданні заявниця та її представник підтримали подану заяву та просили її задовольнити з підстав, які у ній зазначені.

Заінтересована особа, ОСОБА_2 , у судовому засіданні проти викладених у заяві обставин заперечив, зазначивши, що жодних протиправних дій відносно своєї дружини він не вчиняє, а обставини, які зазначені у заяві, є сімейними сварками. Крім цього пояснив, що вже не вживає алкогольні напої, так як пройшов курс лікування, про що може надати відповідні докази.

15.09.2026 року заінтересована особа, ОСОБА_2 , подав до суду заяву, в якій просив долучити до матеріалів справи флеш-носій, на якому міститься аудіозаписи його розмов із заявником.

Опитана у судовому засіданні, в присутності начальника служби у справах дітей Луцької міської ради Шульгана Ф.П., неповнолітня донька сторін, ОСОБА_3 , суду пояснила, що останнім часом батько поводить себе агресивно, особливо коли перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Зазначила, що 10.06.2026 року батько, в її присутності, ображав та принижував маму, яка, в подальшому викликала працівників поліції, які, по приїзду, склали на батька адміністративні матеріали. Крім цього, в серпні 2026 року, батько, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, агресивно спілкувався з мамою, ображаючи її. Вона (мама) намагалася його заспокоїла, але не вийшло. В подальшому він наніс їй (мамі) удар долонею по обличчю, після чого вона вибігла з кімнати і почала захищати маму. Також пояснила, що батько, коли перебуває у алкогольному сп`янінні, постійно погрожує їй, що вб`є її маму, а також розповідає їй про неіснуючи свої хвороби. Через всі ці події вона змушена відвідувати психолога.

Заслухавши пояснення учасників справи, опитавши неповнолітню доньку сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст виниклих правовідносин.

10.06.2026 року інспектором Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області старшим лейтенантом поліції Івановим А.В. було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , серії ЕТ №110582.

10.06.2026 року інспектором Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області старшим лейтенантом поліції Івановим А.В. було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , серії ЕТ №110583.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.07.2026 року у справі № 161/13018/26, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і піддано його адміністративному стягненню у вигляді громадських робіт на строк 40 годин за те, що 10.06.2026 року, близько 22 год. 10 хв., він, за місцем свого проживання, вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно ОСОБА_1 , а саме ображав словесно, принижував, погрожував та залякував, чим була завдана шкода психічному здоров`ю останньої. Дана постанова набрала законної сили, так як порушником, ОСОБА_2 , не оскаржувалася.

12.08.2026 року інспектором сектору реагування патрульної поліції №2 відділення поліції №2 (м. Горохів) Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області старшим лейтенантом поліції Гудзь В.О. було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , серії ЕТ №113622.

Крім цього, 12.08.2026 року було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП серії ВАД № 491037, який наразі перебуває на розгляді у Луцькому міськрайонному суді Волинської області, в якому зазначено, що 12.08.2026 року, близько 11 год. 50 хв., ОСОБА_2 , за адресою свого проживання, вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_1 , а саме ображав словесно, погрожував, принижував, завдав ляпасу по обличчю, внаслідок чого була завдана шкода психічному та фізичному здоров`ю потерпілої, дані дії відбувалися в присутності неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 .

Обставини, які зазначаються у постанові Луцького міськраййонного суду Волинської області від 09.07.2026 року та протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 491037 від 12.08.2026 року, підтвердила неповнолітня донька сторін по справі, ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 систематично вчиняє щодо своєї дружини – ОСОБА_1 , в присутності неповнолітної доньки ОСОБА_3 , домашнє насильство, за що притягувався до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 173-2 КУпАП.

Неодноразовість вчинення домашнього насильства вказує на високу вірогідність повторного вчинення домашнього насильства з боку заінтересованої особи.

Оцінюючи вищенаведені докази, суд констатує, що ОСОБА_1 , зазнала зі сторони заінтересованої особи ОСОБА_2 домашнього насильства у формі психологічного та фізичного насильства в присутності неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , що може завдати останній травми психологічного характеру.

Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини та з урахуванням вищевикладених вимог Закону України «Про запобігання протидію домашньому насильству», враховуючи, що заявницею доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт неодноразового, систематичного вчинення її чоловіком, ОСОБА_2 відносно неї, в присутності неповнолітньої доньки, домашнього насильства, також враховуючи характер і систематичність його вчинення до подання даної заяви до суду, зважаючи на дійсні стосунки заявниці і заінтересованої особи, суд дійшов висновку, що ймовірність його продовження чи повторного вчинення домашнього насильства існує, і вона є достатньо високою.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, з урахуванням оцінки ризиків та з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві, захисту прав ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав строком на три місяці, а саме: заборонити перебування в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися ОСОБА_2 на відстань ближче 300 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та місця роботи ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , контейнер № 10; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.

Крім цього, суд не бере до уваги надані заінтересованою особою, ОСОБА_2 , аудіозаписи, так як з них не можливо встановити дату та час, коли вони були зроблені, а також у зв`язку з тим, що дані записи жодним чином не спростовують надані стороною заявника докази на підтвердження вчинення останнім домашнього насильства відносно своєї дружини, ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Згідно із ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Враховуючи викладене та керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. ст. 10, 12, 18, 76-81, 259, 263-265, 267, 268, 293, 350-5, 350-6 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису – задовольнити.

Видати обмежувальний припис у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав та покладення на нього обов`язків:

- заборонити перебування в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити наближатися ОСОБА_2 на відстань ближче 300 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та місця роботи ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, ринок «Шанс», контейнер № 10;

-заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.

Встановити строк дії обмежувального припису - 3 місяці з дня ухвалення рішення суду.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити Луцьке РУП ГУНП у Волинській області, а також Виконавчий комітет Луцької міської ради Волинської області для взяття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на профілактичний облік.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 21.09.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович