Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №420/19443/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19443/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в нездійсненні перерахунку та невиплаті грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 за календарний період служби з 02.05.2023 по 02.12.2023 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 за календарний період служби з 02.05.2023 по 02.12.2023 включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 02.05.2023 по 02.12.2023. Позивач вважає, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням роках має бути обчислені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт. Під час проходження військової служби відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. 13.05.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року. Відповідач у відповідь на вказану заяву направив позивачу лист №807 від 18.05.2026, у якому відмовив у проведенні перерахунку, що на думку позивача, є порушенням його прав.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/19443/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію вищезазначеної ухвали доставлено 06.07.2026 до «Електронного кабінету» Військової частини НОМЕР_1 в системі «Електронний суд».

Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 02.05.2023 по 02.12.2023.

13.05.2026 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року.

Листом №807 від 18.05.2026 відповідач повідомив, про відсутність правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення.

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, на думку суду, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Положеннями частини 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Первинною редакцією пункту 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено його у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 відновлено чинність пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції до внесення змін Постановою №103.

Разом з тим, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, з 29.01.2020 військовослужбовці набули право на обчислення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" (далі - Постанова КМУ №481) внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено його у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Змінена редакція пункту 4 Постанови №704 набрала чинності з 20.05.2023.

Щодо застосування Постанови КМУ №481 до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина 2 статті 49 Закону №794-VII).

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону №794-VII постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Отже, Кабінет Міністрів України уповноважений видавати постанови нормативного характеру, які є обов`язковими до виконання на всій території України.

Чинним законодавством, окрім реалізації Кабінетом Міністрів України повноважень щодо внесення змін до виданих постанов, їх скасування або визнання такими, що втратили чинність, передбачено два випадки втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України нормативного характеру:

1. Визнання акта Кабінету Міністрів України таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наступний порядок дій суду: якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Статтею 147 Конституцією України визначено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України.

Пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України передбачені повноваження Президента України зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Згідно з частиною 6 статті 49 Закону №794-VII зупинення дії акта Кабінету Міністрів України Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України має наслідком зупинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання зупиненого акта Кабінету Міністрів України, здійснення повноважень, визначених цим актом.

Відповідно до частини 7 статті 49 Закону №794-VII винесення Конституційним Судом України ухвали про відмову у відкритті провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України акта Кабінету Міністрів України, ухвали про припинення конституційного провадження у справі або визнання акта Кабінету Міністрів України таким, що відповідає Конституції України, відновлює дію цього акта.

Дія такого акта Кабінету Міністрів України не може бути повторно зупинена Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України, крім випадків, якщо:

1) акт Кабінету Міністрів України, визнаний Конституційним Судом України таким, що відповідає Конституції України, внаслідок внесення змін до Конституції України стає неконституційним;

2) до відповідного акта Кабінету Міністрів України, щодо якого Конституційним Судом України було винесено ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі або прийнято рішення про визнання його таким, що відповідає Конституції України, внесені зміни, що суперечать Конституції України.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України унормовано, що Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Дія Постанови КМУ №481 протягом спірного періоду не зупинялася, Постанова КМУ №481 у встановленому законом порядку неконституційною не визнавалася та є чинною на день прийняття рішення.

2. Визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України у порядку адміністративного судочинства України (п.1, ч.1, ст.5 КАС України, ст.ст.264-266 КАС України).

Частиною 8 статті 49 Закону №794-VII передбачено, що акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

Частиною 9 статті 49 Закону №794-VII визначено, що адміністративні акти Кабінету Міністрів України оскаржуються до адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Пунктом 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Постанова КМУ №481 оскаржувалася у порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» - відмовлено.

Таким чином, за результатами судового розгляду адміністративної справи №320/29450/24, Верховним Судом було відмовлено у визнанні Постанови КМУ №481 протиправною в оскаржуваній частині, вона залишилася чинною, та повинна застосовуватися до спірних правовідносин.

Отже, вимоги позивача про проведення перерахунку його грошового забезпечення за період починаючи з 20.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти є безпідставними та не обґрунтованими, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову у наведеній частині.

Враховуючи викладені обставини справи та з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд задовольняє частково адміністративний позов шляхом покладення на відповідача обов`язку перерахувати грошове забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно.

Таким чином, відповідач протиправно діяв при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 02.05.2023 року по 19.05.2023 року включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Таким чином суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 за календарний період служби з 02.05.2023 по 19.05.2023 включно.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вищеокреслених підстав.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 90, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 за календарний період служби з 02.05.2023 по 19.05.2023 включно.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.05.2023 по 19.05.2023 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко