Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №154/3516/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/3516/26

3/154/1283/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., за участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А., розглянувши матеріали, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Покащів Луцького району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , інспектора прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 , який протягом року до адміністративної відповідальності не притягувався, за ч. 2 ст. 172-18 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 245226 від 16 серпня 2026 року ОСОБА_2 інкримінується те, що він, проходячи військову службу на посаді інспектора прикордонної служби та перебуваючи у складі прикордонного наряду «Пост спостереження» у період з 08 год. 00 хв. 25 липня 2026 року до 28 липня 2026 року в районі прикордонних знаків 0399-0401, в умовах особливого періоду порушив правила несення прикордонної служби, а саме «не проявив пильність під час несення служби під час спостереження за прилеглою місцевістю», що, за твердженням особи, яка склала протокол, призвело до перетину державного кордону.

Такі дії у протоколі кваліфіковано за ч. 2 ст. 172-18 КУпАП з посиланням, зокрема, на порушення п. 11 глави 2 розділу II Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2015 року № 1261.

У судовому засіданні ОСОБА_2 вину у вчиненні адміністративного правопорушення категорично заперечив. Пояснив, що службу ніс відповідно до отриманого наказу, яким особовий склад прикордонного наряду було розосереджено на визначеній ділянці державного кордону. Наголосив, що ділянка, яка підлягала охороні трьома військовослужбовцями, була значною за протяжністю, складною за рельєфом та об`єктивно не могла одночасно перебувати під суцільним візуальним контролем трьох осіб.

ОСОБА_2 також зазначив, що місця несення служби не залишав, від виконання службових обов`язків не відволікався, наказів не порушував. Саме ним під час несення служби було виявлено ознаки пошкодження загороджувальних споруд та сліди, про що він негайно доповів у встановленому порядку. За таких обставин він не розуміє, у чому саме полягає інкриміноване йому порушення правил несення прикордонної служби, оскільки жодної конкретної забороненої дії чи бездіяльності ним не допущено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_2 та оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність конкретної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний встановити, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна конкретна особа у його вчиненні.

Частиною першою ст. 172-18 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України.

Частина друга цієї статті встановлює відповідальність за такі самі діяння, вчинені в умовах особливого періоду.

Отже, диспозиція ст. 172-18 КУпАП є бланкетною, а тому для висновку про наявність складу цього адміністративного правопорушення недостатньо самого факту перебування військовослужбовця у складі прикордонного наряду та факту можливого незаконного перетину державного кордону на ділянці, яка охороняється.

Обов`язковим є встановлення конкретного правила несення прикордонної служби, яке було порушено конкретною особою, змісту її протиправної дії або бездіяльності та вини у такому порушенні.

У протоколі ОСОБА_2 прямо інкриміновано порушення п. 11 глави 2 розділу II Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України.

Зазначеним пунктом Інструкції встановлений перелік конкретних заборон для прикордонних нарядів.

Зокрема, прикордонним нарядам заборонено залишати ділянку, що охороняється, або місце несення служби, самовільно переміщуватися на іншу ділянку чи змінювати маршрут руху, залишати без нагляду зброю та предмети екіпіровки, відключати без дозволу технічні комплекси та залишати без контролю їх екрани, вживати алкогольні, наркотичні, психотропні чи токсичні речовини, вчиняти інші дії, заборонені законодавством України та наказом на охорону державного кордону, а також відволікатися від несення служби.

При цьому п. 11 глави 2 розділу II Інструкції не містить такого самостійного правила чи заборони, як «не проявляти пильність» або обов`язку, сформульованого як «проявляти належну пильність».

Таким чином, наведене у протоколі формулювання про те, що ОСОБА_2 «не проявив пильність під час спостереження за прилеглою місцевістю», саме по собі не описує порушення жодної конкретної заборони, передбаченої п. 11 Інструкції.

Протокол не містить тверджень про те, що ОСОБА_2 залишив визначене місце несення служби, самовільно змінив маршрут або сектор спостереження, відключив чи залишив без контролю технічні засоби, відволікався від несення служби, спав, займався сторонніми справами, не виконав наказ старшого або вчинив будь-яку іншу конкретну дію, заборонену п. 11 Інструкції.

Таких обставин не встановлено і під час судового розгляду.

Суд окремо звертає увагу, що остання із передбачених п. 11 Інструкції заборон — «відволікатися від несення служби» — також не може вважатися порушеною лише на тій підставі, що прикордонним нарядом не було безпосередньо виявлено особу до моменту ймовірного перетину нею державного кордону.

Для висновку про відволікання від служби необхідні фактичні дані про конкретну поведінку військовослужбовця: чим саме він займався замість виконання службового завдання, коли, протягом якого часу та яким чином це перешкоджало виконанню покладених на нього обов`язків.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Сам по собі факт того, що невстановлена особа могла залишитися непоміченою прикордонним нарядом, не є доказом того, що конкретний військовослужбовець відволікався від несення служби або іншим чином порушив установлені правила.

Інше означало б застосування фактично об`єктивного ставлення у вину, за якого адміністративна відповідальність військовослужбовця наставала б не за доведену протиправну поведінку, а виключно за сам факт настання небажаного результату на ділянці державного кордону, яку він охороняв.

Такий підхід суперечить самому змісту адміністративної відповідальності, яка є персональною та може наставати лише за винне протиправне діяння конкретної особи.

Матеріалами службового розслідування підтверджено, що після отримання відповідного розпорядження особовий склад прикордонного наряду було розосереджено на ділянці в районі прикордонних знаків 0399-0401.

Із цих же матеріалів убачається, що ознаки можливого незаконного перетину кордону були встановлені вже після виявлення слідів та ознак пошкодження інженерних загороджувальних споруд.

Водночас матеріали справи не дають можливості встановити точний момент проходження невстановленої особи через державний кордон, її конкретний маршрут, точку перетину в момент його здійснення, місце перебування у цей час самого ОСОБА_2 , реальну відстань між ним та такою точкою, умови видимості, особливості рельєфу місцевості та об`єктивну можливість спостерігати конкретне місце з визначеної йому позиції.

Натомість пояснення ОСОБА_2 про те, що він виконував наказ про розосередження наряду та здійснював спостереження на визначеній йому ділянці, матеріалами справи не спростовані.

Більше того, саме ним були виявлені ознаки пошкодження загороджувальних споруд та сліди, після чого про виявлене було доповідано у встановленому порядку.

Така поведінка сама по собі не підтверджує твердження сторони обвинувачення про неналежне несення ним служби, а навпаки свідчить про виконання ним функцій спостереження та реагування на виявлені ознаки можливого порушення державного кордону.

Суд також критично оцінює висновок службового розслідування в частині констатації неналежного виконання ОСОБА_2 службових обов`язків та визначення його вини у формі необережності.

Висновок службового розслідування є одним із письмових доказів у справі та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Сам факт того, що комісія за результатами службового розслідування надала поведінці військовослужбовця певну правову чи дисциплінарну оцінку, не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку довести всі елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-18 КУпАП.

Водночас первинних фактичних даних, які б підтверджували залишення ОСОБА_2 місця несення служби, його відволікання від виконання службових обов`язків, невиконання наказу, самовільну зміну визначеного сектору спостереження чи будь-яке інше конкретне порушення вимог п. 11 Інструкції, матеріали справи не містять.

Фактично висновок про неналежне виконання ОСОБА_2 обов`язків зроблено виходячи з самого результату — невиявлення невстановленої особи до моменту можливого перетину нею державного кордону.

Однак між фактом невиявлення особи та висновком про порушення конкретним військовослужбовцем правил несення прикордонної служби відсутній належний доказовий зв`язок.

Суд не може ототожнювати факт невиявлення прикордонним нарядом особи до моменту незаконного перетину державного кордону із доведеним фактом порушення конкретним військовослужбовцем правил несення прикордонної служби.

