Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №460/14715/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2026 року м. Рівне№460/14715/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" з розрахунку 100000 гривень на місяць за періоди з 04.11.2024 по 21.11.2024, з 22.11.2024 року по 02.01.2025 року, з 03.01.2025 по 23.01.2025, з 17.02.2025 по 07.03.2025, з 11.03.2025 року по 03.04.2025 року, з 15.05.2025 року по 09.06.2025 року, з 23.07.2025 року по 13.08.2025 року; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" з розрахунку 100000 гривень на місяць за періоди з 04.11.2024 по 21.11.2024, 3 22.11.2024 року по 02.01.2025 року, 3 03.01.2025 по 23.01.2025, з 17.02.2025 по 07.03.2025, з 11.03.2025 року по 03.04.2025 року, з 15.05.2025 року по 09.06.2025 року, з 23.07.2025 року по 13.08.2025 року, з урахуванням фактично виплачених сум. В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що 03.11.2024 під час виконання бойового завдання позивач отримав мінно-вибухову травму та множинні осколкові поранення. У подальшому неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування після поранення. На переконання позивача, весь заявлений період його лікування був обумовлений отриманим під час захисту Батьківщини пораненням, а тому він має право на додаткову винагороду в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу лікування. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не виплачується автоматично за самим фактом отримання поранення. Для її виплати необхідне підтвердження передбачених законодавством обставин належними документами. Відповідач повідомив, що 01.02.2025 до військової частини надійшов рапорт позивача з додатками, зареєстрований за № 1159. За результатами його розгляду на підставі наказу командира військової частини від 14.04.2025 № 242 позивачу нараховано додаткову винагороду за період з 20.12.2024 по 23.01.2025 у сумі 112903,23 грн, з яких 111209,68 грн зараховано на його картковий рахунок. Водночас відповідач стверджує, що інших рапортів та документів, які були б підставою для нарахування додаткової винагороди за решту заявлених періодів лікування, до військової частини не надходило. З цих підстав вважає відсутньою протиправну бездіяльність.

Ухвалою суду від 07.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 11.08.2026 виправлено описку в ухвалі про відкриття провадження в частині зазначення правильного найменування відповідача.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 військову службу за контрактом у Збройних Силах України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 .

03.11.2024 під час виконання обов`язків військової служби в районі населеного пункту АДРЕСА_1 внаслідок ворожого обстрілу позивач отримав мінно-вибухову травму та вогнепальні осколкові поранення лівого плеча, лівого стегна та правої п`яти.

Зазначені обставини підтверджуються довідкою про обставини травми від 28.11.2024 № 7791, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 . У довідці зазначено, що поранення отримано під час виконання обов`язків військової служби та захисту Батьківщини, а також підтверджено відсутність обставин, які виключають відповідний причинний зв`язок.

Безпосередньо після поранення позивача евакуйовано до закладів охорони здоров`я, де він проходив стаціонарне лікування.

У період з 04.11.2024 по 21.11.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з приводу отриманої мінно-вибухової травми та вогнепальних осколкових поранень. У ході лікування йому проводилися первинна та повторні хірургічні обробки ран, видалення сторонніх тіл та інші медичні втручання.

За результатами огляду ВЛК від 14.11.2024 № 15644 встановлено стан після оперативного лікування вогнепальних ран лівого плеча та лівої нижньої кінцівки. Травму віднесено до тяжких, позивачу рекомендовано відпустку для лікування після поранення тривалістю 30 календарних днів.

Водночас за результатами повторного огляду ВЛК від 21.11.2024 № 2238 аналогічне поранення за ступенем тяжкості віднесено до легких, з рекомендацією відпустки для лікування після поранення на 30 календарних днів.

17.12.2024 ВЛК повторно встановила наслідки отриманого 03.11.2024 поранення, підтвердила його зв`язок із захистом Батьківщини, віднесла травму до легких та рекомендувала відпустку для лікування після поранення на 30 календарних днів.

З 20.12.2024 по 03.01.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КП «РОКЛ ім. Ю. Семенюка» Рівненської обласної ради. Основним діагнозом визначено гостру запальну демієлінізуючу полірадикулонейропатію - синдром Гієна-Барре, що супроводжувався вираженим тетрапарезом, порушеннями чутливості та дихальними розладами.

З 03.01.2025 по 23.01.2025 позивач продовжив стаціонарне лікування у КНП «Міська лікарня № 2» Рівненської міської ради з приводу зазначеної полірадикулонейропатії. Серед супутніх станів також зафіксовано наслідки отриманого бойового поранення, лівобічну брахіоплексопатію та стійкі порушення функцій лівої верхньої кінцівки.

На підставі рапорту позивача, зареєстрованого 01.02.2025 за № 1159, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2025 № 242 йому призначено додаткову винагороду в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць за період з 20.12.2024 по 23.01.2025.

Відповідно до розрахунково-платіжної відомості від 25.04.2025 нарахована сума винагороди становила 112903,23 грн.

Довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 19.08.2026 підтверджено зарахування 29.04.2025 на рахунок позивача коштів у сумі 111209,68 грн.

У період з 17.02.2025 по 07.03.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Олександрійська лікарня». Відповідно до виписного епікризу № 165 основним клінічним діагнозом визначено наслідки гострої запальної демієлінізуючої полірадикулонейропатії з помірним тетрапарезом, порушеннями чутливості та мобільності. Серед інших діагнозів зазначено лівобічну брахіоплексопатію та порушення функцій лівої кисті.

З 11.03.2025 по 03.04.2025 позивач проходив лікування у КНП «Корецька міська лікарня». Згідно з епікризом № 964/364 серед установлених діагнозів зазначено остеохондроз поперекового відділу хребта, правобічну люмбоішіалгію, наслідки перенесеного вогнепального уламкового поранення лівого плеча від 03.11.2024, травматичне ушкодження лівого променевого та серединного нервів, млявий парез кисті зліва, а також наслідки перенесеної полірадикулонейропатії.

У медичному документі наведено результати електронейроміографічних досліджень, якими підтверджено ураження периферичних нервів та наявність ознак посттравматичного ушкодження лівого плечового сплетення. За результатами дослідження від 21.03.2025 зберігалися виражені порушення функцій лівого променевого нерва, які спричиняли обмеження функцій лівої верхньої кінцівки.

Протягом зазначеного стаціонарного лікування позивачу проводилося медикаментозне лікування з приводу больового синдрому та неврологічних порушень.

З 15.05.2025 по 09.06.2025 позивач проходив стаціонарне лікування у КНП «Острозька багатопрофільна лікарня». Основним діагнозом за цей період визначено гіпертонічну хворобу II стадії, гіпертензивний криз від 21.05.2025, ускладнений гострою вертебробазилярною недостатністю. Серед супутніх захворювань зазначено хронічну запальну демієлінізуючу полірадикулонейропатію, наслідки мінно-вибухової травми від 03.11.2024 та поширений остеохондроз хребта.

З 23.07.2025 по 13.08.2025 позивач проходив стаціонарне реабілітаційне лікування у відділенні «Реабілітаційний центр» КНП «ТМО «Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» м. Запоріжжя. Основним діагнозом за цей період визначено посттравматичну невропатію променевого нерва ліворуч із вираженими порушеннями функцій верхньої кінцівки внаслідок вогнепального уламкового поранення від 03.11.2024. Лікування та реабілітаційні заходи були спрямовані на відновлення рухливості, м`язової сили та функціональних можливостей ураженої кінцівки.

21.08.2025 позивач пройшов медичний огляд госпітальної ВЛК № 1 Військової частини НОМЕР_2 . У довідці ВЛК від 21.08.2025 № 2025-0821-1228-0426-7 встановлено наслідки мінно-вибухової травми від 03.11.2024, вогнепальних осколкових поранень лівого плеча, лівого стегна та правої п`яти, посттравматичну невропатію лівого променевого та ліктьового нервів із порушеннями функцій, млявий парез лівої кисті.

ВЛК підтвердила причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини та віднесла її до тяжких.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2025 № 257 позивача у зв`язку з переміщенням до іншої військової частини виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з відповідних видів забезпечення.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_3 від 27.05.2026 № 341 позивач із 15.09.2025 продовжує проходити військову службу за контрактом у цій військовій частині.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спір у цій справі стосується нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця.

Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 у справі щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.

Конституційний Суд України виходив, зокрема, з того, що право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування відповідних виплат, а встановлення тримісячного строку для особи, яка продовжує перебувати у трудових правовідносинах, не враховує триваючого характеру обов`язку щодо своєчасної виплати винагороди за працю та ставить такого працівника у менш захищене становище порівняно з особою, трудові відносини з якою припинено. Частина перша статті 233 КЗпП України, визнана неконституційною, втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 24.02.2026 у справі № 120/2933/25. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо строку звернення військовослужбовця до суду з вимогами про виплату грошового забезпечення, виходив із того, що за умови продовження проходження особою військової служби правовідносини щодо виплати належного їй грошового забезпечення тривають, а тому після Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 право такої особи на судовий захист щодо стягнення належних їй виплат не обмежується тримісячним строком.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а в подальшому продовжив проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_3 .

