Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №340/3482/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3482/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за період з 26 червня 2024 року по 22 травня 2026 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100;

- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за період з 26 червня 2024 року по 26 грудня 2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 239 983,84 гривень.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого водія 5 автомобільного відділення взводу забезпечення 4 загону спеціальних операцій у період з 2013 року по 25 червня 2024 року, коли його було звільнено з військової служби відповідно до наказу командира військової частини №177 від 25 червня 2024 року. Позивач зазначає, що в день виключення зі списків особового складу військової частини з ним не було проведено повного розрахунку за всіма видами забезпечення, що суперечить вимогам пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Позивач вказує, що за результатами розгляду адміністративної справи №340/4212/25 військову частину НОМЕР_1 було зобов`язано здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а також провести перерахунок належних виплат з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, чинній з 29 січня 2020 року. На виконання рішення суду 22 травня 2026 року позивачу було виплачено 326 941,24 грн, однак, за його твердженням, рішення суду виконано лише частково. Зазначає, що 25 травня 2026 року звернувся до відповідача з вимогою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 26 червня 2024 року по 22 травня 2026 року, проте отримав відмову з посиланням на непоширення норм трудового законодавства на правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби. Позивач вважає таку позицію необґрунтованою та посилається на положення Конституції України, законодавства про військову службу, Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100, а також судову практику. На думку позивача, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 26 червня 2024 року по 22 травня 2026 року. Розмір заявленої до стягнення суми, обчислений виходячи із грошового забезпечення за квітень і травень 2024 року, становить 239 983,84 грн.

Відповідач подав до суду відзив, у якому заперечив проти позову, посилаючись на положення статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній після 19 липня 2022 року, відповідно до якої середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає виплаті за період, що не перевищує шести місяців. Відповідач вказує, що Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX внесено зміни до трудового законодавства, якими встановлено обмеження тривалості періоду, за який може бути стягнуто відповідне відшкодування. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 13.01.2025 року у справі №380/864/24, відповідно до яких при визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати правове регулювання, що діяло до та після 19 липня 2022 року, а також обмеження шестимісячним строком, установленим частиною першою статті 117 КЗпП України. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач неправильно визначив період стягнення середнього заробітку, оскільки максимальна тривалість такого періоду не може перевищувати шести місяців. Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 відповідач посилається на правові позиції Верховного Суду щодо критеріїв протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Зазначає, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо самого факту неналежного або несвоєчасного виконання обов`язкових дій, оскільки необхідно встановити конкретні причини, умови та обставини, за яких такі дії не були вчинені або були вчинені з порушенням установлених строків (а.с.28-30).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що до червня 2024 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2024 №177 позивача, звільненого з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої та абзацом четвертим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 25.06.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).

Згідно з довідкою за формою ОК-5 відомості про працевлаштування позивача у період з липня 2024 року по січень 2025 року в Реєстрі застрахованих осіб відсутні (а.с.19).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 року у справі №340/4212/25, яке набрало законної сили, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 :

- нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 – січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 – з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, у фіксованій величині 3945,87 грн та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно належних до виплати сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, основної щорічної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Як зазначає позивач, рішення у справі № 340/4212/25 відповідачем виконано частково шляхом перерахування 22.05.2026 на його рахунок коштів у загальній сумі 326 941,24 грн (а.с. 21).

Спір у справі виник щодо наявності правових підстав для нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення та індексації.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.

За змістом частини першої статті 2 цього ж Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення).

Відповідно до пункту 242 зазначеного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання, а особи, звільнені з військової служби у розвідувальному органі Міністерства оборони України, - до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк з дня їх виключення зі списків особового складу прибути до відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки / відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зазначити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення та виключення позивача зі списків особового складу частини).

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу чи організацію обов`язок провести з працівником повний розрахунок у день звільнення та виплатити всі належні йому суми. Такий обов`язок виникає з моменту припинення трудових правовідносин і не залежить від звернення працівника, якщо розмір належних йому при звільненні виплат може бути визначений роботодавцем на день звільнення. Невиконання цього обов`язку свідчить про порушення роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України та є підставою для застосування наслідків, передбачених трудовим законодавством, зокрема статтею 117 КЗпП України.

Так, статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, передбачений статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є видом майнової відповідальності за порушення встановленого статтею 116 КЗпП України обов`язку своєчасно виплатити працівникові всі належні йому суми. Підставою для застосування такої відповідальності є невиплата з вини роботодавця належних працівникові сум у строки, визначені законом. У разі наявності спору щодо розміру таких сум відшкодування підлягає стягненню, якщо спір вирішено на користь працівника повністю або частково, а його розмір визначається судом з урахуванням результатів вирішення спору та обмежень, встановлених статтею 117 КЗпП України.

За обставинами справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 25.06.2024 був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби у запас (а.с.15).

Матеріалами справи також підтверджується факт того, що при звільненні зі служби з позивачем не було проведено повного розрахунку, а саме не було виплачено грошове забезпечення та індексацію в належному розмірі.

Часткова виплата зазначених вище видів грошових доходів позивача у загальній сумі 326 941,24 грн була проведена відповідачем 22.05.2026 на виконання рішення суду у справі № 340/4212/25 (а.с. 21).

Відтак, відповідачем порушено вимоги статті 116 КЗпП України, у зв`язку з чим у позивача виникло право на стягнення передбачених статтею 117 КЗпП України виплат.

Водночас кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 березня 2026 року у справі № 420/9470/25).

Разом з тим позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за період з 26.06.2024 по 22.05.2026, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу військової частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

З цього приводу суд зазначає, що невчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є бездіяльністю, а не дією. Відтак належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті відповідної суми, а не визнання протиправними дій відповідача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100).

Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом "б" пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, за правилами Порядку № 100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. м

Суд установив, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2024 № 177 позивача з 25.06.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).

Як зазначалось судом, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Отже останнім днем проходження позивачем служби є 25.06.2024 року. Відповідно, розрахунковим періодом для обчислення середнього грошового забезпечення є квітень та травень 2024 року як два календарні місяці, що передували місяцю звільнення.

Зі змісту архівної відомості за період з січня по червень 2024 року вбачається, що грошове забезпечення позивача за квітень 2024 року становило 39 780,20 грн, а за травень 2024 року – 40 512,37 грн (а.с.32).

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1 316,27 грн ((39 780,20 грн + 40 512,37 грн) / 61 календарний день).

Період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 26.06.2024, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по 21.05.2026 включно, становить 695 календарних днів. Відтак розмір середнього грошового забезпечення за цей період становить 914 807,65 грн (695 ? 1 316,27 грн).

Водночас суд враховує обмеження, встановлені статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.

З урахуванням зазначеного період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежується шістьма місяцями (з 26.06.2024 по 25.12.2024 включно), що у відповідному періоді становить 183 календарні дні.

Таким чином, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить 240 877,41 грн (183 календарний день ? 1 316,27 грн).

Отже, загальний розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 240 877,41 грн.

Поряд з тим, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19 лютого 2022 року) принципу співмірності. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Так, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 240 877,41 грн.

Сума несвоєчасно виплаченого при звільненні грошового забезпечення становить 326 941,24 грн.

Коефіцієнт співвідношення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення становить 73,68 % ((240 877,41 грн / 326 941,24 грн) ? 100).

За таких обставин суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій частині позовних вимог є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 240 877,41 грн.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком саме роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів позивача, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 240 877,41 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН