Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №500/4449/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4449/26

14 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 24.04.2026 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі за текстом Відповідач 1) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку. Вказане звернення для розгляду було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі за текстом Відповідач 2).

За результатами розгляду 01 травня 2026 року Відповідачем 2 було прийнято рішення №192050006012 про відмову у призначенні пенсії. Таке рішення Відповідач 2 мотивував тим, що позивачки відсутні підстави для призначення пенсії на підставі ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки не досягнуто пенсійного віку передбаченого п.1 та п.2 ч.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Із таким рішенням позивачка не погоджується, вважає його протиправним і таким, що підлягає до скасування.

Ухвалою суду від 13.07.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 24.07.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

За наслідками розгляду заяви та наданих документів 01.05.2026 Головним управлінням винесено рішення № 192050006012 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі по тексту - Закон №1058) у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 50 років. Позивач на обліку в Головному управлінні не перебуває та пенсію не отримує.

Зміни, внесені Законом №2148, є чинними та неконституційними не визнавались. Таким чином, пенсійний вік, визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, становить 50 років, необхідний страховий стаж — 20 років, пільговий стаж на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 - 7 років 06 місяців.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абз. 1 цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону, на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи жінкам.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Страховий стаж становить 27 років 14 місяців, пільговий стаж за Списком №1 становить 5 років 28 днів, за Списком №2 - 8 років 10 місяців 8 днів.

Позивач звернулась за пенсією у віці 49 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058.

Відповідно до п. 1.7 Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Враховуючи пільговий стаж, право позивача на пенсію виникає після досягнення 53 років.

Що стосується посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року (у справі № 1-5/2018 (746/15), то висновки Конституційного Суду України у рішенні стосувались змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ до Закону № 1788, який на час виникнення спірних у цій справі правовідносин не застосовувався Головним управлінням під час прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії.

Право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглядалось за нормами Закону № 1058.

Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії Головне управління керувалось саме положенням Закону № 1058 зі змінами, внесеними Законом № 2148, який чинний і регулює спірні правовідносини, а не Законом № 1788.

Враховуючи викладене, у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу 7 років 6 місяців та недосягненням необхідного пенсійного віку 50 років.

На підставі викладеного, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Також, представником відповідача 24.07.2026 надіслано заяву про долучення доказів по справі.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 24.04.2026 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку.

Вказане звернення для розгляду було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду 01 травня 2026 року Відповідачем 2 було прийнято рішення №192050006012 про відмову у призначенні пенсії.

Таке рішення Відповідач 2 мотивував тим, що у позивачки відсутні підстави для призначення пенсії на підставі ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки не досягнуто пенсійного віку передбаченого п.1 та п.2 ч.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Із таким рішенням позивач не погоджується, вважає його протиправним і таким, що підлягає до скасування.

При розгляді поданої заяви та доданих документів до неї Відповідач 2 не заперечував, щодо періодів роботи, її страхового стажу, що становить 27 років 14 днів, пільгового стажу за Списком №1, що становить 5 років, 0 місяців 28 днів, пільгового стажу га Списком 2, що становить 8 років 10 місяців 8 днів та констатовано, що позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років 8 місяців. Тобто такі обставини визнаються Відповідачем та не потребують додаткового доказування. В свою чергу висновок Відповідача про те, що позивач не досягла віку 53 років 4 місяці з 31.07.2030 року, з якого наступає право на пенсію є незаконним.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються пенсії: до яких відносяться пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ (далі – Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" загальний страховий стаж для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.

Крім того, Верховною Радою України прийнято Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, яким Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".

Згідно з частиною 1 статті 114 розділу XIV-І Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до частини 2 статті 114 розділу XIV-VIII Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону № 2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма є ідентичною за змістом пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення в редакції Закону № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

Між тим, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Відповідно до пунктів 2, 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд у Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

У контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

З огляду на юридичну позицію Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

З позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права, а неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

Суд вважає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 і які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" після 23.01.2020 (набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Суд зазначає, що у контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

Отже, положення статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які збільшували пенсійний вік для осіб, що мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, втратили чинність з 23 січня 2020 року та саме з цієї дати підлягає застосуванню норма статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та стажу роботи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте, застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Враховуючи те, що позивач працювала на посаді «набирач скломаси», що згодом було перейменовано на «складальника скломаси» в період з 05.12.2003 року по 01.12.2008 рік та з 25.06.2009 року по 25.07.2009 рік, при вирішенні питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку повинного проводитись згідно законодавства, що діяло на час її роботи, тобто до 1 квітня 2015 року.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, Відповідач 2 при розгляді поданої позивачем заяви повинен був застосовувати вимоги ЗУ «Про пенсійне забезпечення», що діяло до 01 квітня 2015 року, оскільки на час трудової діяльності позивачки редакція 2 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містила норми статті 114, яка там з`явилась в редакції цього Закону від 11.10.2017 року. Тому наведені обставити, докази та норми законодавства вказують на те, що рішення Відповідача є протиправним і підлягає до скасування.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 01.05.2026 № 192050006012.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України, Рябих проти Росії, Нєлюбін проти Росії), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Серявін та інші проти України зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1331.20 грн. згідно квитанції від 07.07.2026.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Одеській області від 01.05.2026 року №192050006012 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути подану заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії у відповідності до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 14 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Канатна, 83,м. Одеса,Одеський р-н, Одеська обл.,65012 код ЄДРПОУ/РНОКПП 20987385).

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Подлісна І.М.