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 27.05.2026 № 341 позивач із 15.09.2025 перебуває на військовій службі за контрактом у зазначеній військовій частині. Доказів звільнення позивача з військової служби до звернення з цим позовом матеріали справи не містять.

Отже, припинення проходження служби в одній військовій частині у зв`язку з переміщенням до іншої військової частини не свідчить про припинення військової служби як виду публічної служби.

Оскільки позивач продовжував проходити військову службу, а предметом спору є виплата належної йому складової грошового забезпечення, правові підстави для застосування тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, відсутні. Положення частини другої цієї статті, що регулюють строки звернення у справах про виплату належних працівникові сум при звільненні, до спірних правовідносин також не застосовуються.

Таким чином, підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду немає, а заявлене клопотання про поновлення такого строку не потребує вирішення по суті.

Щодо суті спору.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" - Постанова № 168.

У редакції, чинній протягом спірних правовідносин, Постанова № 168 передбачала включення до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, а також військовослужбовців, які перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК.

Порядок та умови такої виплати конкретизовані Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 - Порядок № 260.

Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн включаються військовослужбовці, які: у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими після введення воєнного стану та пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого; або перебувають у відпустці для лікування після поранення у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком ВЛК - за весь час перебування на такому лікуванні або у такій відпустці.

Отже законодавець розмежував дві самостійні підстави для отримання зазначеної винагороди. Для стаціонарного лікування визначальним є підтвердження зв`язку такого лікування з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини. Для відпустки після поранення додатковою умовою є віднесення поранення ВЛК до тяжких.

Підставою для видання наказу про виплату відповідної винагороди у зв`язку з пораненням є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, у якій містяться відомості про обставини отримання поранення під час захисту Батьківщини.

У цій справі така обставина підтверджується довідкою про обставини травми від 28.11.2024 № 7791, згідно з якою поранення позивача від 03.11.2024 отримане під час виконання обов`язків військової служби та захисту Батьківщини.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі № 600/367/24 звернув увагу, що право військовослужбовця на додаткову винагороду не обмежується лише первинним лікуванням безпосередньо після поранення. У разі повторного стаціонарного лікування визначальним є встановлення на підставі медичної документації того, що таке лікування здійснювалося за медичними показаннями, пов`язаними з раніше отриманим бойовим пораненням.

Саме з урахуванням наведених критеріїв суд оцінює кожний заявлений позивачем період.

Щодо періоду з 04.11.2024 по 21.11.2024.

Матеріалами справи підтверджено, що 03.11.2024 позивач отримав мінно-вибухову травму та вогнепальні осколкові поранення лівого плеча, лівого стегна та правої п`яти під час захисту Батьківщини.

З 04.11.2024 він перебував на стаціонарному лікуванні безпосередньо у зв`язку із зазначеною травмою, проходив хірургічну обробку поранень та інше лікування, спрямоване на усунення наслідків отриманої бойової травми.

Отже, причинний зв`язок між стаціонарним лікуванням і пораненням є безпосереднім та документально підтвердженим.

Обставина того, що постановами ВЛК у різні дати надавалася різна оцінка ступеню тяжкості травми, на право позивача на додаткову винагороду за цей період не впливає, оскільки умова щодо тяжкого поранення стосується відпустки для лікування, а не стаціонарного лікування.

Таким чином, позивач мав право на додаткову винагороду за період з 04.11.2024 по 21.11.2024 і при її нарахуванні відповідач зобов`язаний врахувати суми, які фактично були виплачені позивачу за цей самий період.

Щодо періоду з 22.11.2024 по 19.12.2024.

Судом встановлено, що після завершення первинного стаціонарного лікування позивачу була рекомендована відпустка для лікування після отриманого 03.11.2024 поранення.

Довідкою ВЛК від 14.11.2024 № 15644 травму позивача віднесено до тяжких та рекомендовано відпустку для лікування після поранення тривалістю 30 календарних днів.

Надалі постановами ВЛК від 21.11.2024 № 2238 та від 17.12.2024 № 17295 те саме поранення було віднесено до легких.

Разом із тим за результатами наступного медичного огляду 21.08.2025 ВЛК встановила наслідки тієї самої мінно-вибухової травми від 03.11.2024, зокрема посттравматичну невропатію нервів лівої верхньої кінцівки, порушення її функції та млявий парез лівої кисті, підтвердила причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини та віднесла її до тяжких.

Отже всі наведені висновки ВЛК стосуються одного й того самого поранення від 03.11.2024 та його наслідків.

Суд оцінює їх не ізольовано, а у сукупності з медичною документацією про характер первинного поранення, динаміку його наслідків та стан здоров`я позивача у подальшому. При цьому вже первинним висновком ВЛК, сформованим безпосередньо після отримання поранення та оперативного лікування, травму було віднесено до тяжких.

Подальший перебіг стану здоров`я засвідчив розвиток стійких посттравматичних неврологічних наслідків, а під час огляду 21.08.2025 ВЛК знову віднесла наслідки саме цієї травми до тяжких.

Суд не вбачає підстав надавати проміжним висновкам ВЛК від 21.11.2024 та 17.12.2024 визначального значення лише з огляду на їх хронологічну послідовність, залишаючи поза оцінкою первинний та подальший висновки про тяжкість того самого поранення.

До того ж довідкою про обставини травми від 28.11.2024 № 7791 підтверджено, що саме це поранення отримано під час захисту Батьківщини.

З огляду на сукупність зазначених обставин суд доходить висновку, що тяжкий характер отриманого 03.11.2024 поранення та його зв`язок із захистом Батьківщини підтверджені належними доказами.

Оскільки період з 22.11.2024 по 19.12.2024 є періодом відпустки для лікування після цього поранення, він охоплюється умовами виплати додаткової винагороди, встановленими Постановою № 168 та пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260. Доказів її нарахування та виплати за цей період відповідачем не надано, тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо періоду з 20.12.2024 по 23.01.2025.

Із матеріалів справи встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2025 № 242 позивачу вже призначено додаткову винагороду за період з 20.12.2024 по 23.01.2025. На виконання цього наказу позивачу нараховано відповідну суму. Довідкою АТ КБ "ПриватБанк" підтверджено зарахування 29.04.2025 на рахунок позивача 111209,68 грн.

Позивач не навів розрахунку, який би свідчив про неправильність такого нарахування чи наявність заборгованості за цей уже оплачений період, і матеріалами справи таких доказів не містять. Тому повторне покладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період з 20.12.2024 по 23.01.2025 призвело б до подвійного нарахування однієї й тієї самої виплати, отже у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Щодо періоду з 17.02.2025 по 07.03.2025.

З медичної документації вбачається, що у зазначений період позивач проходив стаціонарне лікування переважно з приводу наслідків гострої запальної демієлінізуючої полірадикулонейропатії.

Медичними документами також зафіксовано порушення функції лівої верхньої кінцівки.

Разом із тим зазначена госпіталізація за своїм основним клінічним діагнозом пов`язана саме з неврологічним захворюванням - демієлінізуючою полірадикулонейропатією.

Матеріали справи не містять достатніх медичних даних, які б дозволяли встановити, що зазначене захворювання є наслідком поранення від 03.11.2024 або що саме посттравматичні наслідки цього поранення були визначальною підставою для стаціонарного лікування.

Сам факт наявності раніше отриманого бойового поранення та супутніх порушень функцій лівої верхньої кінцівки не свідчить про те, що будь-яка наступна госпіталізація автоматично пов`язана з таким пораненням. Тому підстав для виплати додаткової винагороди за період з 17.02.2025 по 07.03.2025 суд не встановив.

Щодо періоду з 11.03.2025 по 03.04.2025.

З медичної документації вбачається, що поряд із захворюванням хребта у позивача встановлено наслідки вогнепального уламкового поранення лівого плеча від 03.11.2024, травматичне ушкодження лівого променевого та серединного нервів, млявий парез кисті зліва та порушення її функції.

Результатами електронейроміографічних досліджень підтверджено ураження периферичних нервів лівої верхньої кінцівки та ознаки посттравматичного ушкодження.

Таким чином, на відміну від попереднього періоду, у цьому випадку медична документація не обмежується лише згадуванням факту раніше отриманого поранення, а містить об`єктивно встановлені посттравматичні неврологічні порушення, які були предметом лікування.

Такі самі наслідки поранення надалі встановлені ВЛК 21.08.2025, яка підтвердила їх зв`язок із травмою від 03.11.2024 та із захистом Батьківщини. Тобто існує послідовний медичний зв`язок між отриманим бойовим пораненням, посттравматичним ураженням нервів лівої верхньої кінцівки та лікуванням, яке позивач проходив з 11.03.2025 по 03.04.2025.

З урахуванням висновку Верховного Суду щодо повторного лікування наслідків раніше отриманого бойового поранення суд доходить висновку про наявність у позивача права на додаткову винагороду за цей період.

Щодо періоду з 15.05.2025 по 09.06.2025.