Не кожен негативний результат охорони державного кордону є наслідком адміністративно караної поведінки військовослужбовця.

Для адміністративної відповідальності необхідно довести саме протиправне діяння особи, а не лише існування результату, якого прикордонна служба покликана запобігати.

Суд також не вправі самостійно визначати, яку саме із численних заборон, передбачених п. 11 глави 2 розділу II Інструкції, міг мати на увазі уповноважений орган при складанні протоколу.

Перетворення судом формулювання «не проявив пильність» на «відволікався від несення служби», «неналежно здійснював спостереження» чи будь-яке інше конкретне порушення означало б фактичне доповнення та зміну фабули адміністративного обвинувачення.

Суд не є органом обвинувачення та не вправі усувати недоліки протоколу шляхом самостійного формулювання об`єктивної сторони правопорушення, яка органом, що притягує особу до відповідальності, належним чином не сформульована та не доведена.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошував на необхідності збереження судом об`єктивної неупередженості у провадженнях про адміністративні правопорушення, які за своєю суттю мають кримінальний характер у розумінні ст. 6 Конвенції. Зокрема, у справі «Михайлова проти України» (Mikhaylova v. Ukraine, заява № 10644/08, рішення від 06 березня 2018 року) ЄСПЛ звертав увагу на проблему виконання судом функцій, властивих стороні обвинувачення, за відсутності належної процесуальної сторони обвинувачення.

За таких обставин усунення судом недоліків фабули протоколу або самостійний пошук того, яке саме правило міг порушити ОСОБА_2 , було б несумісним із функцією незалежного та неупередженого суду.

Відповідно до усталеного підходу Європейського суду з прав людини доказування має відповідати критерію «поза розумним сумнівом», а така доведеність може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або неспростовних презумпцій факту. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року.

У цій справі такої сукупності доказів немає.

Матеріали підтверджують перебування ОСОБА_2 у складі прикордонного наряду та виявлення на ділянці ознак можливого незаконного перетину державного кордону.

Однак вони не підтверджують того, що ОСОБА_2 порушив конкретну заборону, передбачену п. 11 глави 2 розділу II Інструкції.

Не встановлено ані конкретної протиправної дії, ані конкретної протиправної бездіяльності ОСОБА_2 .

Не встановлено, що він залишав місце служби, змінював визначений маршрут або сектор, відволікався від служби, не здійснював спостереження, не виконав наказ чи вчинив інше діяння, прямо заборонене Інструкцією.

Посилання ж виключно на те, що він «не проявив пильність», за відсутності нормативного змісту такого формулювання у зазначеному в протоколі пункті Інструкції та без наведення конкретної протиправної поведінки, не може бути достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи відповідно до ст. 62 Конституції України тлумачаться на її користь.

Суд не вправі засновувати висновок про винуватість на припущенні про те, що оскільки невстановлена особа залишилася непоміченою, то військовослужбовець обов`язково неналежно виконував свої службові обов`язки.

Адміністративна відповідальність не може ґрунтуватися на такому припущенні.

Таким чином, стороною обвинувачення не доведено об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-18 КУпАП, а саме факту порушення ОСОБА_2 конкретного правила несення прикордонної служби.

За відсутності доведеного протиправного діяння відсутні підстави і для висновку про наявність вини ОСОБА_2 у його вчиненні.

При цьому питання про те, чи мав місце незаконний перетин державного кордону невстановленою особою, саме по собі не є визначальним для вирішення цієї справи, оскільки навіть за умови встановлення такої події вона не доводить автоматично порушення правил несення прикордонної служби конкретним військовослужбовцем.

Отже, сукупність досліджених доказів не підтверджує наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-18 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За встановлених судом обставин провадження у справі щодо ОСОБА_2 підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 7, 9, 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-18 Кодексу України про адміністративні правопорушення — закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя І.Р. Вітер