Відповідно до медичних документів основним діагнозом позивача під час цієї госпіталізації була гіпертонічна хвороба II стадії, гіпертензивний криз, ускладнений гострою вертебробазилярною недостатністю.

Наслідки мінно-вибухової травми від 03.11.2024 та неврологічні порушення зазначені серед супутніх станів.

Однак матеріали справи не містять медичного висновку, відповідно до якого зазначена госпіталізація була зумовлена саме бойовим пораненням чи його наслідками.

Наявність посттравматичних станів серед супутніх діагнозів без підтвердження того, що саме вони обумовили необхідність відповідного стаціонарного лікування, не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди. Тому у задоволенні позовних вимог за період з 15.05.2025 по 09.06.2025 слід відмовити.

Щодо періоду з 23.07.2025 по 13.08.2025.

З медичної документації встановлено, що у цей період позивач проходив стаціонарне реабілітаційне лікування з приводу посттравматичної невропатії променевого нерва лівої верхньої кінцівки, що виникла внаслідок вогнепального уламкового поранення від 03.11.2024. У позивача зберігалися рухові порушення, зниження м`язової сили, млявий парез кисті та істотне обмеження її функції.

Зміст медичних документів свідчить, що реабілітаційні заходи були спрямовані саме на лікування та відновлення функцій, порушених унаслідок отриманого бойового поранення.

Додатково цей зв`язок підтверджено постановою ВЛК від 21.08.2025, якою встановлено посттравматичну невропатію нервів лівої верхньої кінцівки, причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини та тяжкий характер її наслідків.

Отже період з 23.07.2025 по 13.08.2025 є повторним лікуванням наслідків того самого поранення, отриманого під час захисту Батьківщини. Тому позивач мав право на додаткову винагороду в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу такого лікування.

Щодо доводу відповідача про необхідність подання рапортів, то суд зауважує, що відповідач пов`язує відсутність виплати за частину спірних періодів із тим, що позивач не звертався із відповідними рапортами та не надавав документи після кожного наступного лікування.

Суд зазначає, що право на передбачену Постановою № 168 виплату виникає за наявності матеріально-правових умов, установлених цією постановою та Порядком № 260.

При цьому Військовій частині НОМЕР_1 було достовірно відомо про факт бойового поранення позивача, оскільки довідку про обставини травми від 28.11.2024 № 7791 видано самим відповідачем.

Крім того, військова частина вже здійснювала нарахування додаткової винагороди позивачу за частину періодів його лікування.

За таких обставин сам факт відсутності окремого рапорту щодо кожного періоду лікування не усуває права військовослужбовця на виплату, якщо передбачені законодавством умови її нарахування підтверджені належними документами.

Обов`язок належної організації обліку та нарахування грошового забезпечення не може бути повністю перекладений на військовослужбовця.

Водночас суд наголошує, що наявність бойового поранення також не створює права на винагороду за будь-який наступний період лікування. У кожному випадку необхідно встановлювати зв`язок такого лікування з відповідною травмою.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд установив наявність у позивача права на додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168: за період стаціонарного лікування з 04.11.2024 по 21.11.2024; за період відпустки для лікування після тяжкого поранення з 22.11.2024 по 19.12.2024; за період повторного стаціонарного лікування наслідків бойового поранення з 11.03.2025 по 03.04.2025; за період стаціонарного реабілітаційного лікування наслідків бойового поранення з 23.07.2025 по 13.08.2025.

За період з 20.12.2024 по 23.01.2025 додаткову винагороду позивачу вже нараховано та виплачено.

Щодо періодів з 17.02.2025 по 07.03.2025 та з 15.05.2025 по 09.06.2025 належними медичними доказами не підтверджено, що відповідне стаціонарне лікування було зумовлене саме пораненням від 03.11.2024 або його наслідками.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено в повній мірі правомірність своєї позиції з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, натомість доводи позивача є частково обґрунтованими, тому позовна заява підлягає до часткового задоволення.

Підстави для відшкодування судового збору в порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", з розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу: стаціонарного лікування з 04.11.2024 по 21.11.2024; перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 22.11.2024 по 19.12.2024; стаціонарного лікування з 11.03.2025 по 03.04.2025; стаціонарного реабілітаційного лікування з 23.07.2025 по 13.08.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу: стаціонарного лікування з 04.11.2024 по 21.11.2024; перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 22.11.2024 по 19.12.2024; стаціонарного лікування з 11.03.2025 по 03.04.2025; стаціонарного реабілітаційного лікування з 23.07.2025 по 13.08.2025, з урахуванням фактично виплачених сум за ці самі періоди.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 22 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Т.О. Комшелюк